Очікує на перевірку

Ліванська війна (1982)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ливанська війна (1982))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ліванська війна 1982
Дата: 6 червня — вересень 1982
Місце: Ізраїль, Ліван
Результат: окупація Південного Ливану
Сторони
Ізраїль Ізраїль
Ліван Армія Південного Лівану
Катаїб
Палестина Організація визволення Палестини
Сирія Сирія
Командувачі
Рафаель Ейтан Рагіб Харуб
Втрати
  • Ізраїль:
    • 654 вбито і 3887 поранено (1982–85)[1][2]
    • 4 пропало без вісти
    • 12 захоплено
    • 1 літак втрачено
    • 2 вертольоти втрачено
  • ОВП:
    • 1000–2400 вбито[3][4]
    • 6000 захоплено[5]
    Сирія:
    • 1200 вбито
    • 296 захоплено
    • 300–350 танків втрачено
    • 150 БТРів втрачено
    • бл. 100 гармат втрачено
    • 82–86 літаке втрачено
    • 12 вертольотів втрачено
    • 29 зенітно-ракетних батарей втрачено[6]

Ліванська війна 1982 (івр. מלחמת לבנון‎, «Milḥemet Levanon», араб. الإجتياح‎, «Al-Ijtīāḥ») або Операція «Мир для Галілеї» — військовий конфлікт в 1982 році, який відбувся на тлі громадянської війни в Лівані. Військова операція Ізраїлю на території Лівану мала на меті знищення баз Організації визволення Палестини (ОВП).

Причини конфлікту

[ред. | ред. код]

На межі 1970-1980-х Ліван та Ізраїль знов опинились на порозі загострення міждержавних відносин. Слабкість ліванського уряду за умов гострого конфлікту між спільнотами, який час від часу перетворювався на громадянську війну, дозволила Організації визволення Палестини (ОВП), за активної участі низки арабських країн (зокрема Сирії), перетворити південний Ліван на головну базу своєї військової діяльності проти Ізраїлю.

Територія, що прилягала до північного кордону Ізраїлю, знаходилася під контролем ОВП і отримала назву Фатхленд (за назвою створеного в 1956 палестинського національного руху ФАТХ — засновник Ясір Арафат). Вийшовши з-під контролю ліванської адміністрації, палестинці сконцентрували в Бейруті та інших містах великі військові арсенали, і, опираючись на них, активізували свої напади на ізраїльські об'єкти.

Ще одним чинником дестабілізації лівано-ізраїльських стосунків стало призначення у 1981 на пост міністра оборони Ізраїлю Аріеля Шарона, прихильника проведення «превентивних» заходів проти палестинців. Один з таких заходів був здійснений в липні 1981, коли ізраїльські війська протягом 2 тижнів завдавали ударів по південній частині Лівану. Лише після втручання міжнародної спільноти в особі ООН на деякий час стан у прикордонних районах стабілізувався. Попри укладення мирних угод, ОВП продовжила напади на Ізраїль шляхом терористичних актів проти громадян Ізраїлю за межами країни.

Початок бойових дій

[ред. | ред. код]

6 червня 1982 розпочалася широкомасштабна операція ізраїльської армії, що отримала назву «Мир Галілеї». Її основною метою була ліквідація «палестинської присутності» в Лівані, розгром загонів палестинського руху опору і ліванських національно-патріотичних сил, завдання удару по сирійських контингентах арабських сил стримування, послаблення тим самим Сирії.

Сили сторін

[ред. | ред. код]

Для проведення операції по нападу на Ліван ізраїльське командування виділило 6 дивізій чисельністю 85 000 осіб, 1 240 танків, 1 520 бронетранспортерів. В той час сирійські війська, розміщені в Бейруті та інших районах для підтримки безпеки, нараховували близько 30 000 солдатів у складі 9 бригад. Військова перевага була на користь ізраїльських військ у співвідношенні 1:2 по піхоті і 1:4 в танках, 1:2 в артилерії і протитанкових засобах, не враховуючи повної переваги в повітрі. Палестинські війська нараховували 25 000 бійців, озброєних вогнепальною зброєю, 160 танків, 50 ракетних пускових установок, 110 гармат і мінометів.

Ізраїльські війська в Південному Лівані, червень 1982
Ізраїльський танк проїжджає повз знищені сирійські танки під час битви при Джеззіні[en]
Ліванські війська у Бейруті, 1982

Реакція міжнародної спільноти

[ред. | ред. код]

Міжнародне співтовариство засудило агресію Ізраїлю проти Лівану. Вже 5 червня Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію № 508, що закликала «всі сторони в конфлікті негайно і одночасно припинити військові дії в Лівані». Наступного дня Рада Безпеки прийняла одноголосно нову резолюцію № 509, в якій містилася вимога до Ізраїлю «негайно вивести свої військові сили за кордони Лівану, визнані міжнародною спільнотою».

10 червня Леонід Брежнєв відправив лист президенту США Рональду Рейгану, в якому оцінив становище в Лівані як «надзвичайно небезпечне». 11 червня Рональд Рейган звернувся до ізраїльського уряду із закликом покласти кінець військовим діям. Опівночі з 11 на 12 червня Ізраїль оголосив про одноосібне припинення вогню щодо Сирії. Сирія також заявила, що вона теж буде притримуватися такого режиму. Варто відмітити, що при цьому Ізраїль чітко окреслив своє небажання припиняти вогонь щодо ОВП

Наслідки конфлікту

[ред. | ред. код]

Таким чином, події з 6 по 12 червня 1982 увійшли в історіографію як перший етап лівано-ізраїльської війни. Результатом цього етапу було те, що під контроль ізраїльських сил перейшло близько 4 500 км² ліванської території, на якій повністю було знищено військово-економічну інфраструктуру ОВП. Ізраїльські війська захопили близько 540 арсеналів ОВП, більше 5 500 тонн військового спорядження, 1 320 бойових машин, у тому числі декілька десятків танків, 215 далекобійних гармат, 62 установки типу «катюша», більше 1 300 протитанкових ракет. Також було захоплено близько 9 000 представників ОВП, для утримання яких було створено особливий табір поблизу ліванського села Аль-Ансар. В ході військових дій Ізраїль втратив 130 осіб убитими і близько 600 пораненими.

Перспектива Холодної війни

[ред. | ред. код]

За словами Авраама Рабіновича, повне домінування технологій і тактик США та Ізраїлю над технікою та тактикою Східного блоку стало чинником, який прискорив розпад Варшавського пакту та Радянського Союзу[7][8]. Однак це була не перша сутичка, в якій радянська зброя поступалася американській. У багатьох конфліктах Холодної війни американці та їх союзники мали переважаючі технології. Тим не менш, розрив між озброєнням Першого та Другого світу став більш очевидним у 1980-х і сильніше обтяжував лідерів Другого світу.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Uri Ben-Eliezer, War over Peace: One Hundred Years of Israel's Militaristic Nationalism, University of California Press (2019)
  2. Gad Barzilai, Wars, Internal Conflicts, and Political Order: A Jewish Democracy in the Middle East, State University of New York Press (1996)
  3. Gabriel, Richard, A, Operation Peace for Galilee, The Israeli-PLO War in Lebanon, New York: Hill & Wang. 1984, p. 164, 165, ISBN 0-8090-7454-0
  4. Lebanon Demands Payment. Лос-Анджелес Таймс. 16 листопада 1984.
  5. Israeli General Says Mission Is to Smash P.L.O. in Beirut. Нью-Йорк таймс. 15 червня 1982. Архів оригіналу за 24 квітня 2017. Процитовано 1 травня 2017.
  6. Arabs at War: Military Effectiveness, 1948–1991
  7. Rabinovich, p. 510–511
  8. Rebecca Grant The Bekaa Valley War Air Force Magazine Online 85 (June 2002). Retrieved 22 August 2009

Джерела та література

[ред. | ред. код]
  • І. Д. Коміренко. Ліванська криза 1982 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • Fisk R. Pity the Nation: Lebanon at War. Oxford University Press, USA, 2006.
  • Frank B.M. U.S. Marines in Lebanon 1982—1984. History and Museum Division, Headquarters, U.S. Marine Corps, 1987.
  • Hermez S. War Is Coming: Between Past and Future Violence in Lebanon. University of Pennsylvania Press, 2017.
  • O'Ballance E. Civil War in Lebanon, 1975–92. Palgrave Macmillan UK, 1998.
  • Rabinovich, Abraham (2004). The Yom Kippur War: The Epic Encounter That Transformed the Middle East. Schocken Books. ISBN 978-0-8052-1124-5.

Посилання

[ред. | ред. код]