Лелечиха Варвара Федорівна
| Варвара Лелечиха | |
|---|---|
 | |
| Ім'я при народженні | Варвара |
| Народилася | 1792 |
| Померла | 1904 Полтава |
| Громадянство |  Російська імперія |
| Національність | українка |
| Діяльність | прислуга |
| Заклад | Іван Котляревський |
| Батько | Федір |
Варвара Федорівна Лелечиха (до подружжя Красноштанова)[1] (1792 — 1904 м. Полтава) — хатня робітниця Івана Котляревського, авторка спогадів про письменника, які записав історик Василь Бучневич.[2]
Була служницею у Івана Котляревського з 1828 до 1829 рр., ведучи хатнє господарство[1]. 30 серпня 1903 року у Полтаві відбулося урочисте відкриття пам'ятника Іванові Котляревському, спорудженого громадським коштом.
На відкриття до Полтави зібралися посланці з усієї України, прибули майже 70 письменників, професорів, відомі діячі культури Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич, Микола Лисенко, Панас Мирний, Василь Стефаник, Олена Пчілка, Борис Грінченко. Справжнім відкриттям для гостей свята стала 111-річна Варвара Федорівна Лелечиха, яка змолоду була служницею в Івана Котляревського, ведучи хатнє господарство. Попри поважний вік вона зберегла ясний розум, добру пам'ять i ділилася спогадами про письменника. Через усе своє довге життя пронесла про нього теплі спогади[3][4].
До 1861 року вона була у поміщика Білухи-Коханівського, потім у Буковина. Потім також служила у багатьох поміщиків. залишилась сама серед чужих людей. Жила зі своїх скромних доходів, в старості не могла працювати, з 1899 р. міська Управа призначила допомогу 3 рублі на місяць[1].
- Варвара Лелечиха є героїнею вірша «У Полтаві» (збірка «Битий шлях», 1989) українського поета Віктора Бойка:
Варка Лелечиха — бачу о ранній порі —
очі з-під лоба, немовби запитують: «Хто ви?
З примусу, може, а чи по душевному зову
хати старезної переступили поріг?
Швендяють всякі щодня тут із раннього рання,
мова, бач, панська — набралися, видко, наук..
Десь поміж вами нові ґонтарі самозвані,
котрим все’дно як робить — аби з рук...» [5]
- ↑ а б в Дещо про Котляревського [Архівовано 12 січня 2020 у Wayback Machine.] // Буковина. Чис. 110, 14.(27.).09.1903. — С. 2–3.
- ↑ «Приходили до Котляревського, щоб побачити і послухати людину, яка ту „Енеїду“ написала»
- ↑ Світлана Ємець. Вічно жива національна «гартована мова» Лесі Українки // Леся Українка і родина Косачів в історії української та світової культури: науковий збірник [Архівовано 31 березня 2022 у Wayback Machine.]: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., присвяч. 150-річчю від дня народження Лесі Українки, с. Колодяжне, 25 лютого 2021 року / упоряд. Є. Ковальчук. — Луцьк, 2021. — С. 27–28. — 196 с.
- ↑ Євгенія Стороха, Валентина Скриль. «Полтави тихої корона» (До 110-річчя відкриття пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві) [Архівовано 23 серпня 2021 у Wayback Machine.] // Журнал «Дивослово» № 09 (678) 2013 р. — С. 59.
- ↑ Віктор Бойко. Битий шлях.
- Локальна Історія. Варвара Лелечиха. Хатня робітниця Івана Котляревського
- «Приходили до Котляревського, щоб побачити і послухати людину, яка ту „Енеїду“ написала»
- К биографии И. П. Котляревского [Архівовано 23 серпня 2021 у Wayback Machine.] // Киевская старина. — 1903. — Т. 83. Октябрь. — С. 1–2. (рос. дореф.)
- Знайомимося з пам'ятниками Полтави [Архівовано 19 вересня 2020 у Wayback Machine.]: Пам'ятник І. П. Котляревському // Інтернет-видання «Полтавщина». — 23.03.2012
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |