Перн Лембіт Абрамович

Перн Лембіт Абрамович
Народився	21 червня 1903(1903-06-21) село Есто-Хагінське Медвеженського повіту Ставропольської губернії, тепер село Яшалта, Калмикія, Російська Федерація
Помер	27 березня 1974(1974-03-27) (70 років) Москва, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР  Естонія  Російська імперія
Національність	естонець
Діяльність	військовослужбовець, політик
Alma mater	Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Науковий ступінь	кандидат військових наук
Учасник	німецько-радянська війна
Посада	депутат Верховної ради СРСР
Військове звання	генерал-лейтенант
Партія	КПРС
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Лембіт Абрамович Перн (21 червня 1903(19030621), село Есто-Хагінське Медвеженського повіту Ставропольської губернії, тепер село Яшалта, Калмикія, Російська Федерація — 27 березня 1974, місто Москва, тепер Російська Федерація) — радянський військовий діяч, народний комісар оборони Естонської РСР, генерал-лейтенант. Депутат Верховної Ради СРСР 2-го скликань. Кандидат військових наук (1939).

Біографія

Народився в селянській родині переселенців із Везенберзького повіту Естляндської губернії. У 1914 році закінчив трирічну сільську школу.

У 1915 році вступив до другого класу Воронцово-Миколаївської прогімназії, цього ж року переїхав до Ставрополя, де працював у власника пивного бару і одночасно навчався у чоловічій гімназії. Після закриття гімназії у 1918 році повернувся до села Есто-Хагінське, де допомагав батькам у сільському господарстві, працював продавцем у сільському споживчому товаристві.

У вересні 1919 року став учителем двокласної школи у селі Романівка (біля Есто-Хагінського), потім працював інструктором з ліквідації неписьменності серед дорослого населення. У 1920 році обраний секретарем волосного революційного комітету.

Член РКП(б) з 1921 року.

У 1921 році призначений заступником начальника особливого загону, сформованого у Медвеженському повіті для боротьби із «зеленими» повстанцями.

У березні 1922 року повітовим комітетом РКП(б) направлений до 3-ї об'єднаної Інтернаціональної військової школи. У школі був командиром відділення, секретарем партійного осередку. У січні 1924 року у складі делегації Петроградського військового округу їздив на похорон Леніна, кілька разів стояв у почесній варти.

У вересні 1924 року закінчив військову школу, за наказом Реввійськради СРСР був направлений у місто Рибінськ для проходження військової служби. Служив спочатку командиром взводу 53-го полку 85-ї стрілецької дивізії Московського військового округу. Після навчання в полковій школі переведений до штабу полку і призначений ад'ютантом, через рік за сумісництвом призначений комендантом Рибінська. У 53-му стрілецькому полку служив до травня 1931 року, був командиром взводу, потім командиром роти, заступником начальника штабу полку. У 1926 році обраний секретарем ротного партійного осередку.

У 1928 році склав іспити за середню школу. У серпні 1931 року вступив до Військової академії імені Фрунзе, де під час навчання написав кілька статей з військових питань для газети «Червона зірка» та журналу «Військовий зарубіжник». У квітні 1934 року закінчив Військову академію.

З 1934 по 1936 рік служив начальником інженерної служби дивізії, заступником начальника штабу 85-ї Челябінської ордена Леніна стрілецької дивізії. У 1936 році брав участь у великих всеармійських маневрах у Приволжі.

У 1937 році був зарахований слухачем до Академії Генерального штабу Червоної Армії. Після закінчення академії в 1938 році був залишений в ній старшим викладачем на кафедрі тактики вищих з'єднань. У 1938 році отримав звання доцента. У 1939 році успішно захистив дисертацію на тему форсування водних перешкод, за що йому першому з естонців було присуджено вчений ступінь кандидата військових наук.

Після окупації Естонії військами СРСР у серпні 1940 року призначений на посаду заступника начальника штабу 8-ї армії у Таллінні. За завданням Народного комісара оборони СРСР був головою комісії з прийому діловодства вищих військових органів колишньої Республіки Естонії. Після виконання завдання призначений на посаду начальника штабу 2-го особливого корпусу в Даугавпілсі (Західний особливий військовий округ), а в березні 1941 року штаб корпусу передислокувався в місто Мінськ Білоруської РСР.

З 10 серпня 1941 року перебував на Брянському фронті на посаді начальника штабу 50-ї армії, створеної на базі 2-го стрілецького корпусу. Армія вела тоді важку боротьбу з німецькими військами на Московському напрямку, з боями вийшла з оточення і до грудня 1941 року брала участь в обороні Тули, відбиваючи атаки 2-ї танкової армії Вермахту. Під час оборонних боїв під Тулою 17 вересня 1941 року Лембіт Перн був поранений уламком снаряда, але залишився у строю. Під час контрнаступу радянських військ під Москвою у грудні 1941 та січні 1942 року Перн був керівником оперативної групи Генерального штабу, допомагаючи організовувати управління та постачання в оперативних об'єднаннях лівого крила Західного фронту.

18 січня 1942 року був призначений начальником штабу 59-ї армії Волховського фронту. До 16 квітня 1942 року керував обороною штабу армії під час бойових дій біля Ленінграда. 27 березня 1942 року отримав третє по рахунку поранення і провів деякий час у шпиталі. 28 квітня 1942 року Лембіт Перн був викликаний до Генерального штабу та направлений у розпорядження ЦК КП(б) Естонії. У травні та червні 1942 року командував 249-ю, а потім 7-ю Естонськими стрілецькими дивізіями в Уральському військовому окрузі. У серпні 1942 року дивізії передислокувалися до Московського військового округу, де 25 серпня 1942 року було сформовано 8-й Естонський стрілецький корпус, командиром якого був призначений Лембіт Перн. 8-й Естонський стрілецький корпус, яким командував Перн до закінчення війни, знаходився в діючій армії у складі Калінінського, Ленінградського та 2-го Прибалтійського фронтів.

З 29 червня 1945 року — народний комісар оборони Естонської РСР (з 1947 року — міністр збройних сил Естонської РСР). З серпня 1947 року — військовий комісар Естонської РСР.

З червня 1948 року навчався на Вищих академічних курсах при Військовій академії Генерального штабу імені Ворошилова у Москві, які закінчив у травні 1949 року. Ще до закінчення навчання у березні 1949 року призначений старшим викладачем цієї академії. У січні 1955 року переведений на посаду старшого викладача кафедри стратегії, з вересня 1955 року — кафедри стратегії та оперативного мистецтва. З лютого 1958 року був старшим викладачем кафедри оперативного мистецтва. За період роботи в академії написав понад 20 великих наукових праць — військово-теоретичні роботи в галузі форсування водних перешкод, перегрупування військ та організації роботи вищих штабів.

Вийшов у відставку 1 січня 1965 року. З червня 1965 по 1971 рік — старший науковий співробітник одного з інститутів військових наук. Написав книгу мемуарів «У вихорі воєнних років» (естонською та російською мовами).

Помер 27 березня 1974 року в Москві, похований на Новодівочому цвинтарі Москви.

Звання

• полковник (20.02.1938)
• генерал-майор (7.10.1941)
• генерал-лейтенант (15.09.1943)

Нагороди та відзнаки

• орден Леніна (30.04.1947)
• три ордени Червоного Прапора (31.08.1941, 3.11.1944, 20.04.1953)
• орден Кутузова І ст. (5.10.1944)
• орден Суворова ІІ ст. (29.06.1945)
• орден Червоної Зірки (28.10.1967)
• орден «Знак Пошани» (16.08.1936)
• медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» (1938)
• медаль «За оборону Москви»
• медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
• медалі
• Почесний громадянин міста Таллінна
• Почесний громадянин міста Великі Луки (8.05.1965)

Джерела

• Пэрн Лембит Абрамович (рос.)
• Великая Отечественная: Комдивы. Военный биографический словарь / Под общей редакцией В. П. Горемыкина. М.: Кучково поле, 2014. Т. 5. (рос.)