Очікує на перевірку

Народний рух за визволення Анголи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з МПЛА)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Народний рух за визволення Анголи — Партія праці

порт. Movimento Popular de Libertação de Angola — Partido do Trabalho
КраїнаАнгола Ангола
Голова партіїЖозе Едуарду душ Сантуш
Ген. секретарПаулу Кассома
ЗасновникАгоштінью Нету, Mário Pinto de Andraded і Viriato Clemente da Cruzd
Дата заснування1 грудня, 1956
Штаб-квартираЛуанда
Ідеологіядемократичний соціалізм (зараз)
марксизм-ленінізм (1977-1991)
Членство в міжнародних організаціяхсоцінтерн
Прогресивний альянс
Місць у Національній асамблеї
175 / 220
Офіційний сайтhttp://www.mpla.org/

Народний рух за визволення Анголи — Партія праці (порт. Movimento Popular de Libertação de Angola — Partido do Trabalho, MPLA, МПЛА) — політична партія Анголи, що керує країною з часів набуття нею незалежності у 1975 році. МПЛА боролась проти Португалії у війні за незалежність і проти партій УНІТА і ФНЛА у громадянській війні з 1975 до 2002 року. Первинно мала підтримку СРСР, проте у 1992 році, після його розпаду, переорієнтувалась на США.

Передмова

[ред. | ред. код]

10 грудня 1956, крихітна підпільна Ангольська комуністична партія (АКП) об'єдналася з партією об'єднаної боротьби африканців Анголи утворивши Народний рух за визволення Анголи, з Віріату да Круш, президентом АКТ, як Генеральним секретарем[1][2] Пізніше інші групи приєднались до МПЛА — Рух за національну незалежність Анголи (MINA) і Демократичний фронт визволення Анголи (FDLA ).[3]

База МПЛА — мбунду і освічена інтелігенція в Луанді. Партія спочатку була орієнтована на КПРС, пізніше стала повноправним членом Соцінтерну. Збройне крило МПЛА — Озброєні сили за визволення Анголи (FAPLA), увійшли до складу національних збройних сил країни.

У 1958—1974 роках СРСР постачав збройним формуванням МПЛА озброєння і техніку. Постачання озброєння і техніки МПЛА здійснювала також і КНР. 7 листопада 1961 року до Анголи прибули військові фахівці з Куби для підготовки партизанських загонів МПЛА. Багато повстанців МПЛА проходили воєнну підготовку в СРСР, Болгарії, Чехословаччині і в Алжирі.[4]

Незалежність і громадянська війна

[ред. | ред. код]

Новий уряд Португалії, який виник внаслідок Революції гвоздик у Лісабоні, в 1974 році швидко припинив військові дії в Анголі і погодився передати владу коаліції з трьох партій. Проте коаліція швидко зруйнувалась і незалежна Ангола зазнала кривавої громадянської війни. Контролюючи Луанду і прибуткові нафтові родовища Атлантичного узбережжя, Агоштінью Нету, лідер МПЛА, проголосив незалежність португальської заморської провінції Ангола — Народної республіки Ангола 11 листопада 1975, відповідно до Алворських угод[5] УНІТА проголосила ангольську незалежність — Соціал-демократична Республіка Ангола, зі столицею в Уамбо і ФНЛА — Демократична Республіка Ангола зі столицею в Амбрізі. Цей розкол призвів до громадянської війни між УНІТА і МПЛА.

Поет і борець за свободу Нето став першим президентом після здобуття незалежності, його змінив на цій посаді Жозе Едуарду душ Сантуш в 1979 році.

Південна Африка розпочала військову інтервенцію на підтримку ФНЛА і УНІТА, Заїр і Сполучені Штати також активно допомагали цім двом групам. У відповідь СРСР спонукав Кубу відрядити тисячі військовослужбовців у 1975 році для надання допомоги МПЛА проти південноафриканської інтервенції. СРСР надавав допомогу Кубі і МПЛА зброєю, інструкторами та іншими ресурсами впродовж війни. У листопаді 1980 року МПЛА виштовхнув УНІТА в буш, війська ПАР були виведені. Конгрес Сполучених Штатів заборонив подальшу американську військову присутність в країні, побоюючись, розвитку сценарію на кшталт другого В'єтнаму.

На своєму першому з'їзді в 1977 році МПЛА прийняв марксизм-ленінізм як ідеологію партії та додав Partido do Trabalho (Партія праці), до своєї назви[6]

Після спроби державного перевороту міністра внутрішніх справ Ніто Алвеса в 1977 році, Нето наказав страчувати підозрюваних у прихильності до «ортодоксального комунізму» всередині і поза партією. До 70000 осіб, за різними оцінками, були страчені військовими Куби і МПЛА за два роки[7][8][9][10] Внутрішній конфлікт отримав назву фракціонізм, проте стало зрозуміло, що Ангола далі піде соціалістичним, а не комуністичним шляхом. Тим не менш, Ангола підтримувала тісні зв'язки з Радянським Союзом і комуністичним блоком, створивши соціалістичну економічну політику і однопартійну державу. Кілька тисяч кубинських військових залишалися в країні для боротьби з повстанцями УНІТА і зміцнення безпеки режиму.

У 1990 році, коли холодна війна закінчилася, МПЛА відмовилася від своєї марксистсько-ленінської ідеології і на її третьому з'їзді у грудні партія заявила про зміну офіційної ідеології на соціал-демократичну[6]

УНІТА відновила війну проти уряду МПЛА, поставивиши під сумнів результати виборів 1992 року. Після виборів відбулась Геловінська різанина коли десятки тисяч прихильників УНІТА і ФНЛА були вбиті загальнонаціональними військами МПЛА протягом кількох днів[11] Війна тривала до 2002 року, коли лідер УНІТА Жо́наш Савімбі був убитий. Обидві сторони швидко домовилися про припинення вогню, вояки УНІТА були демобілізовані і УНІТА стала політичною партією.

Електоральна історія

[ред. | ред. код]

У виборах 1992 року МПЛА-ПТ отримала 53,74% голосів і 129 з 227 місць в парламенті. У 2008 МПЛА завоювала 81,64% голосів і 191 з 220 місць в парламенті. У 2012 на парламентських виборах партія отримала 71,84% голосів і 175 з 220 місць в парламенті[12]. Згідно з Конституцією 2010 це автоматично означало, що Жозе Едуарду душ Сантуш, який очолював список кандидатів МПЛА, був затверджений Президентом держави.

Символи

[ред. | ред. код]

Прапором МПЛА з 1964 року стало червоно-чорне полотнище з великою жовтою зіркою в центрі, що засновано на червоно-чорному прапорі кубинського Руху 26 липня за образом і подобою прапора Національного Фронту визволення Південного В'єтнаму.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Africa Year Book and Who's who. 1977. с. 238.
  2. ↑ Tvedten, Inge (1997). Angola: Struggle for Peace and Reconstruction. с. 29.
  3. ↑ John Marcum, The Angolan Revolution, vol. I, The Anatomy of an Explosion (1950-1962), Cambridge/Mass. & London, MIT Pres, 1969
  4. ↑ [Росія (СРСР) у війнах другої половини XX століття. Ангола у боротьбі за національну незалежність (1975-1979)(рос.). Архів оригіналу за 19 грудня 2012. Процитовано 12 лютого 2012. Росія (СРСР) у війнах другої половини XX століття. Ангола у боротьбі за національну незалежність (1975-1979)(рос.)]
  5. ↑ Rothchild, Donald S. (1997). Managing Ethnic Conflict in Africa: Pressures and Incentives for Cooperation. Brookings Institution Press. с. 115–116. ISBN 0-8157-7593-8.
  6. ↑ а б Santos, Hélia (2008), MPLA (Angola), A Historical Companion to Postcolonial Literatures - Continental Europe and its Empires, Edinburgh University Press, с. 480, архів оригіналу за 13 грудня 2013, процитовано 9 грудня 2012
  7. ↑ Sulc, Lawrence. "Communists coming clean about their past atrocities." HUMAN EVENTS, (October 13, 1990): 12.
  8. ↑ Ramaer, J. C. SOVIET COMMUNISM: THE ESSENTIALS. Second Edition. Translated by G. E. Luton. Stichting Vrijheid, Vrede, Verdediging (Belgium), 1986.
  9. ↑ Georges A. Fauriol and Eva Loser. Cuba: The International Dimension, 1990. Page 164.
  10. ↑ Domínguez, Jorge I. To Make a World Safe for Revolution: Cuba's Foreign Policy, 1989. Page 158.
  11. ↑ National Society for Human Rights, Ending the Angolan Conflict, Windhoek, Namibia, July 3, 2000 (opposition parties, massacres); John Matthew, Letters, The Times, UK, November 6, 1992 (election observer); NSHR, Press Releases, September 12, 2000, May 16, 2001 (MPLA atrocities).
  12. ↑ "Angolan ruling party gains about 82% of votes in legislative race" [Архівовано 21 жовтня 2012 у Wayback Machine.]. Xinhua. September 17, 2008.

Посилання

[ред. | ред. код]


Політичні партії і рухи Це незавершена стаття про політичні партії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Народний_рух_за_визволення_Анголи&oldid=35525035