Лопатине
|
селище Лопатине | ||||
| Транслітерація назви | Lapacina | |||
|---|---|---|---|---|
| Основні дані | ||||
| осіб (2009)[1] )_region:BY_ 52°32′39″ пн. ш. 30°59′21″ сх. д. / 52.544166666667° пн. ш. 30.989166666667° сх. д. | ||||
| Країна |
 Білорусь | |||
| Область | Гомельська | |||
| Район | Гомельський | |||
| Рада | Поколюбицька | |||
| Перша згадка | XVIII століття | |||
| Населення | 806 осіб (2009)[1] | |||
| Часовий пояс | UTC+3:00 | |||
| Поштовий індекс | 247013 | |||
| Телефонний код | +375-232 | |||
| Транспорт, відстані | ||||
| До Мінська | ||||
| - фізична | 274 км | |||
  Лопатине | ||||
  Лопатине Лопатине (Гомельська область) | ||||
 | ||||
Лопатине (біл. Лапаціна[2]) — село в Поколюбицькій сільській раді Гомельського району Гомельської області Республіки Білорусь.
За 2 км від залізничної станції Костюківка (на лінії Жлобин — Гомель), 5 км на північ від Гомеля.
На автодорозі Остров — Гомель. Планування складається із довгої прямолінійної, майже широтної вулиці, до якої з півночі приєднується коротка прямолінійна вулиця. Забудована двосторонньо, переважно дерев'яними будинками садибного типу.
За письмовими джерелами Лопатіно відоме з XVIII століття як село у Речицькому повіті Мінського воєводства Великого князівства Литовського.
Після першого поділу Речі Посполитої (1772) у складі Російської імперії.
У 1798 році в складі Богуславської економії Гомельського маєтку, у володінні фельдмаршала графа Петра Олександровича Рум'янцева-Задунайського, з 1834 — фельдмаршала князя Івана Федоровича Паскевича.
У 1885 році діяв хлібний магазин. Відповідно до перепису 1897 року була школа грамоти. У 1909 році 1683 десятин землі, церковнопарафіяльна школа, млин, у Поколюбицькій волості Гомельського повіту Могилівської губернії.
1926 року працювали поштовий пункт, школа. З 8 грудня 1926 року по 30 грудня 1927 року центр Лопатинської сільської ради Гомельського району Гомельського округу. У 1929 році організований колгосп «Лопатино», працював вітряк.
Під час німецько-радянської війни німецькі окупанти 1943 року частково спалили село. Абдулла Гізатуллін 20 вересня 1943 року в бою за село відбив контратаку двох танків і піхоти ворога, і в подальшому наступі зі своїм відділенням придушив кулеметну точку супротивника, що заважала просуванню наших частин. Звільнено село 26 листопада 1943 року. На фронтах та у партизанській боротьбі загинули 179 жителів.
У 1962 році до села приєднано селище Громовой.
У 1967 році біля школи встановлено скульптурну композицію на честь жителів, що загинули під час Другої світової війни.
У селищі розташовані середня та музична школи, Будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, 2 магазини, лазня, дитячий садок, відділення зв'язку.
- 2009 — 806 мешканців.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
- Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя. Т.1, кн.1. Гомельская вобласць/С. В. Марцэлеў; Рэдкалегія: Г. П. Пашкоў (галоўны рэдактар) і інш. — Мн.: БелЭн, 2004. 632с.: іл. Тыраж 4000 экз. ISBN 985-11-0303-9 ISBN 985-11-0302-0
- ↑ а б Населення населених пунктів Гомельської області за даними перепису (рос.). 14 жовтня 2009. Архів оригіналу за 11 жовтня 2020. Процитовано 20 квітня 2022.
- ↑ Назвы населеных пунктаў Рэспублікі Беларусь: Гомельская вобласць: нарматыўны даведнік / Н. А. Багамольнікава і інш.; пад рэд. В. П. Лемцюговай. — Мн.: Тэхналогія, 2006. — 382 с. ISBN 985-458-131-4 (DJVU [Архівовано 18 квітня 2021 у Wayback Machine.]).