Григорій (Коханович)
| Григорій Коханович Grzegorz Kochanowicz | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 3 жовтня 1809 — 1814 | ||
| Обрання: | 1 серпня 1809 як коад'ютор | |
| Церква: | Українська Греко-Католицька Церква | |
| Попередник: | Іраклій Лісовський | |
| Наступник: | Йосафат Булгак | |
| ||
| 1807 — 1814 | ||
| Попередник: | Стефан Левинський | |
| Наступник: | Яків Мартусевич | |
| Народження: | перед 1750 сучасна територія Білорусі, тоді - Річ Посполита | |
| Смерть: | 1814 Жидичин, тепер Луцький район, Волинська область | |
| Єпископська хіротонія: | 1798 | |
Митрополи́т Григо́рій Кохано́вич (світське ім'я Онуфрій Коханович; пол. Grzegorz Kochanowicz; перед 1750 — 1814, Жидичин) — єпископ Української греко-католицької церкви; з 3 жовтня 1809 — Митрополит Київський — предстоятель Української греко-католицької церкви.
Григорій Коханович народився у Білорусі, яка на той час входила до складу Речі Посполитої. Вивчав богослів'я, ймовірно, у Вільні. Після висвячення у сан священика (не був василіянином, на відміну від більшості ієрархів греко-католицьких єпархій) обіймав посади крилошанина, віцеофіціала, а згодом офіціала (вікарія) (з 1798 року) у Полоцькій капітулі при архієпископові Іраклію Лісовському. У 1807 році став єпископом Луцьким і Острозьким. У вересні 1808 року отримав дозвіл Апостольського Престолу на кумуляцію єпархій. 1 серпня 1809 року російський імператор Олександр І номінував Кохановича на наступника митрополита Іраклія Лісовського[1]. Обраний митрополитом 3 жовтня 1809 р. Хоча й не був затверджений Апостольською Столицею, з причин труднощів спілкування з Римом (однією з основних причин були тогочасні Наполеонівські війни), 10 січня 1811 р. висвятив у Вільні трьох нових єпископів: Полоцького Івана Красовського, вікарія (суфрагана) митрополії Віленської з титулом єпископа Оршанського Адріяна Головню та вікарія Берестейського (майбутнього єпископа Володимирського) Лева Яворовського. Співсвятителями були два латинські єпископи, єпископ Мінський Якуб Ігнацій Дедерко та єпископ-суфраган Полоцький Кипріян Одинець. У 1809–1810 роках був також єпископом Віленським для русинів унійного обряду. Мав конфлікт з василіянами. Під його керівництвом «Духовна Колегія» в 1810 році заборонила приймати шляхтичів у ряди василіян. Під час вторгнення Наполеона I в Росію василіяни робили спроби зняти Григорія Кохановича з посади, але це не принесло результатів.
Помер у 1814 році в резиденції луцьких єпископів в Жидичині на Волині. Згідно з його бажанням, висловленим на смертному одрі, адміністрацію митрополичої єпархії доручено полоцькому архієпископові Івану Красовському, а Луцьку єпархію передано тимчасово під управу берестейського єпископа Йосафата Булгака.
- ↑ Блажейовський Д. Ієрархія Київської церкви (861-1996). – Львів : Каменяр, 1996. – С. 257.
- «Довідник з історії України (А-Я)» / за загальною редакцією Ігоря Підкови і Романа Шуста. — Київ, 2001. — С. 360.
- Іриней Назарко. «Київські і галицькі митрополити: біографічні нариси (1590—1960)». — Рим, 1960. С. 129—131.
- Dmytro Blazejowskyj, «Hierarchy of the Kyivan Church (861—1990)», Rome 1990, s. 257, 285б 266 i 293.
- Ks. Kazimierz Dola, «Katalog arcybiskupów i biskupów rezydencjalnych eparchii polskich obrządku grecko-unickiego od Unii Brzeskiej (1596) do roku 1945», [w:] «Historia Kościoła w Polsce» t. II 1764—1945, cz. 2 1918—1945, Poznań-Warszawa 1979, s. 304—311, s. 307.
- Коханович Григорій Онуфрій [Архівовано 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 747. — 1000 екз.
|
Це незавершена стаття про Українську греко-католицьку церкву. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
