Мати городам руським
«Ма́ти города́м ру́ським» — перифраз з давньоруської літератури, вислів князя Олега, який використовується для позначення Києва. Найбільш відомий за фрагментом статті 882 року Повісті врем'яних літ:
Въ лѣто 6390 … [и] сѣде Ѡлегъ кнѧжа въ Києвѣ . и реч Ѡлегъ се буди мт҃и градомъ рускими.[1]
У РІК 6390 [882]… І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати городам руським».[2]
Крім цього, зустрічається в ряді творів, таких як:[3]
- «Слово на оновлення Десятинної церкви» (сер. XII століття): «славному і чесному граду нашому і великої митрополії ж, матері городам».
- Стихира служби св. Володимиру: «славнодержавний Володимире на висоті столу сидячи матері городам богоспасенного Києва».
- Служба на пам'ять освячення в 1051/1053 у церкві святого Георгія в Києві, 26 листопада: «від першопрестольного матері городам, Богом порятунку Києва».
 | Цей розділ не містить посилань на джерела. |
На думку Д. С. Ліхачова, вираз «мати городам» є калькою із грецької «метрополія» (від грец. μήτηρ — мати і грец. πόλις — місто), тобто цей фрагмент — оголошений Олегом при закнязюванні у Києві «матері городам руським» — був проголошенням Києва столицею його володінь. Оскільки слово «Київ» — він, чоловічого роду.
Грецьке походження фрази породило гіпотезу про наявність у розпорядженні автора Повісті врем'яних літ візантійських письмових джерел про правління князя Олега. Згідно з іншою версією, поява фрази обумовлено політичними поглядами укладачів Повісті врем'яних літ. Літопис складалася в Києво-Печерській лаврі у 2-му десятилітті XII століття, за часів кризи Київської Русі та, через це, характеризується героїзацією політично єдиної держави в епоху перших руських князів і його протиставленням сучасності. Водночас Візантія становила собою блискучий приклад успіху централізації — прихід до влади (1081) Олексія I Комніна поклав кінець смути 1056—1081 років і став початком так званого «Комнінського Відродження». Подібність ситуації, з якої вийшла Візантія, зі становищем, у якому перебувала Русь, і продиктувало заклик до політичної єдності під верховенством Київського престолу — метрополії, «матері городам», яка повинна стояти над князівськими столами, подібно до того, як Константинополь стояв над провінціями та Дієцезіями Візантійської імперії, об'єднуючи їх.
| Цей розділ не містить посилань на джерела. |
Позначення Києва «матір'ю городам руським» може бути пояснено і з поняття «городи руські». «Город» як укріплений пункт відігравав особливу роль в державному та політичному становленні Київської Русі.
Поняття «городи руські» склалося в IX-X століттях. Літопис говорить про роздачу городів Рюриком своїм воїнам: Полоцьк, Ростов, Білоозеро, Муром. «Городи руські» згадуються в Повісті врем'яних літ під 907 роком: Київ, Чернігів, Переяслав, Полоцьк, Ростов, Любеч та інші. «По тих городах сиділи князі, під Олегом сущі». Роздавали городи Святослав Ігоревич і Володимир I Святославич. Серед городів була певна ієрархія, в якій Київ займав перше місце, оскільки був місцем перебування великого князя.
Арабський автор Ібн-Хаукаль (X століття) перераховує групи русів та головні городи, які існували, як вважають історики, ще в IX столітті, до того, як Олег зробив Київ столицею: «І русів три групи. Група, найближча до Булгара, і цар у місті, званому Куйаба, і він більший від Булгара. І група верхня з них, яку називають ас-Славійа, і цар їхній у місті Сала, і група їхня, звана ал-Арсанійа, і цар їхній сидить в Арсі, місті їхньому». Ібн Фадлан, що бачив русів у 922 році, стверджував, що їхній цар живе у «високому замку», що трактується деякими істориками як згадка про Вишгород, який був подарований Ігорем Рюриковичем своїй дружині княгині Ользі і був резиденцією київського князя.
Імператор Костянтин Багрянородний (X століття) пише: «Надходять із зовнішньої Русі в Константинополь човни є одні з Немогарда, в якому сидів Сфендослав, син Інгора, архонта Русі, а інші з фортеці Мілініскі, з Теліуци, Чернігога і з Вусеграда. Отже, всі вони спускаються річкою Дніпро і сходяться у фортеці Кіоава».
Скандинави називали Русь «країною городів» (Гардарик). Скандинавська назва Garđar (Гарди, множина від Garđr, вперше згадано в X столітті), має загальну індоєвропейську основу зі старослов'янським словом город / градь. В однині корінь входить в такі назви як Hólmgarđr (Новгород), Kænugarðr (Київ) і Miklagarðr (Константинополь). Скандинавські джерела перераховують «головні городи» або окремі володіння (ríki) в Гардаріку, список яких відносять до X-XI століть: Hólmgarðr (Новгород), Aldeigjuborg (Ладога), Kænugarðr (Київ), Pallteskja (Полоцьк), Smaleskia (Смоленськ), Súrdalar (Суздаль), Móramar (Муром), Rostofa (Ростов), Sýrnes (Чернігів?), Gaðar(?), Álaborg (Алаборг, на Ладозькому озері), Danparstaðir (Донський місто?). Всі ці володіння у сазі про Одду Стрілу підпорядковувалися конунгу Гольмгарда, а «Пасмо про Еймунд», що розповідає про події 1015—1019 років віддає першість Києву: «Буріцлейф тримає Кенугард, і це найкраще князівство у всьому Гардарику».
Вислів «матір городам руським» активно використовується Росією у ідеологічному історичному протистоянні з Україною для виправдання агресивної російської імперської політики. У серпні 1919 р., в ході подій Київської катастрофи, під час переговорів з українським генералом Антіном Кравсом, російський генерал-лейтенант Микола Бредов заявив: «Киев — мать городов русских, никогда не был украинским и не будет!»[4].
- ↑ Літо 6390 (882) — Лаврентіївський літопис [Архівовано 16 вересня 2017 у Wayback Machine.]. Сайт «Ізборник».
- ↑ Літопис руський. Повість минулих літ. Роки 852—912. [Архівовано 21 липня 2014 у Wayback Machine.] (За Іпатським списком; переклад Л. Є. Махновця). Сайт «Ізборник».
- ↑ Чи була столиця в Стародавній Русі? Деякі порівняльно-історичні та термінологічні спостереження // Назаренко А. В. Давня Русь і слов'яни. — С. 105.
- ↑ 100 років Київської катастрофи: як було здобуто і втрачено столицю. Рубрика. Процитовано 17 січня 2024.
- Назаренко А. В. Была ли столица в Древней Руси? Некоторые сравнительно-исторические и терминологические наблюдения // Назаренко А. В. Древняя Русь и славяне.- С.103-112.
- Повесть Временных Лет в переводе Д. С. Лихачёва
- «Повесть временных лет». Великое наследие. Классические произведения литературы Древней Руси. // Лихачев Д. С. Великое наследие. В Лихачев Д. С. Избранные работы в трех томах. Том 2. — Л.: Худож. лит., 1987. — С. 3-342.
- А. А. Васильев. История Византийской империи, т.1 (Время до крестовых походов), гл. 6, § 10 Смутное время (1056—1081)
- Літопис руський. Роки 852—912. / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — XVI+591 с. ISBN 5-308-00052-2
- Руська земля у вузькому значенні за Б. Рибаковим — Ізборник [Архівовано 24 липня 2020 у Wayback Machine.].