Карл I Орлеанський
Карл I Орлеанський | |
---|---|
фр. Charles Ier d'Orléans ![]() | |
![]() | |
Народився | 24 листопада 1394[1] ![]() Париж ![]() |
Помер | 5 січня 1465 (70 років) ![]() Амбуаз, Французьке королівство ![]() |
Поховання | Абатство Сен-Дені ![]() |
Країна | ![]() ![]() |
Діяльність | поет, письменник ![]() |
Знання мов | середньофранцузька[1] і французька[2] ![]() |
Magnum opus | La retenue d'amoursd, Le livre contre tout pechéd, Fortunes stabilnesd, Discours au suject du procez criminel de Jean II, duc d'Alençond, Canticum amorisd, Le lay piteuxd, Le dit de Franced і Songe en complainted ![]() |
Титул | герцог ![]() |
Рід | Валуа ![]() |
Батько | Людовик Орлеанський[3] ![]() |
Мати | Валентина Вісконті, герцогиня Орлеанська[3] ![]() |
Брати, сестри | Маргарита Вертюd, Жан Анґулемськийd[3], Жан Дюнуа і Пилип Орлеанськийd ![]() |
У шлюбі з | Ізабелла Валуа (королева Англії)[3], Bonne of Armagnacd і Марія Клевська[3] ![]() |
Діти | Людовик XII[3], Жана Аленсонd, Марі Орлеанськаd[3] і Ганна Орлеанськаd ![]() |
Нагороди | |
![]() | |
Карл I Орлеанський (фр. Charles d'Orléans, 24 листопада 1394, Париж — 5 січня 1465, Амбуаз) — герцог Орлеанський (1407—1465), граф де Блуа, де Дре і де Куртене, французький феодал і воєначальник, член королівського дому Валуа, один з найбільш видатних поетів Франції.[4][5]
Походив з Орлеанської гілки династії Валуа. Карл був онуком короля Карла V Мудрого, сином герцога Людовика Орлеанського і Валентини Вісконті. Згодом його син Людовик у 1498 році став королем Франції як Людовик XII.
Народився 24 листопада 1394 року в Отелі Сен-Поль в Парижі. До 1407 року був титулярним графом Ангулемським, у 1406 році став герцогом де Валуа, після смерті батька — герцог Орлеанський (1407—1465), крім того носив титули: графа де Блуа, де Дре і де Куртене, сеньйора де Люзарша, де Шаблі, де Ла-Фер-ан-Тарденуа, де Гандель, де Шалон-сюр-Марн, де Седенія, де Шатільон, де Креси, д'Еперне і де Монтаржи.
У 1415 році після битви під Азенкуром герцог Орлеанський потрапив в англійський полон і 25 років провів у лондонському Тауері. Цінність бранця полягала в тому, що він був номінальним главою арманьяків, крім того за нього було нікому сплатити викуп. Ніяких забав у Тауері не було, тому він почав писати вірші. Звільнений з англійського полону завдяки зусиллям бургундського герцога Філіппа Доброго, викуп сплатив з приданого своєї третьої дружини Марії, дочки герцога Клевського. Його повернення в Орлеан було відзначено народом як велике свято; сам герцог до свого повернення написав баладу з рефреном «(знайте), що миша поки ще жива». За одним з джерел, він до цього часу знав французьку гірше англійської.

Майстер балади (написав 131 баладу), рондо (понад 400), пісні. До нього (як до «принцу» — судді поетичного змагання) звернені деякі балади його сучасника Франсуа Війона. Проводив поетичні змагання в Блуа (найвідоміше — конкурс балад на рядок «Від спраги вмираю над струмком», оголошений з нагоди пересохлого в замку колодязя; в змаганні взяв участь сам Карл, Війон і багато інших поетів). Карл писав вірші не тільки французькою, але і англійською мовою, яку за час полону вивчив досконально. Його вважають зачинателем традиції слати записки коханим у день святого Валентина: в Британському музеї є відправлене ним 14 лютого 1416 року віршоване послання дружині.
Помер 5 січня 1465 року в Амбуазі. Похований у Парижі.
Близько 1445 року, тобто через кілька років після повернення додому, Карл доручив каліграфу переписати вірші та поеми, написані ним з 1414 року в найрізноманітніших ситуаціях у Парижі, Англії та Блуа, у єдиний манускрипт. Потім він доручив своїм секретарям вносити до цього рукопису нові балади та рондо, а також вірші придворних і гостей, що він іноді робив сам або доручав робити відповідним авторам. Багато з цих пізніших текстів є репліками попереднього(их), тобто два або більше з них перебувають у тематичному і часто конкретному ситуативному контексті. Особливо добре відомий блок з одинадцяти балад на тему «Спрага біля джерела», який, очевидно, виник на придворному поетичному конкурсі наприкінці 1457 року. Рукопис зберігся (і, ймовірно, є єдиним автографом, який можна приписати Франсуа Війонові).
Хоча його нинішній образ першого французького поета поезії природи відповідає дійсності лише почасти, Шарль д'Орлеан (як він відомий в історії літератури) є одним з найбільш автентичних і досконалих за формою поетів, а також одним з найпродуктивніших французьких ліричних поетів пізнього Середньовіччя. Його можна вважати досконалим представником середньовічної форми куртуазної ліричної поезії у Франції.
- Від першої дружини:
-
Іоанна
(1409—1432)
- Від другої дружини не було.
- Від третьої дружини:
Поезії Шарля Орлеанського українською мовою перкладали Григорій Кочур (одне рондо), Микола Терещенко, Всеволод Ткаченко та Олег Жупанський.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ а б в г д е ж Kindred Britain
- ↑ Mlle de Keralio. Collection des meilleurs ouvrages francois, composés par des femmes, dédié aux femmes francaises. 1786
- ↑ Alfred Latimer Kellogg. Chaucer, Langland, Arthur: essays in Middle English literature. 1972. стр. 134
- Hella S. Hasse: Wald der Erwartung. Das Leben des Charles von Orléans. 1. Auflage. Verlag Wunderlich, März 1993.
- Raphael de Smedt (Hrsg.): Les chevaliers de l'ordre de la Toison d'or au XVe siècle. Notices bio-bibliographiques. 2., verbesserte Auflage. Peter Lang, Frankfurt 2000, ISBN 3-631-36017-7, S. 86 f. (Kieler Werkstücke. D 3).
- Gert Pinkernell: François Villon et Charles d'Orléans (1457 à 1461). D'après les «Poésies diverses» de Villon (= Studia Romanica. Band 79). Winter, Heidelberg 1992, ISBN 3-533-04526-9.
- BnF MS. fr. 25458, the personal manuscript of Charles d'Orléans at Gallica
- Collection of English poems by Charles d'Orléans[недоступне посилання з 01.11.2024], composed during his captivity in England, at the British Library.
- Твори Charles d'Orléans у проєкті «Гутенберг»
- Твори та інформація про Charles d'Orléans у Інтернет-архіві