Межиріч (Сумський район)
| село Межиріч | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Сумська область |
| Район | Сумський район |
| Тер. громада | Лебединська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA59080110620062488 |
| Облікова картка | Межиріч |
| Основні дані | |
| Засноване | 1642 |
| Населення | 1794 |
| Поштовий індекс | 42230 |
| Телефонний код | +380 5445 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°41′58″ пн. ш. 34°29′38″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря |
124 м |
| Водойми | річка Межирічка |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 42200 Сумська обл., Сумський р-н., м. Лебедин, вул. Сумська, 12 |
| Староста | Шкурко Олексій Миколайович |
| Карта | |
  Межиріч | |
 Межиріч | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Межи́річ — село в Україні, у Лебединській міській громаді Сумського району Сумської області. Населення становить 1794 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Межиріцька сільська рада.
Село Межиріч розташоване на відстані 2 км від правого берега річки Псел. Вище за течією на відстані 3 км є село Даценківка, нижче за течією на відстані 1,5 км — село Михайлівка, на протилежному березі — село Токарі (Лебединська міськрада). Село витягнуто вздовж русла річки на 10 км. Між селом і річкою є великий масив іригаційних каналів. До села примикає кілька лісових масивів (дуб, береза, сосна). Поруч проходить автомобільна дорога Т 1918.
У селі бере початок річка Межирічка, права приток Псла.
За даними істориків, у цій місцевості існувало поселення ще до монголо-татарської навали — давньоруський Городець.
Село Межиріч було засноване козаками 1642 року. На згадку ще й досі вулиці села звуться «сотнями».
З 1658 було центром окремої козацької сотні Сумського Слобідського полку.
За даними на 1864 рік у казеній слободі Межиріч (Мижиричі), центрі Межиріцької волості Лебединського повіту Харківської губернії, мешкало 5894 особи (2926 чоловічої статі та 2968 — жіночої), налічувалось 763 дворових господарства, існувала православна церква, відбувався щорічний ярмарок та базари[1].
Станом на 1914 рік кількість мешканців села зросла до 10209 осіб[2].
Поселення мало 8 церков, з яких 7 було зруйновано за радянських часів.
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області» увійшло до складу Лебединської міської громади[3].
19 липня 2020 року, після ліквідації Лебединського району, село увійшло до Сумського району[4].
Згодом тут оселилися ремісничі люди, у тому числі і гончарі. Наприкінці XIX століття понад 100 дворів тут займалось гончарством. Народні умільці не тільки забезпечували своїми виробами навколишні села, але й вивозили свій товар на ярмарки. То були горшки, миски, тазки, пасічники, водянки, глечики, барила, каганці, кубушки з місцевого червоного глею, а також глиняні димарі, що стали фірмовим знаком с. Межиріч. До 20-х років ХХ ст. майстри виготовляли також «сиву» або чорнолощену кераміку за давньою технологією «задимлення».
З села Межиріч походить один з найвидатніших гончарів сьогодення Яків Іванович Падалка, автор численних керамічних виробів у народних традиціях та автор книги «Як стати гончарем». Відомий у 60-80-х роках ХХ ст. гончар с. Межиріч Самійло Єгорович Семененко (або дід Самійло) теж походить з роду Падалків: він онук знаменитого у XIX ст. гончара Федора Падалки, якого відкрив для нас професор М.Сумцов. Отже, варто продовжувати традиції гончарства с. Межиріч, які так тісно були пов'язані зі звичаями, віруваннями та обрядами нашого народу.
- В селі збереглася Успенська церква, побудована за кресленнями Л. Білоуса — архімандрита Києво-Печерської лаври (1759—1775 рр.).
- На північ від села розташована гідрологічна пам'ятка природи — Шелехівське озеро. Гідрологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Озеро Шеліхівське» рідке за красою і прозорістю. Утворилось воно у льодяниковий період в результаті зсувів земної кори, берега озера оточені природним лісом. Поряд знаходиться лісовий заказник Шелехівський, лісові масиви якого представлені дубовими, березовими, сосновими, липовими та вільховими насадженнями.
- В селі охороняється державою унікальна шовковиця («Межиріцька шовковиця») — одна із найстаріших в Україні.
- Бондаренко Олег Євгенович — український військовик, учасник російсько-української війни[5].
- Дубовик Михайло Тадейович (1900 — 1941) — український поет. Репресований.
- Калашник Іван Олексійович (1919—2003) — професор, доктор ветеринарних наук, ректор (1962—1970), заслужений діяч науки і техніки Української РСР.
- Падалка Яків Іванович (1926—2000) — майстер-гончар, заслужений майстер народної творчості України.
- Панченко Сергій Ілліч (1900—1938) — педагог. Репресований.
- Сіробаба Микола Васильович (* 1944) — український живописець і графік. Народний художник України.
- Шевченко Віктор Дмитрович (* 1946) — український художник.
- ↑ Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с., (код 2688)(рос. дореф.)
- ↑ Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.(рос. дореф.)
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 25 жовтня 2021. Процитовано 25 жовтня 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Бондаренко Олег Євгенович. sumymemory.gov.ua (укр.). Процитовано 25 липня 2024.
- Історія міст і сіл Української РСР. Сумська область. М. Ф. Сорока. Межиріч, стор. 369-379.
- История городов и сёл Украины. Том Сумская область, Н. Ф. Сорока. Межирич (стр. 374-381). (рос.)
- Манько М. О. Межиріцькі сповіді : історичний роман-хроніка в новелах : у 2-х кн. / М. О. Манько. — 2-е вид, доп. — Суми : Мрія, 2022.
- Погода в селі [Архівовано 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]
