Лічилка
Лічи́лка — невеликий віршований твір, зазвичай дитячий, яким визначають роль і місце в колективній грі кожного учасника. Належить додитячого фольклору, створеного дітьми. Живий фольклорний жанр, який передається усно та зберігається в колективній пам'яті народу, переважно дітей[1].
Лічилки, призначені для гри в піжмурки, називають жмурилками[2].
Назва походить від самої функції перерахування учасників гри. Крім того, у лічилках зазвичай наявні числівники. У творах слов'янських народів це характерна спільна ознака: «Раз, два, три, чотири, п'ять — я іду шукать»[3].
Найчастіше лічилка — це римований текст із гумористичним змістом, у якому перераховують предмети, явища тощо. Саме перерахування може бути прихованим: «Еники-беники їли вареники...»[3]. Інколи лічби досягають завдяки переінакшенню числівників і лексичним запозиченням: «Ене, бене, рес...». У лічилках переважно немає чіткого змісту, слова дібрані вільно, сюжет деформований[4].
Є різновид лічилок, у яких деформовані, або й узагалі вигадані всі слова. Нагромадження беззмістовних складів у таких текстах створює ритмомелодійний ряд і слугує лише для того, виконати основну функцію лічилки — порахувати[5].
Ене, бене, реч, Вінтер, вінтер, теч,
Ене, бене, раба,
Вінтер, вінтер, жаба.
Зазвичай твір складається з 5—10 рядків (іноді й більше)[4].
Переважно лічилку скандують, зберігаючи чіткий ритм[4]. Також текст можуть наспівувати, якщо вона супроводжує гру[3].
Промовляння лічилок зазвичай відбувається з рухами, найчастіше — ритмічними рухами пальцем. Ним показують на кожного гравця, подекуди торкаючись кожного по черзі. Останній склад тексту супроводжується дотиком або зоровим контактом, що підтверджує вибір гравця[2].
Закінчується текст лічилок переважно запитанням чи вказівкою, завданням тощо[1].
Тікав заєць через міст. Довгі вуха, куций хвіст,
А ти далі не тікай,
рахувати починай,
раз, два, три —
вийди ти.
За формою лічилки поділяють на такі види[6].
- Власне лічилки (використовують для рахунку).
- Лічилки-каламбури (які мають незрозумілі слова).
- Лічилки-замінники віршів (не містять ні чисел, ні дивних слів).
За призначенням лічилки бувають[7]:
- лічилки-задачі;
- лічилки для вибору ведучого;
- лічилки для вибору учасників гри.
За видами лічилки поділяють на такі категорії[7].
- Лічилки-числовики (або лічилки з цифрами). Вони містять лічильні слова та числівники (чи еквіваленти). В основі — рахунок.
- Заумні лічилки. Наявні звукосполучення без жодного сенсу.
- Лічилки-жеребкування. Найбільш різноманітний різновид. Допомагають розподілитися на команди.
Лічилки активно застосовують на уроках у школі. Жанр виконує пізнавальну функцію, а також прищеплює дітям поняття справедливості. На дидактичному та виховному значенні лічилок зазначав український педагог М. Стельмах[2].
|
Застосування лічилок є стимулом для розгортання словесної творчості дітей, розкриття лінгвістичних здібностей і мовних обдаровань. | 
|
— Михайло Стельмах | ||
У давні часи завдяки примітивним жеребкуванням люди визначали, хто мав виконувати важку фізичну роботу або іти на полювання, наражаючи себе на небезпеку[2]. Крім того, вважають, що лічилки пов'язані з магією, метою якої є принесення удачі на полюванні[5].
Жанр відображає давнє вірування в магію чисел і походить із ритуально-побутової практики дорослих[3]. Праоснова лічилок — обрядові магічні закликання, пов'язані з ворожінням на числах («Обре, обре, заховайся добре»), жеребкуванням, табу[4]. Тому деякі лічилки за звуковою та синтаксичною будовою схожі на заклинання[1].
Сітка, вітка дуб, дубки —
поставали козаки,
Шабельками брязь —
вийди, князь.
Ігдики, цигдики,
цигдики де,
Абель, фабель,
дурмане,
Ікі, тікі, граматікі,
Оц,
клац
заєць.
У деяких лічилках збереглися мотиви обрядів ворожіння голкою[1].
Голочка, ниточка Стакан води,
Першим вийдеш,
Напевно, ти!
Відомо, що збирання лічилок, і дитячого фольклору зокрема, на території України проводили вже в ХVІІІ—ХІХ ст.[5]
Мотиви лічилок зазвичай використовують у дитячій літературі (Г. Бойко, Тамара Коломієць, В. Лучук, О. Орач, Н. Забіла та ін.)
Практику жанру перейняли представники авангарду, зокрема футуристи[4].
Котилася торба З високого горба,
А в тій торбі
Хліб-паляниця,
З ким хочеш,
З тим поділися.
Еники, беники, їли вареники,
Еники, беники, кльоц,
Вийшов кульгавий матрос.
Покололо, покотило, По дорозі волочило,
Сонце, місяць і зірки,
На кілочку вийдеш ти.
- Українські лічилки [Архівовано 27 серпня 2011 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в г Щербак С., Каневська О. (2012). Лексико-стилістичні особливості українських дитячих лічилок. Кривий Ріг: Філологічні студії. Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету. Вип. 7. с. 265—276.
- ↑ а б в г Котломанітова, Г. (2014). Соціально-педагогічний потенціал малих жанрів українського дитячого фольклору. Освітологічний дискурс. с. 135—145.
- ↑ а б в г Волкова Л., Зварич І. (2001). Лічилка // Лексикон загального та порівняльного літературознавства (PDF). Чернівці: Золоті литаври. с. 308.
- ↑ а б в г д Ковалів, Ю. (2007). Лічилка // Літературознавча енциклопедія у двох томах. Том 1. Київ: ВЦ «Академія». с. 582—583.
- ↑ а б в Клокун, Т. (2007). Українські дитячі лічилки: деякі особливості фольклорного жанру. Вісник КНУ ім. Т. Шевченка. Літературознавство, мовознавство, фольклористика. Вип. 18. с. 48—52.
- ↑ Бойко, В. (1962). Дитячий фольклор — важливий засіб виховання. Київ: Народна творчість та етнографія. № 4. с. 123—131.
- ↑ а б Бредіхіна, Є. (2022). Дитячі лічилки як невід'ємний складник дитячих ігор в умовах сучасних закладів загальної середньої освіти (PDF). Полтава: Збірник матеріалів XXV наукової конференції здобувачів вищої освіти факультету історії та географії. с. 22—26.