Едіпів комплекс

«Едіп і Антігона»

Фрагмент картини Fulchran Jean Harriet
Автор поняття	Зиґмунд Фрейд
Вперше гіпотеза згадується	В листі Фройда до Флісса у 1897 році
Перша друкована згадка в творі	«Тлумачення сновидінь»
Дата першої друкованої згадки	1900

Едіпів ко́мплекс — поняття психоаналітичної теорії, яке описує стосунки, потяги і почуття, які з'являються у дитини під час входження у фалічну (істеричну) стадію психосексуального розвитку у віці від 3 до 5 років. Фаза характеризується закріпленням впливу тріангуляції — етапу, який розпочався на попередній анальній фазі — входження батька у діаду стосунків «матір — дитя». Сам комплекс полягає у скеровуванні ніжних, любовних і примітивно еротичних почуттів сина до матері в поєднанні з агресивними, конкурентними почуттями, які скеровуються на батьківську постать, місце якої прагне зайняти дитина у стосунках. Дівчатка відповідно відчувають потяг до батька і агресію до матері (комплекс Електри), але ця ситуація ускладнюється амбівалентністю, оскільки до трирічного віку вся любов дівчинки скеровувалась на материнську фігуру. Часто термін «комплекс Едіпа» застосовується для означення і чоловічої, і жіночої ситуації.

Ідея Едіпового комплексу виникла у Фрейда в результаті самоаналізу після смерті батька, а наштовхнула психіатра на думку трагедія Софокла «Цар Едіп». У давньогрецькому міфі йдеться про фіванського царя Лая, який довідується з пророцтва, що загине від руки свого сина, тому він наказує вбити маленького Едіпа. Але Едіп залишається живим і виростає у прийомних батьків, вважаючи їх за рідних. У зрілому віці тепер уже сам Едіп довідується про страшне пророцтво, що йому випаде вбити свого власного батька. Бажаючи вберегти прийомних батьків від фатуму, Едіп іде з дому. Але дорогою перестріває царя Лая, конфліктує з ним, і реальний батько таки гине від руки власного сина. У Фівах Едіп закохується в царицю Йокасту — свою реальну матір і дружину Лая. Він посідає трон і фактично займає місце свого батька. Після тривалих років правління, Едіп і Йокаста дізнаються страшну правду, цариця накладає на себе руки, а Едіп виколює собі очі і прирікає себе на вигнання з Фів. Супроводжувати батька у цьому викликається наймолодша його дочка Антігона.

Здобутком успішного проходження Едіпового комплексу є завершення процесу формування Супер-Его або соціального і морального стрижня особистості, через інтроєкцію набору рамок і заборон, з якими стикається дитина у конкуренції зі своїми батьками (протилежної статі). Амбівалентність ставлення до батьківської фігури (агресія і бажання до виконання її ролі) стає рушійною силою ідентифікації, через яку розпочинається засвоєння чоловічої чи жіночої соціальної ролі і системи моральних цінностей і інструкцій, що, власне, і формує Супер-Его. Фалічна фаза також супроводжується виникненням так званого комплексу кастрації у хлопців і заздрості до пенісу у дівчат.

Фіксація на цій стадії розвитку чи відсутність вирішення Едіпового комплексу призводить до формування істеричного типу особистості і відбивається на дорослій поведінці, у конфліктах і сценаріях поведінки з партнерами.

Розбудова поняття Фройдом привела його до відкриття глибоких закономірностей розвитку людського соціуму і релігії.

Походження та закріплення назви

Назва такого явища побудована на давньогрецькому міфі про царя Едіпа і однойменній драмі Софокла, у якій Едіп, всупереч своїй волі і не розуміючи цього, вбиває свого батька Лая і одружується з матір'ю Йокастою. Розуміння едіпової ситуації як ключового фактору це є утворення невротичних захворювань. Ця відповідь виникла у Фройда під час самоаналізу, який він провів після смерті свого батька; це розуміння прийшло на заміну такої собі теорії спокуси.

Вперше Фройд згадує про драму Софокла в одному із листів своєму другу Вільгему Флісу у 1897 році, в якому він пише: «Я також виявив на своєму власному прикладі закоханість у матір і ревність до батька… І тепер розглядаю це як універсальне явище раннього дитинства. І якщо це так, то ми можемо зрозуміти чаруючу силу Царя Едіпа» Перше подібне міркування про явище зустрічається у фундаментальній роботі Фройда «Тлумачення сновидінь» (1899). Однак термін «Едіпів комплекс» Фройд виводить тільки у 1910 році у невеликій роботі «Про особливий тип вибору об'єкта у чоловіків»:

« Хлопчик, який починає знову бажати свою матір і ненавидіти батька як суперника… Попадає, як ми говоримо під вплив Едіпового комплексу. Він не вибачає матері, що вона вступала в статеві зносини не з ним, а з його батьком, і розцінює це як акт невірності».

З того часу термін тісно ввійшов у використання серед психоаналітиків класичного напрямку.

Сутність (опис)

Едіпів комплекс у хлопчиків

Процес розвитку едіпового комплексу у випадку з персонами чоловічої статі, згідно з класичним напрямком психоаналізу, полягає у такому. Хлопчик переживає сексуальний потяг до матері, одночасно переживаючи ворожу ревність відносно батька. Дитина старається приховати цей потяг, оскільки очікує покарання від свого батька у формі кастрації. У наслідок страху кастрації в психічному житті дитини формується певна інстанція — Над-Я, під дією якої дитина, пригнічуючи інцестні бажання відносно матері, починає ідентифікувати себе з батьком.

Едипів комплекс у дівчаток

Дівчатка, за Фрейдом, аналогічним чином направляють перші інцестні бажання на матір. Однак у віці 2-3-х років, розуміючи, що у них повна відсутність пеніса, дівчинка починає відчувати так звану заздрість до пеніса, під дією якої реагує збільшенням заздрісної прив'язаності до батька і обуреність та образою до матері, бачачи в ній суперницю, яка претендує на любов батька. В кінцевому результаті, конфлікт, вирішується спробою дівчинки компенсувати свою неповноцінність шляхом бажання мати дитину.

Позитивний та негативний Едипів комплекс

Внаслідок цього всього Фрейд прийшов до висновку, що існує складніший характер Едіпового комплексу — негативний, який проявляється в любові до батька чи матері тої ж статі, що й сама дитина й ворожість до батька чи матері протилежної статі, що стосується дитини. Вище були описані варіанти і були позначені як позитивні. Описуючи це явище, він використовував поняття бісексуальності і амбівалентності: «Детальніше дослідження виявляє частіше всього повніший Едіпів комплекс, який є подвійним — позитивним і негативним, в залежності від бісексуальності дитини, тобто у хлопчика — не тільки амбівалентна установка до батька і ніжний вибір об'єкта-матері, але й одночасно він і поводить себе як дівчинка — проявляє ніжну жіночну установку до батька і відповідну їй, ревниво-ворожу до матері».

Таким чином, Фройд дотримувався думки, що на практиці Едіпів комплекс проявляється у вигляді комбінації варіантів вздовж осі між його позитивним і негативним типом, який включає в себе як гетеросексуальні, так і гомосексуальні імпульси.

Едіпів комплекс в контексті сексуальної теорії

Фройдизм розглядає Едіпів комплекс як етап психосексуального розвитку і сприйняття, вперше які проявляються між другим та третім роками життя (в теорії Фройда цей період характеризується приматом генітальності, під яким об'єднуються оральний і анальний потяги попередніх стадій розвитку лібідо). Пікових ознак, за Фрейдом, Едіпів комплекс досягає між 3-ім і 5-ти роками життя дитини і після певного загасання відроджується в період статевого дозрівання (пубертатний період), в процесі якого долається тим або іншим вибором еротичного об'єкта.

Значення

З самих джерел психоаналітичної теорії Фройд надавав Едіповому комлексу пріоритет та увагу в утворенні всіх невротичних захворювань. За Фройдом успішне вирішення Едіпового комплексу є ключем для психічного здоров'я людини. Невдача ж веде до неврозів і сексуальних відхилень: в цьому випадку говорять про невирішений Едіпів комплекс або невирішеній Едіповій ситуації. У наслідках Фройд надавав Едіповому комлексу ще більше значення, і бачив його практично у всіх проявах людської цивілізації едіпальні корені. Так, наприклад, в «Тотем(і) і табу» (1913) Фройд пише: «Таким чином, у кінцевому результаті цього вкрай скороченого дослідження, я хочу зробити висновок, що в Едіповому комлексі збігаються початки релігії, моральності, громадськості і мистецтва в повному обсязі з даними психоаналізу, за якими цей комплекс складає ядро всіх неврозів».

На пізньому етапі розвитку психоаналізу Фройд вказує на необхідність встановлення деяких меж застосування даного поняття і на необхідність обмежень спекуляцій на його рахунок («Кінець Едіпового комплексу», 1924). Втім, від попередніх поглядів Фройд не відмовився, а згадана робота стала метою «розставити всі точки над і» в рядах психоаналітиків, які допускали собі вільність в інтерпретації явище (дивитись нижче). Відомі також слова Фройда, згідно з яким визнання Едіпового комплексу є свого роду розпізнавальним признаком психоаналітиків: «Визнання Едіпового комплексу називається шибболетом, який відрізняє прибічників психоаналізу від його супротивників».

На сьогодні більшість психоаналітиків фройдиської школи у слід за Фройдом визнають пріоритетну значущість Едіпового комплексу у психосексуальному розвитку людини. Однак за межами психаналітичної теорії поняття Едіпового комплексу не отримало визнання через свою ненауковість (дивитись також розділ «Критика»).

Перегляд та варіації

Сучасні психоаналітики, а також психоаналітики напрямків, які відрізняються від класичного фройдистського напрямку, по-іншому дивляться на концепцію Едіпового комплексу, вносячи в нього свої власні елементи або розподіляючи інакше акценти, які вже існували раніше.

Карл Густав Юнг

Карл Густав Юнг вказував, що Едіпів комплекс Фройда не може адекватно описати аналогічну стадію у дівчаток (за Фройдом, дівчатка на цій стадії психосексуального розвитку переносять гомосексуальний потяг до матері). У зв'язку з цим у 1913 році Юнг запровадив новий термін — «комплекс Електри», за яким дівчинка, подібно до доньки Агамемнона Електри, відчуває сексуальний потяг до свого батька і ворожі почуття відносно матері. Окрім того, визнаючи наявність сексуального аспекту, Юнг вважав його лиш похідною від символічного прагнення повернутись до джерела життя.

Альфред Адлер

Альфред Адлер вказував на те, що Едіпів комплекс Фройда нехтує впливом братів і сестер на психічне життя людини. Тому Адлер повністю переформулював усі процеси, яких торкався Едіпів комплекс, у термінах і поняттях своєї школи. Він стверджував, що інтерпретацію Едіпового комплексу варто будувати суто на розбещеності дитини і, більше того, Едіпів комплекс є нічим іншим, як одним із багатьох проявів розбещеності. Сексуальний аспект вступає в силу тому, що розбещена дитина, яка звикла до вдоволення всіх своїх бажань, зріє в швидкому темпі і в сексуальному аспекті, а провокативні ласки матері тільки підсилюють прояв вищезгаданих явищ.

Література

• Sigmund Freud: Totem und Tabu. Einige Übereinstimmungen im Seelenleben der Wilden und der Neurotiker (1913), in: Studienausgabe, Bd. IX, Frankfurt a.M.: Fischer 1975
• Sigmund Freud: Das Ich und das Es (1923), in: Studienausgabe, Bd. III, Frankfurt a.M.: Fischer 1975
• Sigmund Freud: Der Untergang des Ödipuskomplexes (1924), in: Studienausgabe, Bd. V, Frankfurt a.M.: Fischer 1975
• Erich Fromm: Sigmund Freuds Psychoanalyse. Größe und Grenzen, Stuttgart: DVA 1979
• Gilles Deleuze/Félix Guattari: Anti-Ödipus. Kapitalismus und Schizophrenie I (1972), Frankfurt a.M.: Suhrkamp 1974
• Rudolf Heinz: Oedipus complex. Zur Genealogie von Gedächtnis, Wien: Passagen 1991

Посилання

• [https://archive.org/stream/literaturoznavchat1#page/n313/mode/2up Едипів комплекс] // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 313—314.
• Едіпів комплекс // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 166—167. — 634 с.
• Едипів комплекс [Архівовано 7 березня 2020 у Wayback Machine.] // Словник ґендерних термінів / Укладач З. В. Шевченко. –. Черкаси: видавець Чабаненко Ю., 2016. — 336 с.