Перейти до вмісту

Республіка Китай

Редагувати посилання
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Китайський Тайпей)
Не плутати з Китайською Народною Республікою — заснованою у 1949 році державою, яка контролює материкову частину Китаю.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Тайвань (значення).

Частково визнана держава
Республіка Китай
кит.: 中華民國
Zhōnghuá Mínguó (мандаринська)

Прапор Емблема
Девіз: Три народні принципи
(三民主義 Сань мінь чжу-ї)
Печатка:

Державна квітка: Китайська слива
Гімн: Державний гімн Республіки Китай
Гімн прапору Республіки Китай
Розташування Республіки Китай
Розташування Республіки Китай
Столиця Тайбей
Найбільше місто Новий Тайбей
Визнання країн ООН 13
Офіційні мови Китайська (ґоюй 國語)
Форма правління Президентсько-парламентська республіка
 - Президент Лай Цінде (Демократична прогресивна партія)
 - Віцепрезидент Сьяу Бікхім (ДПП)
 - Прем'єр-міністр Чо Юнгтай (ДПП)
Становлення Сіньхайська революція 
 - Проголошення незалежності 10 жовтня 1911 
 - Встановлення республіки 1 січня 1912 
 - Перенесення до Тайваню 7 грудня 1949 
Площа
 - Загалом 36 197 км² (134-та)
Населення
 - оцінка 2021  23 451 837[1] (56-те)
 - перепис 2010  23 123 866[2]
 - Густота 635,32/км² (14-та)
ВВП (ПКС) 2022 р., оцінка
 - Повний ▲ $1,605 трлн[3] (19-те)
 - На душу населення ▲ $68,730[3] (13-те)
ВВП (ном.) 2022 рік, оцінка
 - Повний ▲ $841.209 млрд[3] (21-е)
 - На душу населення ▲ $36,051[3] (31-е)
ІЛР (2019) ▲ 0,916[4] (дуже високий) (23-тя)
Валюта Новий тайванський долар (NT$) (TWD)
Часовий пояс NST (UTC+8)
Коди ISO 3166 TPE
Домен .tw
Телефонний код +886
Мапа
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Республіка Китай

Респу́бліка Кита́й, або Кита́йська Респу́бліка (кит. трад. 中華民國, піньїнь: Zhonghua Minguo, акад. Чжунхуа Міньґо, буквально «Кита́йська Респу́бліка»), відома також як Тайва́нь або Кита́йський Тайбей — острівна держава з обмеженим міжнародним визнанням у Східній Азії. У першій половині XX ст. була однопартійною країною, визнаною міжнародною спільнотою, що мала юрисдикцію над материковим Китаєм; проте з другої половини століття є демократичною державою, що контролює лише острів Тайвань і низку інших дрібних островів, хоча де-факто підтримує відносини з багатьма іноземними державами.

До 1949 року була єдиним міжнародно визнаним представником Китаю, і як така була членом-засновником ООН і одним із п'яти постійних членів Ради Безпеки ООН. 1971 року Республіка Китай поступилася місцем в ООН Китайській Народній Республіці — відтоді ООН і велика частина світової спільноти офіційно визнають юрисдикцію КНР як над материковим Китаєм, так і над Тайванем і Пенху.

Головний острів Тайвань, також відомий як Формоза, лежить між Східно- та Південно-Китайським морем в північно-західній частині Тихого океану з Китайською Народною Республікою (КНР) на північному заході, Японією на північному сході та Філіппінами на півдні. Його площа становить 35 808 квадратних кілометрів (13 826 квадратних миль), на східних двох третинах домінують гірські хребти, а на західній третині – рівнини, де зосереджено високоурбанізоване населення. Об’єднані території під контролем РК складаються з 168 островів загальною площею 36 193 квадратних кілометрів (13 974 квадратних миль)[5][6]. Найбільшу агломерацію утворюють Тайбей (столиця), Новий Тайбей і Цзілун (Кілун). З приблизно 23,9 мільйонами жителів Тайвань є однією з найбільш густонаселених країн.

Тайвань був заселений щонайменше 25 000 років тому. Предки корінних народів Тайваню заселили острів приблизно 6000 років тому. У 17 столітті широкомасштабна імміграція ханьців почалася в голландській колонії і продовжилася в Королівстві Туннін, першій переважно китайській державі в історії Тайваню. Острів був анексований у 1683 році китайською династією Цін і переданий Японській імперії в 1895 році. Республіка Китай, яка повалила Цін у 1912 році під проводом Сунь Ятсена, взяла острів під свій контроль після капітуляції Японії у 1945 році. Негайне відновлення громадянської війни в Китаї призвело до втрати материкової частини Китаю перед комуністичними силами, які заснували Китайську Народну Республіку, та до втечі центрального уряду РК на Тайвань у 1949 р. Ефективна юрисдикція РК відтоді була обмежена Тайванем, Пенху та меншими островами.

На початку 1960-х відбулося швидке економічне зростання та індустріалізація, яку називають «тайванським дивом»[7]. Наприкінці 1980-х і на початку 1990-х років Республіка Китай перейшла від однопартійного режиму та воєнного стану до багатопартійної демократії з демократично обраними президентами, починаючи з 1996 року. Експортно-орієнтована економіка Тайваню є 21-ю за розміром у світі за номінальним ВВП і займає 20-е місце за показниками паритету купівельної спроможності. Економіка зосереджена на сталі, машинобудуванні, електроніці та хімічному виробництві. Тайвань є розвиненою країною[8][9]. Його високо оцінюють з точки зору громадянських свобод[10], охорони здоров’я[11] та людського розвитку[12].

Політичний статус Тайваню є спірним[13]. Незважаючи на те, що РК є членом-засновником ООН, вона більше не представляє Китай після того, як члени ООН проголосували в 1971 році за визнання КНР[14]. РК зберігала свої претензії бути єдиним законним представником Китаю та його території до 1991 року, коли вона припинила розглядати Комуністичну партію Китаю як бунтівну групу та визнала її контроль над материковим Китаєм[15]. На Тайвань претендує КНР, яка відмовляється встановлювати дипломатичні відносини з країнами, які визнають РК. Тайвань підтримує офіційні дипломатичні відносини з 11 із 193 держав-членів ООН і Святим Престолом[16]. Багато інших підтримують неофіційні дипломатичні відносини через представництва та установи, які де-факто функціонують як посольства та консульства. Міжнародні організації, в яких бере участь КНР, або відмовляють у членстві Тайваню, або дозволяють йому брати участь на недержавній основі. Усередині країни основні політичні суперечки відбуваються між партіями, які виступають за остаточне об’єднання Китаю та сприяють загальнокитайській ідентичності, на відміну від тих, що прагнуть до офіційного міжнародного визнання та сприяють тайванській ідентичності; у 21 столітті обидві сторони пом’якшили свої позиції, щоб розширити свою привабливість[17][18].

Етимологія

[ред. | ред. код]

Окрім офіційної назви держави у засобах масової інформації широко використовують метонімічні назви: Тайва́нь (кит.: 臺灣) — від однойменної назви острова, що наразі контролюється урядом Китайської Республіки; Китайський Тайбей (кит.: 中華台北) — від назви міста, у якому розміщується уряд республіки.

У деяких контекстах, зокрема в урядових публікаціях РК, назва пишеться як «Республіка Китай (Тайвань)», «Республіка Китай/Тайвань» або іноді «Тайвань (РК)»[19][20][21].

Назви острову

[ред. | ред. код]

У своїй «Daoyi Zhilüe» (1349) Ван Даюань використовував «Liuqiu» як назву для острова або його частини, найближчої до Пенху[22]. В інших місцях ця назва використовувалася для островів Рюкю загалом або окремо для Окінави; ім'я Ryūkyū є японською формою Liúqiú. Ім'я також зустрічається в Книзі Суй (636) та інших ранніх роботах, але вчені не можуть дійти згоди щодо того, чи стосуються ці посилання Рюкю, Тайваня чи навіть Лусона[23].

Назва Формоза (福爾摩沙) датується 1542 роком, коли португальські мореплавці помітили його на своїх картах як Ілья-Формоза (португальською означає «гарний острів»)[24][25]. Назва Формоза згодом «витіснила всі інші в європейській літературі»[26] і залишалася загальновживаною серед англомовних до 20 століття[27].

У 1603 році китайський експедиційний флот став на якір у місці на Тайвані під назвою Даюань, варіант «Тайваню»[28][29][30]. На початку 17-го століття голландська Ост-Індська компанія заснувала комерційний пункт у форті Зеландія (сучасний Аньпін) на прибережній піщаній косі під назвою «Тайоуань»[31] за етнонімом сусіднього тайванського аборигенного племені, можливо, тайвоанців[32]. Ця назва також була прийнята в китайській народній мові як назва піщаної коси та прилеглої території (Тайнань). Сучасне слово «Тайвань» походить від цього вживання, яке в китайських історичних записах написано різними транслітераціями (大員，大圓，大灣，臺員，臺圓 або 臺窩灣). Територія, яку займає сучасний Тайнань, була першим постійним поселенням як європейських колоністів, так і китайських іммігрантів. Поселення стало найважливішим торговим центром острова і служило його столицею до 1887 року.

Використання нинішньої китайської назви (臺灣 / 台灣) стало офіційним ще в 1684 році за часів династії Цін із заснуванням префектури Тайвань із центром у сучасному Тайнані. Завдяки швидкому розвитку вся тайванська суша з часом стала відома як «Тайвань»[33][34][35][36].

Історія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Республіка Китай (1912-1949)
Докладніше: Історія Республіки Китай (Тайвань)
Докладніше: Історія Тайваню
Республіка Китай станом на 1937 рік (темнозеленим виділено Тайвань, світлозеленим — втрачені після Другої світової війни землі)

Наприкінці XVI ст. на острів почалася імміграція китайців із прибережних провінцій Гуандун та Фуцзянь; 1624—1662 роки — у південній частині острова Тайвань існує колонія голландської Ост-Індської компанії, а в північній частині у 1626—1642 роках іспанська колонія; у 1662 році прихильник династії Мін Чжен Ченгун виганяє голландців з острова й засновує власне незалежне володіння; 1683 рік — острова захопили війська династії Цін;

Республіка Китай заснована 1912 року. Вона займала більшу частину материкового Китаю та Монголії. Наприкінці Другої світової війни, у рамках капітуляції Японії, Республіка Китай збільшила свою територію за рахунок групи островів Тайвань і Пенху. Коли 1949 року Китайська Національна Народна партія (Ґоміндан, кит. 國民黨, пін. Guómíndǎng) програла громадянську війну Комуністичній партії Китаю, уряд Республіки Китай переїхав на Тайвань (острів) до тимчасової столиці Тайбей, у той час як комуністи створили Китайську Народну Республіку (КНР) у материковому Китаї з центром у Пекіні. Відтоді Республіка Китай контролює Тайвань, Пенху, Цзіньминь, Мацзу та інші дрібніші острови. На початку холодної війни вона була визнана багатьма західними країнами та Організацією Об'єднаних Націй як єдиний законний уряд Китаю.

Націоналістичний уряд Китаю на чолі з Чан Кайші (Цзян Цзєши кит. 蔣介石, пін. Jiǎng Jièshí) втік на Тайвань після комуністичної революції в Китаї 1949 й домінував на острові, висловлюючи претензії на материкову частину до 1970-х, але його вже більше не визнавали США й західні держави як легітимний уряд Китаю після ухвали 1971 р. резолюції ООН про визнання права КНР на представництво в цій організації.

У 1975 Чан Кайші помер. Його син Цзян Цзін-го почав проводити політику поступової демократизації й «тайванізації».

У 1989 партія Ґоміндан перемогла на перших вільних виборах. 1991 року президент Лі Денхуей оголосив кінець стану громадянської війни з КНР; до чинної конституції 1947 року було внесено суттєві зміни, почато кампанію за одержання незалежності.

Відповідно до Конституції, Республіка Китай не відмовилася від своїх претензій на весь Китай, хоча активно не заявляє про них на міжнародній арені. Політичні сили Республіки займають різні позиції у питанні проголошення суверенітету Тайваню. Обидва колишні президенти Республіки, Лі Денхуей і Чень Шуйбянь, дотримувалися думки, що РК є суверенною і незалежною державою, окремою від материкового Китаю, тому необхідності в офіційній декларації незалежності немає. З іншого боку, президент Ма Їнцзю висловив думку, що РК є суверенною і незалежною країною, яка має у своєму складі як Тайвань, так і материковий Китай.

Головні події

[ред. | ред. код]
Тайвань із космосу
  • 1945: Капітуляція Японії у Другій світові війні. Тайвань стає частиною Республіки Китай.
  • 1947: Повстання тайванців проти Ґоміньдану. Запровадження воєнного стану.
  • 1949: Поразка Ґоміньдану у громадянській війні у Китаї. Масова втеча прихильників Чан Кайші на Тайвань.
  • 1971: Республіка Китай поступається місцем в ООН Китайській Народній Республіці.
  • 1987: Воєнний стан на Тайвані скасовано. Починається демократизація країни.
  • 2000: Президентом стає представник Демократичної партії Чен Шуйбян.

Географія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Тайвань (острів)

Лежить на острові Тайвань. Острів, також знаний як Формоза (від порт. Ilha Formosa — «гарний острів»), розташований у південній частині Східної Азії, на південь та схід від континентального Китаю. На сході і південному сході Тайвань межує з водами Японії і островами Рюкю. На південь від нього розташовані Філіппіни. Тайвань омивається Тихим океаном на сході, Південнокитайським морем і Лусонською протокою на півдні, Тайванською протокою на заході і Східнокитайським морем на півночі. Площа острова становить 35 801 км², довжина — 394 км, ширина — 144 км[37]. На Тайвані переважають скелясті уступчасті гори вкриті тропічними і субтропічними лісами.

Республіка Китай також володіє Охрідськими островами, Зеленими островами в Тихому океані, а також Пескадорськими, Кінменськими і островами Мацзу.

Політика

[ред. | ред. код]
Докладніше: Політична система Республіки Китай
Див. також: Правова система Республіки Китай та Міжнародні відносини Республіки Китай

Республіка Китай є демократичною країною з президентсько-парламентською формою правління і загальним виборчим правом.

Очільник держави — президент Цай Інвень (蔡英文) з 2016 року), очільник уряду — Вільям Лай (賴清德) з 2017 року[38]; політична система — демократія, що розвивається.

Адміністративний поділ

[ред. | ред. код]
     Повіти
     Міста центрального підпорядкування
     Міста провінційного підпорядкування
Докладніше: Адміністративний поділ Республіки Китай

Республіка Китай ділиться на дві провінції (кит. 省, пін. shěng, шен) і п'ять міст центрального підпорядкування (кит. 直轄市, пін. zhíxiáshì, чжисяши). Провінції, своєю чергою, діляться на повіти (кит. 縣, пін. xiàn, сянь) і провінційні муніципалітети (кит. 市, пін. shì, ши).

Провінції

[ред. | ред. код]

Провінції (кит. трад. 省, піньїнь: shěng, палл.: шен) є скоріше реліктом адміністративного поділу всього Китаю. У Китайській республіці існує дві провінції.

Назва Китайська писемність Площа, км² Населення, осіб Столиця
Тайвань 臺灣省，台灣省 26 330,9577 9 242 980 Чжунсинсиньцунь 中興新村
Фуцзянь 福建省 180,4560 107 308 Цзиньчен 金城鎮

Міста центрального підпорядкування

[ред. | ред. код]
Гаосюн
Новий Тайбей
Тайбей

Міста центрального підпорядкування (кит. трад. 直轄市, пиньинь: zhíxiáshì, палл.: чжисяши) виділені з провінцій. У Китайській республіці існує п'ять міст центрального підпорядкування.

Назва Китайська писемність Прапор Площа, км² Населення, осіб Дата
Гаосюн 高雄市
2 946,2527 2 769 072 01.01.1979
Новий Тайбей 新北市
2 052,5667 3 849 492 25.12.2010
Тайбей 臺北市，台北市
271,7997 2 622 933 01.07.1967
Тайнань 臺南市，台南市
2 191,6531 1 873 681 25.12.2010
Тайчжун 臺中市，台中市
2 214,8968 2 629 323 25.12.2010
Таоюань 桃園市
1 220,9540 2 092 977 25.12.2014

Міста провінційного підпорядкування

[ред. | ред. код]
Цзілун

У провінції Тайвань існує три міста провінційного підпорядкування.

Назва Китайська писемність Прапор площа (км²) населення (чол.)
Синьчжу 新竹市
104,1526 415 344
Цзілун 基隆市
132,7589 384 134
Цзяї 嘉義市
60,0256 272 390

Повіти

[ред. | ред. код]

Всього на Тайвані існують 13 повітів:

Збройні сили

[ред. | ред. код]
Морська піхота ВМС Республіки
Докладніше: Збройні сили Китайської Республіки

Складаються з сухопутних військ, військово-морських сил і військово-повітряних сил.

Призовний вік і порядок комплектування: всі громадяни Китайської Республіки чоловічої статі, віком 19—35 років, в обов'язковому порядку, призиваються на дійсну військову службу строком на 1 рік (з 2009 року; раніше — 14 місяців); допускається добровільна служба для жінок; служба у ВПС для жінок обмежується лише небойовими посадами; граничний вік для військовослужбовця армійського резерву — 30 років; Міністерство оборони Китайської Республіки заявило про свій намір, починаючи з 2010 року, скоротити число призовників до збройних сил, шляхом збільшення чисельності солдатів професійної служби на 10 % щорічно, призов раніше буде здійснюватися для проходження альтернативної служби, або 3—4 місячного курсу військової підготовки (2009).

Військові витрати — відсоток від ВВП: 2,2 % (2006) — 75-те місце в світі.

Економіка

[ред. | ред. код]
Тайбей 101 — символ успіхів Тайванської економіки
Докладніше: Економіка Тайваню

Будучи одним із чотирьох «азійських тигрів», вона є 26-ю за величиною економікою у світі. Новітні технології відіграють ключову роль у промисловості країни.

У Республіці Китай на високому рівні перебувають свобода слова, охорона здоров'я, освіта, економічні свободи тощо.

Експорт (вивіз): текстиль, сталь, пластмаси, електроніка, харчові продукти.

Населення

[ред. | ред. код]
Докладніше: Населення Тайваню
Храм Луншань (龍山寺), Тайбей

Чисельність і розміщення

[ред. | ред. код]

Населення Тайваню станом на 2011 рік оцінювалося у 23 415 126 осіб (оцінка)[39]. На 2022 рік населення 23 580 712 осіб (оцінка)[40]. Оскільки площа Тайваню становить 35 980 км², то щільність населення дорівнює 644,5 особи на км². Це 15-те місце в світі за щільністю населення, і друге в Азії (після Бангладеш), якщо не брати до уваги держав з територією меншою, ніж у Тайваню. Західне узбережжя острова заселено набагато щільніше, ніж східне. Приріст населення у 2006 році склав 0,61 %.

Велика частина населення Тайваню живе в міських агломераціях. Найбільші з них Новий Тайбей (6 607 115 осіб), Гаосюн (2 752 008), Тайчжун — Чжанхуа (2 161 327), Таоюань (1 814 437), Тайнань (1 237 886), Сіньчжу (671 464) та Цзяї (373 417). Усі вони розташовані на західному узбережжі острова Тайвань. Найбільші міста (станом на 2009 рік: Тайбей (2 620 273), Гаосюн (1 526 128), Тайчжун (1 067 366), Тайнань (768 891), Сіньчжу (396 983), Цзілун (390 299), Цзяї (272 718).

Етнічний склад і мови

[ред. | ред. код]
Докладніше: Мови Тайваню та Тайванці

98 % населення Тайваню — етнічні китайці (хань), 2 % — аборигени-«гаошань» (найдавніше населення острова Тайвань), що говорять тайванськими мовами австронезійської сім'ї. Офіційна мова — китайська (гоюй), але більшість населення говорить на інших діалектах китайської, тайванській і хакка. Мови аборигенів не мають офіційного статусу і поступово зникають. Тайвань використовує традиційні китайські ієрогліфи.

Релігія

[ред. | ред. код]

94 % населення є послідовниками буддизму, даосизму і конфуціанства, менш 4,5 % — християнства або ісламу.

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

Республіку Китай визнали 23 держави з сумарним ВВП, що складає лише 28 % від ВВП самої Китайської Республіки[41].Станом на січень-2024 державний суверенітет Тайваню визнає лише 12 країн:

Маршаллові Острови; Палау; Тувалу; Есватіні; Ватикан; Беліз; Парагвай; Гватемала; Гаїті; Сент-Кіттс і Невіс; Сент-Люсія; Сент-Вінсент; Гренадини.

Останній офіційний гарнізон США покинув Тайвань у 1979 році, коли Вашингтон переключив формальне дипломатичне визнання з Тайбея на Пекін, хоча в торішніх повідомленнях ЗМІ йшлося про невеликі розгортання[42].

Міжнародні відносини

[ред. | ред. код]

Відносини зі США

[ред. | ред. код]
Докладніше: Закон про відносини з Тайванем

20 грудня 2023 року згідно з повідомленням американської телемережі NBC Глава КНР Сі Цзіньпін прямо сказав президенту США Джо Байдену, що прагнутиме «возз'єднати Тайвань з материковим Китаєм»[43][44]. Те ж саме Сі Цзіньпін заявив у новорічному зверненні та повідомив, що «возз'єднання» Китаю з Тайванем неминуче[45][46].

Відносини з Україною

[ред. | ред. код]
Українсько-тайванські відносини
Китайська Республіка
Республіка Китай 		Україна
Україна
Східна Азія
Докладніше: Українсько-тайванські відносини
Див. також: Список дипломатичних місій Республіки Китай

Українсько-тайванські відносини носять обмежений характер. Оскільки 1992 року Україна в рамках політики одного Китаю встановила дипломатичні стосунки з Китайською Народною Республікою (Китаєм), це виключає визнання Республіки Китай.

В Україні відсутній представницький офіс Тайваню, тому консульські питання вирішує представництво у Варшаві. Для громадян України обов'язковою умовою для відвідування Тайваню є наявність у закордонному паспорті тайванської візи.

22 квітня 2022 року Тайвань анонсував значну допомогу для України[47]. Востаннє країни співпрацювали на такому рівні 1957 року[48]. Напередодні, 15 березня МЗС Тайваню оголосило про допомогу розміром 11,5 млн доларів для українських біженців[49][50][51][52].

Ukraine+Taiwan Forum — українська неурядова платформа, частина ЛДЛУ, має на меті адвокацію українсько-тайванських відносин.

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Національна статистика, Китайська Республіка (Тайвань). Національна статистика, Китайська Республіка (Тайвань). Процитовано 26 вересня 2021.
  2. ↑ Звіт загального статистичного аналізу, Перепис населення та житла (PDF). Національна статистика, Китайська Республіка (Тайвань). Архів оригіналу (PDF) за 26 грудня 2016. Процитовано 26 листопада 2016.
  3. ↑ а б в г База даних прогнозів світової економіки, квітень 2022 року. IMF.org. Міжнародний Валютний Фонд. Процитовано 5 травня 2022.
  4. ↑ Через невизначений статус Республіки, ООН не вносить її до своїх статистичних даних. За підрахунками місцевої влади ІРЛП становить 0,916 у 2019 році, -https://www.dgbas.gov.tw/public/Data/112116036FDX2D8F3.pdf
  5. ↑ TAIWAN SNAPSHOT. Архів оригіналу за 15 березня 2020. Процитовано 15 березня 2020.
  6. ↑ Economic Development R.O.C (Taiwan) (Звіт). National Development Council (Taiwan). с. 4. Архів оригіналу за 7 листопада 2021. Процитовано 6 листопада 2021.
  7. ↑ Dunlop, Fuchsia (2003), Land of Plenty: A Treasury of Authentic Sichuan Cooking, New York: Norton, ISBN 0393051773
  8. ↑ World Bank Country and Lending Groups [Архівовано 11 січня 2018 у Wayback Machine.], World Bank. Retrieved 10 July 2018.
  9. ↑ IMF Advanced Economies List. World Economic Outlook, April 2016, p. 148 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 квітня 2016.
  10. ↑ Keoni Everington (1 березня 2024). Taiwan rated 2nd freest in Asia by Freedom House, 7th in world. Taiwan News (англ.). Процитовано 15 травня 2024.
  11. ↑ Yao, Grace; Cheng, Yen-Pi; Cheng, Chiao-Pi (5 листопада 2008). The Quality of Life in Taiwan. Social Indicators Research. 92 (2): 377—404. doi:10.1007/s11205-008-9353-1. S2CID 144780750. a second place ranking in the 2000 Economist's world healthcare ranking
  12. ↑ 國情統計通報（第 195 號） (PDF). Directorate General of Budget, Accounting and Statistics, Executive Yuan, Taiwan (ROC). 14 жовтня 2021. Архів (PDF) оригіналу за 11 лютого 2023. Процитовано 11 лютого 2023.
  13. ↑ Horton, Chris (9 листопада 2021). The World Is Fed Up With China's Belligerence. The Atlantic. Архів оригіналу за 9 листопада 2021.
  14. ↑ Wood, Richard (27 листопада 2021). What is behind the China-Taiwan dispute?. Nine News. Архів оригіналу за 27 листопада 2021. Процитовано 27 листопада 2021. Experts agree a direct conflict is unlikely, but as the future of self-ruled Taiwan increasingly becomes a powder keg, a mishap or miscalculation could lead to confrontation while Chinese and American ambitions are at odds.
  15. ↑ Han Cheung (25 квітня 2021). Taiwan in Time: The 'communist rebellion' finally ends. Taipei Times. Архів оригіналу за 22 жовтня 2021. ...Most importantly, with the repeal of the temporary provisions, the Chinese Communist Party would no longer be seen as a rebel group. "From now on, we will see the Chinese Communist Party as a political entity that controls the mainland region and we will call them the 'mainland authorities' or the 'Chinese Communist authorities'," President Lee said during the press conference
  16. ↑ Nauru switches diplomatic recognition from Taiwan to China. ABC News. Associated Press. 15 січня 2024. Архів оригіналу за 15 січня 2024. Процитовано 15 січня 2024.
  17. ↑ Fell, Dafydd (2006). Party Politics in Taiwan. Routledge. с. 85. ISBN 978-1-134-24021-0.
  18. ↑ Achen, Christopher H.; Wang, T. Y. (2017). The Taiwan Voter: An Introduction. У Achen, Christopher H.; Wang, T. Y. (ред.). The Taiwan Voter. University of Michigan Press. с. 1—25. doi:10.3998/mpub.9375036. ISBN 978-0-472-07353-5. pp. 1–2.
  19. ↑ Office of President of the Republic of China (Taiwan). Office of President of the Republic of China (Taiwan). Процитовано 15 липня 2015.
  20. ↑ About Taiwan. Taiwan.gov.tw. Процитовано 16 червня 2020.
  21. ↑ President Tsai interviewed by BBC. Office of the President of the Republic of China (Taiwan). 18 січня 2020. Процитовано 16 червня 2020. Well, the idea is that we don't have a need to declare ourselves an independent state. We are an independent country already and we call ourselves the Republic of China (Taiwan)
  22. ↑ Thompson, (1964), с. 166.
  23. ↑ Thompson, (1964), с. 163.
  24. ↑ Chapter 3: History (PDF). The Republic of China Yearbook 2011. Government Information Office, Republic of China (Taiwan). 2011. с. 46. Архів оригіналу (PDF) за 14 травня 2012.
  25. ↑ Ilha Formosa: the Emergence of Taiwan on the World Scene in the 17th Century. National Palace Museum. Архів оригіналу за 14 квітня 2018. Процитовано 12 квітня 2018.
  26. ↑ Davidson, (1903), с. 10: "A Dutch navigating officer named [[Jan Huyghen van Linschoten|Linsc[sic][*]]], employed by the Portuguese, so recorded the island in his charts, and eventually the name of Formosa, so euphonious and yet appropriate, replaced all others in European literature."
  27. ↑ see for example:
  28. ↑ Thompson, 1964, с. 178.
  29. ↑ Jenco, Leigh K. (2020). Chen Di's Record of Formosa (1603) and an Alternative Chinese Imaginary of Otherness. The Historical Journal. 64: 17—42. doi:10.1017/S0018246X1900061X.
  30. ↑ 閩海贈言. National Central Library (кит.). с. 21—29. Архів оригіналу за 28 березня 2023. Процитовано 7 січня 2023.
  31. ↑ Valentijn, (1903), с. 52.
  32. ↑ Mair, Victor H. (2003). How to Forget Your Mother Tongue and Remember Your National Language. Pīnyīn.info. Архів оригіналу за 13 грудня 2014. Процитовано 5 квітня 2018. The true derivation of the name "Taiwan" is actually from the ethnonym of a tribe in the southwest part of the island in the area around Ping'an. As early as 1636, a Dutch missionary referred to this group as Taiouwang. From the name of the tribe, the Portuguese called the area around Ping'an as Tayowan, Taiyowan, Tyovon, Teijoan, Toyouan, and so forth. Indeed, already in his ship's log of 1622, the Dutchman Cornelis Reijersen referred to the area as Teijoan and Taiyowan.
  33. ↑ 蔡玉仙 та ін., ред. (2007). 府城文史 (кит.). Tainan City Government. ISBN 978-986-00-9434-3.
  34. ↑ Shih Shou-chien, ред. (2003). 福爾摩沙 : 十七世紀的臺灣、荷蘭與東亞 [Ilha Formosa: the Emergence of Taiwan on the World Scene in the 17th Century] (кит.). Taipei: National Palace Museum. ISBN 978-957-562-441-5.
  35. ↑ Kato, Mitsutaka (2007) [1940]. 昨日府城 明星台南: 發現日治下的老臺南 (кит.). Переклад: 黃秉珩. 臺南市文化資產保護協會. ISBN 978-957-28079-9-6.
  36. ↑ Oosterhoff, J.L. (1985). Zeelandia, a Dutch colonial city on Formosa (1624–1662). У Ross, Robert; Telkamp, Gerard J. (ред.). Colonial Cities: Essays on Urbanism in a Colonial Context. Springer. с. 51—62. ISBN 978-90-247-2635-6.
  37. ↑ Wayback Machine. 29 березня 2014. Архів оригіналу за 29 березня 2014. Процитовано 10 вересня 2017.
  38. ↑ Rbc.ua. Прем'єр Тайваню пішов у відставку на тлі падіння президентського рейтингу. РБК-Украина (укр.). Процитовано 10 вересня 2017.
  39. ↑ CIA The World Factbook, TAIWAN. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 8 листопада 2015.
  40. ↑ The World Factbook — Taiwan. www.cia.gov. Процитовано 24 липня 2022.
  41. ↑ Міжнародний валютний фонд, [1]. Дані 2008 року.
  42. ↑ Тайвань підтвердив присутність американських військових на острові. Українська правда (укр.). Процитовано 29 жовтня 2021.
  43. ↑ Xi warned Biden during summit that Beijing will reunify Taiwan with China. Dec. 20, 2023, 12:00 PM EET
  44. ↑ Сі Цзіньпін попередив Байдена про намір «возз'єднати Китай із Тайванем», — NBC. 20.12.2023, 18:48
  45. ↑ China's Xi says 'reunification' with Taiwan is inevitable. December 31, 20231:59 PM GMT+2
  46. ↑ Сі Цзіньпін у новорічному зверненні заявив, що «возз'єднання» Китаю з Тайванем неминуче. // Автор: Костя Андрейковець. 31.12.2023, 21:34
  47. ↑ Taiwan donates US$8 million to Ukraine - Focus Taiwan. focustaiwan.tw (амер.). Процитовано 28 квітня 2022.
  48. ↑ ОУН і Тайвань проти комуністів та Пекіна. Історична правда. Процитовано 28 квітня 2022.
  49. ↑ Reuters (16 березня 2022). China says Taiwan 'taking advantage' of Ukraine as island sends more aid. Reuters (англ.). Процитовано 28 квітня 2022.
  50. ↑ Taiwan raises US$32 million relief funds for Ukrainian refugees in a month - Focus Taiwan. focustaiwan.tw (амер.). Процитовано 28 квітня 2022.
  51. ↑ News, Taiwan (7 березня 2022). Taiwan raises NT$300 million donations for Ukraine in 5 days | Taiwan News | 2022-03-07 18:23:00. Taiwan News. Процитовано 28 квітня 2022.
  52. ↑ Україна подає приклад: Тайваню потрібно більше ППО. ФОКУС (укр.). 10 квітня 2022. Процитовано 28 квітня 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Республіка_Китай&oldid=44206025