Хлорид ртуті(I)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Хлорид ртуті(I), хлорид диртуті(2+), також каломель, дихлорид диртуті — неорганічна сполука з формулою , сполука ртуті і хлору. Відноситься до класу бінарних сполук, може розглядатися як димер солі одновалентної ртуті і хлоридної кислоти. Кристалічна речовина білого кольору.

Знаходження в природі

[ред. | ред. код]

Хлорид ртуті(I) в природі зустрічається у вигляді мінералу каломелі (застаріла назва — рогова ртуть). Колір мінералу від світло-жовтого до коричневого, твердість за шкалою Мооса 1,5-2.[1]

Фізичні властивості

[ред. | ред. код]

Хлорид ртуті(I) — кристалічна речовина білого кольору, на світлі темніє. Легколеткий, не розчиняється у воді (розчинність 3,4 × 10-4 г/л), етанолі, етері; розчиняється у бензені, піридині. Не утворює кристалогідратів. Переганяється з розкладанням при температурі 383–400 °C.

Має тетрагональну сингонію кристалічної ґратки (просторова група I 4/mmm,a= 0,445 нм,с= 1,089 нм, Z=2).[2]

Отримання

[ред. | ред. код]

Хлорид ртуті(I) може бути отримано:

Хімічні властивості

[ред. | ред. код]

Хлорид ртуті(I) не реагує з лугами.

Окиснюється до сполук ртуті(II):

Відновлюється до металевої ртуті сильними відновниками, наприклад хлоридом стануму(II) в хлоридній кислоті:

Дисмутує на металеву ртуть і сполуки ртуті(II):

  • в розбавлених кислотах (повільно) або при нагріванні вище 400 °C

При температурі сублімації в газовій фазі частково розкладається з утворенням хлориду ртуті(I):

Застосування

[ред. | ред. код]

Хлорид ртуті(I) використовується для виготовлення каломельного електроду порівняння, як антисептик, як каталізатор, для синтезу ртутьорганічних сполук.[2] У сучасній медицині не застосовують через її токсичність.

Токсичність

[ред. | ред. код]

Хлорид ртуті(I) є помірно-токсичною для теплокровних речовиною: LD50 для щурів 210 мг/кг (пероральна), 1500 мг/кг (дермальна). Викликає подразнення шкіри, слизових оболонок, сильне подразнення очей. При попаданні всередину організму головним чином уражаються печінка, нирки, ШКТ, ЦНС. Дуже токсичний для водних організмів: LC50 для Daphnia magna становить 0,002 мг/л протягом 48 год[3]

ГДК (у перерахунку на Hg) становить: у повітрі робочої зони 0,2 мг/м³, в атмосферному повітрі 0,0003 мг/м³, у воді водойм 0,001 мг/л.[2]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Каломель на webmineral.com
  2. а б в Галогеніди ртуті на xumuk.ru. Архів оригіналу за 3 липня 2012. Процитовано 1 січня 2011.
  3. Merck Safety Data Sheet − Mercury(I) chloride (pdf)[недоступне посилання]