Перейти до вмісту

Логвинова Ніна Романівна

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Логвінова Ніна Романівна)
Ніна Романівна Логвинова
Народилася18 грудня 1925(1925-12-18)
м. Харків
Померла3 січня 2017(2017-01-03) (91 рік)
КраїнаСРСР СРСР→Україна Україна
Діяльністьнауковиця, театрознавиця, педагог, театральний педагог Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materХарківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського
Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
ГалузьТеатрознавство
ЗакладХарківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського
ПосадаПрофесор
Науковий ступіньКандидат філологічних наук (1973)
Нагородипремія ім. Г. Квітки-Основ'яненка (2011). Премія ім. О.Масельського (2014)
CMNS: Логвинова Ніна Романівна у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Ні́на Рома́нівна Ло́гвинова (нар. 18 грудня 1924, Харків, УРСР — пом. 3 січня 2017, Харків, Україна) — українська театрознавиця, педагог. Кандидат філологічних наук (1973), професор (1992) Харківського національного університету мистецтв. Член НСТДУ (1963). Лауреат Муніципальної премії імені Г. Квітки-Основ'яненка в галузі театральної Критики (2011). Лауреат премії імені О. Масельського в галузі культури і мистецтва (2014)[1].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Вона була однокурсницею Леоніда Бикова, виховала таких зірок радянського кіно, як Наталія Фатєєва, Ніна Русланова, Леонід Тарабаринов. В університеті мистецтв її вважають легендою. На театральному факультеті, Ніна Логвинова викладала західноєвропейську літературу та історію театру понад 60 років. На її лекціях майже завжди були аншлаги.[2]
Коли Ніні було вісім років, вона почала займатися в театральній студії харківського Палацу піонерів. Кар'єру маленької артистки перервала Друга світова війна. Керівник піонерської студії — актор театру імені Шевченка народний артист СРСР Микола Назарчук пішов добровольцем на фронт. Заняття перервалися. Мама Ніни Романівни працювала в Харківському обкомі КПУ, і у вересні 1941 року сім'я останнім ешелоном була евакуйована в Казахстан. Восени 1945 року родина повернулася з евакуації до Харкова. Рідні були проти намірів Ніни займатися театром. На вимогу мами вона вступила до Харківського університету імені Горького на філологічний факультет, але, як і раніше, мріяла про сцену. Коли театр ім. Шевченка повернувся з евакуації і, чудовий актор, народний артист СРСР Іван Мар'яненко розпочав набір на курс при Харківському інституті театрального мистецтва, вона одразу вирішила стати його ученицею. Саме так, Ніна стала студенткою не тільки філфаку, а вже й студенткою театрального інституту (тоді він знаходився в будівлі теперішнього Палацу одруження). На вступних іспитах читала «Зою», яка прогриміла в Казахстані. Івану Мар'яненку сподобалося, він прийняв її та дав роль Катерини в «Грозі». Коли почали ставити «Без вини винуватих» Олександра Островського, отримала роль Галчихи — старої баби. Потім у «Васі Железновій» грала стару служницю. «Коли я грала старих, на мене завжди чекав успіх», — пригадувала Ніна Романівна. Так навчаючись у театральному інституті, вона паралельно грала в театрі. Олександр Крамов взяв її в Харківський театр російської драми, де вона пропрацювала два роки. По за тим, мама дуже не хотіла, щоб вона була артисткою. Жінка мріяла, щоб її донька Ніна вступила до аспірантури в університеті.

На відпочинку у місті Коктебель. 1961 рік. Тамара Бикова, Леонід Биков, Олександра Крайниченко, Ніна Логвінова, Володимир Крайниченко
Ніна Романівна Логвінова на вечорі пам'яті Анатолія Яковича Літка у 2009 році

А оскільки на той час сама обіймала в обкомі солідний пост, умовила Олександра Крамова, щоб він із її донькою розпрощався. В університеті Ніна захоплювалася західною літературою, але про аспірантуру не мріяла. А коли виступила в Києві з доповіддю, їй вручили рекомендацію про вступ до аспірантури без іспитів. І мама віднесла ці документи в університет. Про що Ніна Романівна все життя жалкувала. 1953 року молода викладачка західноєвропейської літератури та зарубіжного театру, аспірантка Ленінградського державного університету Ніна Логвинова прийшла працювати до Харківського театрального інституту[3]. За шість десятиліть її студентами були тисячі майбутніх акторів, режисерів і театрознавців. Серед них Леонід Тарабаринов, Наталя Фатєєва, Леонід Биков, Анатолій Літко, Олексій Петренко, Володимир Маляр, Ніна Русланова, Микола Шийко, Світлана Коркошко, Адольф Шапіро, Тетяна Ткач, Олександр Гетманський та багато інших[4].

— Звичайно, молодь зараз інша, – зазначає педагог. – У 1950-ті роки до нашого інституту вступали здебільшого хлопці з сіл, серед них було дуже багато талановитих і обдарованих. Але вони були менш розкутими, менш сміливими, говорили з оглядкою. У нинішніх студентах цього немає. Сучасна молодь інша, і мене обурює, коли хтось лає молодих. Вони сильніші інтелектуально, вони сміливіші, яскравіші в судженнях, вони ставлять такі запитання, які можуть поставити педагога в глухий кут. Вони менш дисципліновані, менш слухняні, але це неважливо. Я дуже люблю свій університет і своїх студентів. Намагаюся читати лекції не просто "народився-одружився", а викладаю так, ніби граю на сцені. Ці здібності вклала в мене природа, а з тим, що дала природа, важко боротися[5].

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

До 100-річчя від дня народження Ніни Логвинової було видано біобібліографічний матеріал, який висвітлює основні етапи її життя та науково-педагогічної діяльності.[6][7]

Основні праці[1]

[ред. | ред. код]
  • Роман Анрі Барбюса «Огонь». До історії створення // Питання мистецтвознавства (Наукові та методичні праці ХІІ). Вип. І. Х.: ХДІМ.. 1969. С. 149—165;
  • Наукове товариство у мистецькому виші // Український театр. 1987. N 6. С. 29-30;
  • Як зникла одна глава з роману Анрі Барбюса «Вогонь» // Республіканський міжвідомчий науковий збірник. Bun. 62. Львів: ЛДУ ім. 1. Франка, 1991 С. 147—149;
  • Режисерський шедевр М. М. Крушельницкого «Евгения Гран-де» // Лесь Курбас, Мар'ян Крушельницький. «Березіль»: 36. ст. Х.: ХДІК, 1997;
  • І. О. Мар'яненко. Педагог. Людина // 120 років від дня народження І. О. Мар'яненка: матер. наук.-теор. конф. Х., 1998. С. 39-41;
  • Естетичні засади режисури А. Литка // Актуальні проблеми музичного і театрального мистецтва Х.: ХДІМ, 1999. С. 62-72;
  • Спогади про Валентину Чистякову // Валентина Чистякова — актриса школи Курбаса: матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції (до 100-річчя від дня народження). Х.: ХДАК. 2000. С. 62-65;
  • Образ влади в історичних трагедіях Шекспіра // Проблеми взаємодії мистец-тва, педагогіки та теорії і практики освіти. 2002. Bun. 8. C. 189—194; C. 60-66;
  • «У театрі можливе все, крім стоячої води»: учень і сподвижник Леся Курбаса — режисер Лесь Дубовик // Березіль. 2006. 1 1.С. 174—184:
  • У світлі корифеїв: кафедра майстерності актора // Pro Domo Mea Нариси. До 90-річчя з дня заснування Харківського державного університету мистецтв імені І. П. Котляревського. Х. :Харківський державний університет мистецтв імені І. П. Котляревського, 2007. С. 266—272;
  • Логвінова Н. Р. «Про неї» / Ботунова Г. Я. Харківська школа театрознавства: шляхи формування // Pro Domo Mea: Нариси / Харків. держ. ун-т мистецтв ім. І. П. Котляревського / ред. Т. Б. Вєркіна, Г. А. Абаджян, Г. Я. Ботунова. Харків, 2007. С. 280—281;
  • Елегія життєлюбства і театральності // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти / зб. наук. пр. Харків: ХДУМ ім. І. П. Котляревського, 2009. Вип. 25. С. 275—283;
  • Логвинова Н. Режисер широкого мислення Анатолій Літко // Кіно-Театр. 2009. № 5
  • Педагог із 60-річним стажем пам'ятає всіх своїх знаменитих учнів // Первая столица. 31.08.2011[8].;
  • Формування теоретичних поглядів Курбаса та зв'язок із західноєвропейською культурою // Лесь Курбас в контексті світової та вітчизняної культури: матеріали міжнародної наукової конференції: до 125-річчя від дня народження Леся Курбаса. Харків, 2012. С. 52–55.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б ред.-упоряд. Л. В. Русакова. (2017). ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МИСТЕЦТВ імені І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО 1917-2017 Мала енциклопедія у двох томах. 2 том. Театральне мистецтво. Загальноуніверситетські кафедри і підрозділи. До 100-річчя від дня заснування : мала енциклопедія. Харків : «Водний спектр Джі-Ем-Пі», 2017. ISBN 978-617-7445-39-4.
  2. ↑ АТН, Автор (4 січня 2017). Прощание с легендой. В Харькове ушла из жизни Нина Логвинова, воспитавшая плеяду звезд театра и кино | Новини Харкова та України - АТН (укр.). Процитовано 14 листопада 2023.
  3. ↑ В Харькове скончалась педагог, воспитавшая плеяду известных актеров (фото) – Головне в Україні. glavnoe.in.ua (укр.). 4 січня 2017. Процитовано 14 листопада 2023.
  4. ↑ Театровед Нина Логвинова: Жолдак превратил "Ромео и Джульетту" в публичный дом. Status Quo (укр.). 30 жовтня 2023. Процитовано 14 листопада 2023.
  5. ↑ Нина Логвинова: «Меня возмущает, когда кто-то ругает молодежь» | Вечерний Харьков. vecherniy.kharkov.ua. Процитовано 14 листопада 2023.
  6. ↑ Партола, Яна Вікторівна (2024). Ніна Романівна Логвінова (укр.). Процитовано 23 грудня 2024.
  7. ↑ Партола, Яна Вікторівна (2024). Ніна Романівна Логвінова : біобібліографічні матеріали (2024-04-08T08:47:42Z). Харків 2024: ХНУМ. с. 52. У виданні висвітлено основні етапи життя і науково-педагогічної діяльності корифея кафедри театрознавства Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського, відомого театрознавця та педагога, кандидата філологічних наук професора Ніни Романівни Логвінової, вступ. стаття О. Анічева
  8. ↑ Педагог с 60-летним стажем помнит всех своих знаменитых учеников. Архів оригіналу за 9 лютого 2014. Процитовано 10 грудня 2023.

Посилання

[ред. | ред. код]

Некролог Ніни Романівни Логвінової

Інтерв'ю із Ніною Романівною Логвіновою

Ніна Романівна Логвінова: біобібліографічні матеріали

Стаття до сторічного ювілею Ніни Романівни

Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Логвинова_Ніна_Романівна