Користувач:MaryankoD/Шухевичі
Шухевичі
Славні Родини Галичини
Петро Арсенич
Івано – Франківськ
Барвінські, Гамораки, Герасимовичі, Заклинські, Кобринські, Озаркевичі, Шухевичі... і ще десятки славних родин...
Рід Шухевичів походить із села Розвадова, біля міста Миколаєва, що на Львівщині.
Тут шляхтич – селянин Іван Шух (прожив 110 років) мав трьох синів. Один пішов у дяки – попи і назвав себе Шухевичем. Другий у Львові став Шуховським, а третій залишився у селі і його нащадки – селяни Шухи – живуть у Розвадові.
Рід Шухевичів мав родинні зв'язки з письменниками о. Яковом Головацьким і о. Миколою Устияновичем, які походили з Миколаєва, над Дністром.
Син Івана Шуха, Євстахій, назвав себе Шухевичем (1778 – 1824). Він був священником у селі Рахівці Городенківського повіту.
У Євстахії і Марії з Лапецьких (Ланецьких), було восьмеро дітей. З цього кореня родоводу Шухевичів беруть свій початок дві родовідні лінії –, так звані, Олієво – Королівська і Тишківська.
Олієво – Королівська лінія починається від о. Юліяна Шухевича (31.05.1809 – 7.03.1867) пароха в Олієво – Королівці.
В о. Юліана і Марії з Величковських було семеро дітей: Юліана, Еміліян, Павлина, Іван, Климентина, Лев, Теофіль (1850 – 1918). В о. Теофіля і Емонори з Новаківських було восьмеро дітей, з них Павло (1880 – 1954) і Теофіль (1892 – 1980) були суддями, а Юстина (1895 – 1972) – учителькою у Молодятині, біля Коломиї.
Тишківська родовідна лінія Шухевичів бере початок від Осипа (4.01.1816 – 24.03.1870) – священника й поета.
Осип Шухевич народився у селі Раківці Городенківського повіту. Початкову освіту одержав вдома. Після закінчення Бучацької гімназії в 1932 р., три роки у Львівській гімназії студіював філософію, а потім ще три роки у Львівській духовній семінарії.
Даючи глибоку характеристику цього періоду життя Осипа, Іван Франко писав : “Роки 1833 – 1840 – це бели роки найбільшого, найкращого руху духовного у Львівській духовній семінарії руській... Відродження руського народу в Галичині... Досить згадати поважні імена, як Маркіян Шашкевич, Яків Головацький Іван Вагилевич, Антон Могилиницький, Никола Устиянович, Лев Трещаківський, Антон Добрянський, і світлий образ того товариства, серед якого опинився у семінарських мурах і наш Осип Шухевич...” - стає очевидним і зрозумілим.
Вихід у світ “Руcалки Дністрової” підготовленої семінарськими друзями – членами “Руської трійці”, окрилив Осипа Шухевича на серйозну роботу над своїми “переводами і наслідуваннями”
За пропаганду української мови і передові погляди, тільки через два роки після закінчення семіннарії Осипа Шухевича висвятили 3 березня 1848 року, він уже був беззмінно парохом у Тишківцях. 1848 рік – революційні події активізували літературне життя краю. Осип Шухевич перекладає твори: Й. Г. Гердера (“Хоробрий воїн”), В. Скотта (“Подорожній”), Шульца (“Заклята рожа”, “Сонети”), а з античної – Вергілія (поема “Пісня про хліборобство”).
Крім літературного доробку О. Шухевича відомий його рукопис проповідей (1866).
1848 року селяни с. Тишківців разом з о. Осипом встановили в селі Пам'ятний хрест про скасування панщини. У травні того ж року, 1856 р. в Тишківцях було відкрито школу, де навчалося 110 дітей. Дотепер збереглася її назва “Шухечівка”. З 1857 року і аж до смерти отець Осип Шухевич – декан Городенківського повіту і інспектор народних шкіл Городенщини. Під час голоду 1865 – 1866 років учні місцевої школи перебували на утриманні о. Осипа. В 1869 році з ініціативи о. Осипа греко – католицька громада розпочала будівництво церкви. Через рік панотець помер під час пошесті холери (1870 рік).
Збірку творів Осипа Шухевича “переводи і наслідування” з передмовою І. Франка 1883 року видав його син – Володимир.
В Осипа й Анни з Кульчитьських (1822-1866) дочки пароха в селі Пійлі – було 12 дітей:
1.
Осипа – дружина Лонгіна Рожановського, що був адвокатом у Золочеві і послом до сойму. 2.
Зенон – (1842-1946) – Парох у Тишківцях ; 3.
Зузанна – (1844-1846) ; 4.
Євген – (1847-1924) – Пароху Красові й Підберізцях біля Львова. 5.
Володимир – (1849-1915) – професор реальної школи у Львові, український педагог і громадський діяч та етнограф. 6.
Ольга – (1851-1853); 7.
Марія – (1853-1931) – дружина о. Лонгіна Коблянського, пароха Вижниці і Ростоків. 8.
Ольга – (1855-1931) – дружина о. Теодора Величковського – пароха м. Долини. 9.
Їзидор – (1857-1930) – лікар у Відні, потім військовий лікар у ранзі адмірала. 10.
Модеста – (1962-1918) – дружина Миколи Козловського професора фіології у Києві. 11.
Микола – (1862-1942) – відомий адвокат у Львові. 12.
Євгенія – (1865-1946) – дружина о. Софрона Левицького (їх син – знаний письменник Василь Софранів Левицький).
У родині Шухевичів панувала Українська мова і свято дотримувались народніх традицій.
Сини та внуки Осипа Шухевича :
о. Зенон Шухевич (31.08.1842 – 30.12.1931) – син Осипа й Кульчицьких, громадсько – культурний діяч, священник (с. Тишківці в 1870 – 1931). Радник єпископської консисторії, інспектор шкіл Городенківського повіту. Закінчив Станиславівську гімназію, а в 1867 – Львівську духовну семінарію.
Одружився з Емілією Кобринською (30.11.1844 – 19.101931) о. Зенон продовжив розпочате батьком будівництво нової церкви святого Миколая у селі Тишківцях – висвячена 1877 року.
о. Зенон виховав і вивів у люди всіх молодих братів та сестер, став опікуном великої родини після смерті батьків.
У 1868 р. о. Зенон – один із засновників товариства “Просвіта” у Львові. А в селі читальні “Просвіта” - першої у Городенківському повіті. В 1874 р. будують нову школу на 120 учнів. Незмінний керівник “Братства тверезості”. Отець Зенон, великий шанувальник старовини, в селі створив філію товариства “Рідна Школа” (1895). Він пожертвував 100 корон на будівництво приватної української гімназії ім. Т. Шевченка в Городенці (1909р.). До 1914 року був головою двох читалень “Просвіти” в Тишківцях.
о. Зенона відвідували І. Франка, О. Огоновський, К. Устиянович, М. Грушевських, К. Левицький, В. Стефаник, Н. Кобринська та ін.
В 1915 р. Зенон Шухевич, як і багато інших прогресивних діячів був заарештований росіянами і повернувся у село 1918 р. Відразу очолив у селі Українську національну Раду. Був ініціатором і керівником проведення величавого святкування Злуки 1919 р. у Тишківцях.
Ольга Шухевич (1869 р. с. Тишківці – 1940 р.) - Єдина дочка о. Зенона і Емілії з Кобринських. Закінчила Станиславівську гімназію, продовжувала навчання у Львові.
Писала вірші й статті. Друкувалася... цікавилася громадськими та суспільними справами. Приятелювала з визначними жінками його часу : Наталею Кобринською, Ольгою Кобилянською, Оленою Кульчицькою, брала активну участь в організації жіночого руху на Галичині. Ольга була учасницею різних ентографічних виставок у Львові, Кракові й Тернополі (1887), отримала почесний диплом.
Під її керівництвом у 1892 р. селянські діти в Тишківцях уперше в Західній Україні поставили оперу М. Лисенка “Коза – Дереза”.
1894 р. Ольга разом із матір'ю Емілією організували в селі перше в Галичині сільське жіноче товариство, яке налічувало 200 членів. Заснувала невеличку лікарню. Після смерті батьків жила на фільварку “Пропади”, вела взірцеве господарство.
Сумної пам'яти 1939 р. большевицькі зайди маєток Ольги Шухевич конфіскували, а архів спалили. Серце не витримало. Поховали її у родинній усипальниці Шухевичів на новому цвинтарі в Тишківцях.
євген Шухевич (1847 – 1924), священник у Серафинцях Городенківського повіту, (1872 – 1880), Березові Нижнім, (1880 – 1881), Красові біля Львова (1881 – 1901), Підберізцях (1901 – 1924) біля Львова. У нього перебував чеський етнограф Ф. Ржегорж, часто зупинялися львівські студенти під час туристичних мандрівок.
Дружина – Володимира Левицька (1855 – 1944) – дочка Євгенія (1873 – 1950ті), була дружиною письменника та священника в Терпилівці (Підволочиський район, Тернопільської області) Володимира Герасимовича (1870 – 1940).
син Степан (1877 – 1945). Народився 1 січня 1877 року в селі Серафинцях Городенківського повіту – відомий політичний та військовий діяч, адвокат, оборонець українців в політичних процесах під гнітом Польщі – (1920 – 1939).
У 1886 р. Степан вступає до Академічної гімназії у Львові. 1895 року, студент правничого факультету Львівського університету, полюбив Михайла Грушевського, котрий тоді викладав історію східної Європи. Відбував правничі студії у Віденському університеті і судову практику. Тут Степан радо студіював іноземні мови. З жовтня 1901 р. Степан проходив однорічну військову службу в місті Грацці, де отримав чин поручника і проявив неабиякі здібності у військовій справі...
З 1903 року Степан працював суддею в містечках (Рава Руська, Долина, Дрогобич), де зустрічався із свавіллям поляків...
У Степана Шухевича було більше прагнення захищати українців, аніж судити їх. Саме ця обставина сприяла переходу Степана Шухевича до адвокатської діяльності. З початком Першої світової війни, комендант корпусу, генерал Кольошвар у Львові приділив Степана до організування Українських Січових Стрільців.
В окремому добровільному корпусі поручник Шухевич пребував до кінця квітня 1915 року. Отримавши чин коменданта куреня УСС. (своє перебування в курені описав в окремих книжках - «Червоної калини») - «Видиш брате мій», «Гіркий той сміх», «Невідомий».
У 1916 р. Степана Шухевича було вислано до запасної кадри 33–ого полку крайової оборони в м. Золочеві, з яким потрапив на італійський фронт.
У 1917 році дістав звання сотника.
У 1918 році Степан Шухевич – комендант міста Одеси, очолив військову школу, був викладачем.
З листопада 1918 року Степан Шухевич знову у Львові. В наступному році дістає посаду команданта 4–ої Золочівської бригади, яка вкрила себе славою у боях проти поляків. Пізніше С. Шухевича призначено персональним референтом Начальної Команди УГА, де він зумів вижити в “Чотирикутнику смерти”. Був членом Ліквідаційної Комісії УГА.
Про українсько – польську війну Степан Шухевич докладно описав у 5 – томнику спогадів, які вийшли накладом “Червоної калини” (1920 р.). До речі, “Червона калину” заснував і був її головою у Львові Степан Шухевич.
Після війни адвокат Шухевич приступає до захисту українців у політичних процесах у Польщі. І це можливо є його найголовніша заслуга в історії українського народу.
Доктор Шухевич брав участь у тисячах процесів. Головні з них – процес Степана Федака (1922р.), процес КПЗУ (1925р.) - справа Ольги Басарабової (1924р.), справа 12 – поштовців – українців – членів УВО, атента Сабинського – Романом Шухевичем та Б. Підгайним, членами УВО. Справа Білого в Тернополі: процес “Червоної калини” та “Листопадовців”, судова розправа над учасниками першого конгресу ОУН у Відні 1929 р., захист членів ОУН у справах “Східних торгів” і масових підпалів поміщицьких маєтків у 1930р.
Герміна Шухевич (з дому Любович (1852 – 1939) – культурно – громадська діячка, послідовниця емансипаційного руху Н. Кобринської – дружина Володимира. Народилася у Перемишлі у Володимира й Герміни було п'ятеро дітей:
1.
Зенон – Йосип (1879 – 1948 у Львові) – учасник українсько – польської війни 1918 – 1920 повітовий політичний комісар ЗУНР, суддя у Краковці, а потім у Львові, батько генерала УПА. 2.
Дарія (1881 – 1941) – піаністка, музичний педагог, редактор жіночого журналу «МЕТА», викладала в музичному інституті ім. М. Лисенка (1907 – 1940) – Дружина Володимира Старосольського (1878 – 1942) – політичного діяча, доктора права адвоката у Львові, оборонця у політичних процесах М. Січинського, діяча УСДП, пізніше члена УВО і ОУН. В. Старосольський є організатором УСС, товариш міністра закордонних справ УНР і професор українського державного університету в Кам'янці – Подільському, а з вересня 1939 – професор Львівського університету, арештований большевиками 1940 року. (засуджений на 10 років). Помер у тюрмі, в Маріїнську, а дружина на засланні в Казахстані.
Подружжя мало трьох дітей: Юрія, Володимира – Ігора і Лесю. 3.
Ірина – Софія – дружина Теодора Рожанковського – старшини УСС, отамана УГА, радника суду у Львові. 4.
Володимир – інженер – архітектор в колишній Югославії. 5.
Тарас – піаніст, професор Музичного інституту ім. Лисенка у Львові. В їхньому домі гостював М. Лисенко (9 грудня 1903р.). Дружина Тараса – Ольга Бандрівська (з Крушельницьких) – подружжя дітей не мало.
У Зенона – Йосипа й Емілії (1883 – 30.06.1956, померла на засланні в Казахстані), було троє дітей – Роман, Юрій і Наталія.
1.
Юрій (1910 – 1941) був інженером геодезистом – замордований енкаведистами у Львові 6.06.1941 року. 2.
Наталія (нар. 1922) репресована 1940 року. В 1956, після 6 років сталінських таборів н Уралі та 10 років заслання в Казахстані – повернулася на Україну. Не приписували переслідування, але вдалось закінчити медичне училище (1960) – виїхала на Кавказ в м. Нальчик. З 1991 року живе у Львові.
Роман Шухевич народився 30 червня (за іншими даними 17 липня) 1907 року в містечку Краковці на Львівщині.
Навчаючись в Українській академічній гімназії у Львові, хлопець займався спортом, музикою, любив мандрувати в гори. Тут вступив до пласту, де пройшов усі ступені спортивної підготовки.
З 16 років прилучився до національно – визвольного руху, спілкується з колишніми січовими стрільцями – Євгеном Коновалцем і Степаном Шахом, які мали дуже великий вплив на формування його світогляду.
Закінчивши гімназію Роман вступив до Львівського Політехнічного інституту.
В другій половині 20 – их років стає членом Української військової організації (УВО), організовує бойові операції проти польських окупантів.
Дев'ятнадцятирічним юнаком Р. Шухевич здійснив замах на польського куратора шкіл Станислава Собінського за те, що той закривав українські школи, українську мову.
У 1927 – 1929 рр. він відбуває дійсну військову службу в польській армії. Тут досконало вивчає військову справу, навчаючись у старшинській школі. І як політично – підозрілого відраховують і скеровують служити в артелерійський полк на Волині.
Закінчивши службу, Шухевич їде за скеруванням на навчання до Данцігуна - старшинські курси. Пізніше проходить вишкіл у Баварській військовій академії.
У 1929 році вступає до ОУН. Довгий час працює на посту бойового реферанта у Крайовій Екзекутиві ОУН на західноукраїнських землях (псевдо «Дзвін»). Тут Роман бере участь у засіданнях і підготовці бойових акцій, докладає багато зусиль щоб об'єднати УВО та ОУН. У деяких бойових акціях він і сам брав участь. В 1932 році Роман особисто керував нападом бойової групи ОУН на пошту в Городку. Польська поліція його арештовує, але незабаром випускає не доказавши вину.
Наступного року молодий військовий організував успішний атентат на працівника консульства СРСР у Львові А. Майлова, виконаний М. Лемиком ця акція була проведена, як протест проти організованого в Україні голоду – 1933.
1934 року група бойовиків ОУН здійснила вдалий замах на польського міністра Б. Пірацького – головного пацифікатора Волині й Галичини. Роман Шухевич опинився в лаві підсудних. Суд присудив йому 4 роки ув'язнення. Шухевича відправляють у відомий концтабір – Береза–Картузька, але у 1937 року, внаслідок загальнодержавної амністії, звільнено.
У 1938 році він нелегально переходить на Закарпатську Україну, де створює Карпатську Січ. Діє під псевдонімом четаря «Щуки», бере участь в боях. В одному з них потрапив в оточення, але йому вдалося врятуватися. Переходить через Румунію і Югославію до Австрії, де проводом ОУН був призначений зв'язковим в Данцігу до земель під Польщею.
1939 року Шухевич переїжджає до Кракова де його призначають зв'язковим з українськими землями в СРСР.
У 1940 – 1941 роках входить до складу Революційного проводу ОУН. Працює на посту провідника ОУН на окраїнних українських землях у генерал – губернаторстві (Просяння, Лемківщина та Холмщина). Працюючи лдночасно в Генеральному штабі ОУН, організовував таємні військові курси.
Навесні 1941 року бере участь у другому Великому Зборі ОУН.
1941 р. під псевдонімом “Майор Тур” він формує український легіон “Нахтігаль”, на чолі якого 30 червня 1941 року вступив до Львова. Зі Львова Шухевич із батальйоном дійшов до Вінниці, та йому повідомили, що майже всі члени створеного у Львові Українського державного правління арештовані. Він на знак протесту відмовився виконувати подальші вказівки німецького командування. Тоді «Нахтігаль» відправили до преформування в допоміжну поліційну частину і відправили в Білорусь для охоронних функцій, а також для боротьби із советськими партизанами. Прибувши на місце дислокації батальйону, Шухевич налагодив контакти з полковником «Шелестом» (Василем Сидором), начальником крайового військового штабу ОУН. Він передає повстанцям зброю, боєприпаси, амуніцію, а згодом почав переправляти в підпілля легіонерів. «Майора Тура» арештують. Йому загрожує розстріл, він переходить в підпілля.
Навесні 1943 року Шухевич «Тур» стає членом проводу ОУН і займає пост військового реферанта при проводі ОУН, бере активну участь при підготовці третього Надзвичайного Збору ОУН, який відбувся у серпні 1943 року. Збір ухвалив політичну платформу боротьби ОУН проти німецько – большевицьких окупантів та вніс зміни у програму ОУН. Третій надзвичайний великий Збір ОУН обирає Романа Шухевича на пост голови бюра проводу ОУН, головним командиром УПА. В листопаді 1943 року проводить на Волині першу Конференцію Поневолених Народів, яка заклакала до збройної боротьби всі нації, що перебували під большевицьким гнітом.
Створення УГВР було вершиною діяльності Романа Шухевича як політика. Створив найширшу платформу народного збройного опору окупантам.
У липні 1944 року на узбіччі гори Виділок, що на Лемківщині відбувся перший великий збір УГВР. Він обрав Романа Шухевича - «Тараса Чупринку» головою генерального секретаріату військових справ та головним командиром УПА.
Перед МГБ стояло завдання негайно ліквідувати «Тараса Чупринку».
Було створено спеціальні оперативні групи для пошуку і захоплення.
Ціною величезних зусиль емгебістам вислідити одну з конспіративних квартир в околицях Львова.
5 березня 1950 року в селі Білогорщі, біля Львова, на своїй підпільній квартирі, у нерівному бою, Головнокомандувач УПА Роман Шухевич «Тарас Чупринка», загинув.