Твоїм визволителям, Донбасе
Твоїм визволителям, Донбасе | |
---|---|
48°01′17″ пн. ш. 37°48′56″ сх. д. / 48.021380555556° пн. ш. 37.815672222222° сх. д. | |
Країна | Україна |
Розташування | Донецьк |
Тип | пам'ятник |
Архітектор | Кішкань Володимир Петрович і Ксеневич Михайло |
Медіафайли у Вікісховищі |
«Твоїм визволителям, Донбасе» («Визволителям Донбасу») — монумент у Донецьку, присвячений пам'яті всіх частин і з'єднань, що відвойовували Донбас під час Другої світової війни[1]. Найбільший за величиною пам'ятник на теренах східної Україні[2], головний пам'ятник військової історії міста й області.
Традиційно біля пам'ятника проводяться заходи, присвячені Дню Перемоги. Ветерани проходять маршем через центр міста до монумента, де їх поздоровляють і накривають для них на алеях біля пам'ятника святкові столи[3].
Монумент являє собою майданчик у формі трикутника, на якій розташована група із трьох похилих об'ємних стін, що виходять із землі[4] і символізуючих своїми гострими гранями силуети Донецьких териконнів.[1]. У підніжжя монумента на День Перемоги запалюють Вічний вогонь[4]. На одній зі стін розташований напис: «1943. Твоим освободителям, Донбасс» (укр. 1943. Твоїм визволителям, Донбасе). На іншій стіні установлена скульптурна група, що перераховує дати звільнення населених пунктів Донецької області[4]:
Яма — 4 IX, Дебальцеве — 3 IX, Часів Яр — 5 IX, Красний Лиман — 6 IX, Слов'янськ — 6 IX, Святогірськ — 8 IX, Микитівка — 5 IX, Добропілля — 8 IX, Краматорськ — 6 IX, Артемівськ — 5 IX, Горлівка — 5 IX, Донецьк — 8 IX, Макіївка — 6 IX, Маріуполь — 10 IX, Будьонівка — 2 IX, Старобешеве — 9 IX, Чистяково — 2 IX, Сніжне — 1 IX, Орджонікідзе — 3 IX, Дружківка — 6 IX, Красноармійськ — 8 IX, Дзержинськ — 5 IX, Іловайськ — 4 IX, Волноваха — 10 IX, Володарське — 14 IX, Амвросіївка — 23 VIII, Харцизьк — 5 IX, Курахове — 10 IX, Костянтинівка — 6 IX, Ясинувата — 7 IX, Шахтарськ — 2 IX, Селидове — 8 IX.
На майданчику знаходиться скульптурна композиція — шахтар і солдат, які правими руками разом тримають меч вістрям донизу[5]. Ліва рука солдата піднята нагору, ліва рука шахтаря відведена убік. За плечима фігур розвівається прапор у вигляді п'ятикутної зірки. Солдат — молодий чоловік, з відкритим поглядом і загостреними рисами особи, а шахтар — зрілий чоловік[5]. Портрети воїна й шахтаря ліпилися без натурщиків і є збірними образами[5]. Скульптури виготовлені з міді, їхня висота становить вісімнадцять метрів, загальна висота монумента разом з постаментом і прапором понад 30 метрів[5].
Для відбиття суті регіону в якому встановлений пам'ятник символічне значення мають обрані для облицювання матеріали, фактура, рельєф поверхонь постаменту й стилобату[6]. Постамент зовні облицьований чорним гранітом і піднімається до монумента від поверхні землі під нахилом, що символізує шари кам'яного вугілля[5], що композиційно пробиваються на поверхню крізь границю землі. Усередині постамент порожній.
-
Воїн та шахтар
-
Вигляд на пам'ятник з південного сходу
-
Стіна з датами звільнення населених пунктів Донецької області
-
Святкування Дня Перемоги біля монументу, 2010 рік
-
Вічний вогонь
Монумент знаходиться в Київському районі Донецька, на території Міського парку культури і відпочинку. Географічні координати: 48°01′16.97″ північної широти 37°48′56.42″ східної довготи. Завдяки розташуванню на височині в заплаві Кальміусу, пам'ятник видний здалеку. Від підніжжя пам'ятника добре видний Калінінський район Донецька і Червоногвардійський район Макіївки, розташовані на лівому березі Кальміусу[1].
Монумент розташований наприкінці широкої алеї, що ділить парк на дві частини[4], що до будівництва Донбас Арени проходила від вулиці Челюскінців до берега Кальміусу. Посередині алеї розбиті квітники, також вона обрамлена різними сортами дерев: акаціями, липами, каштанами, ялинками і іншими представниками флори Донецької області[4]. На прилягаючій території сформований «Сквер ветеранів» (закладений в 2010 році)[7][8], «Алея солдатських вдів» (в 2010 році на ній були висаджені берези)[9], «Алея Пам'яті» (закладена 6 вересня 1992 року на честь полеглих і зниклих без звістки в роки Німецько-радянської війни донеччан).
-
Алея слави, яка веде до монумента
-
Алея пам'яті
-
Алея солдатських вдів
-
Пам'ятник загиблим воїнам-авганцям і монумент «Визволителям Донбасу»[10].
Київський колектив, що працював над первісною ідеєю пам'ятника, припускав розмістити його на місці, де надалі був побудований Донецький міський Палац дитячої і юнацької творчості[5].
На поточному місці розташування пам'ятника до його будівлі знаходилось циганське селище, яке за документами значилося як вулиця Приовражна. Для будівництва монумента це селище знесли й переселили його жителів у квартири. Навколо монумента розбили паркову зону, що примкнула до парку імені Ленінського Комсомолу[5].
Монумент розташований над виробленнями вугільної шахти імені М. І. Калініна. При створенні пам'ятника його авторам довелося врахувати складні гірничо-геологічні умови — «французький розлам», а також провести дренажні роботи[5]. Через розлам монумент довелося переносити на 70 метрів від запланованого спочатку місця[11][12].
Пам'ятник вирішили встановити у 1967 році. Над монументом почав працювати київський колектив скульпторів, але далі стадії розробки ідеї їхня робота не просунулася[5].
У 1976 році[5] над пам'ятником спочатку працювати група донецьких авторів: скульптори — Юрій Іванович Балдін і ОлександрПорожнюк, архітектори — Кишкань Володимир Петрович і Михайло Якович Ксеневич, інженер-конструктор — Юхим Леонідович Райгородецький В 1978 році цей колектив був офіційно затверджений[5]. Групою керував Володимир Петрович Кишкань, якому належало багато ідей по створенню монументу[5].
Розробки проекту велися паралельно, в Донецьку й Києві, але Володимир Петрович Кишкань переконав чиновників у тім, що пам'ятник потрібно створювати силами не київських, а донецьких авторів[5]. В 1980 році з'явилася концепція з'єднання фігур воїна й шахтаря, що запропонував Юрій Іванович Балдін[5].
Двометрові голови фігур солдата й шахтаря протягом року ліпилися з гіпсу й покривалися міддю на дні басейну Донецького державного університету, що у цей час ще будувався[5] — інших підходящих площ у Донецьку не знайшовся[2]. Навколо голів були створені платформи, на яких працювали скульптори: над головою шахтаря — Олександр Миколайович Порожнюк, над головою солдата — Юрій Іванович Балдін[5].
Після того, як голови були зліплені, їх тут же, на дні басейну, обшили міддю методом розкрою. Для цього бралися аркуші міді товщиною два міліметри, вирізалися фрагменти, з'єднувалися аргонним зварюванням скульпторами-форматорами, шви зачищалися й зачеканивались[5]. Після обшивання гіпс зсередини вибивався й у порожні скульптури встановлювався каркас, виготовлений на Донецькому машинобудівному заводі[5][4].
Для порожніх фігур монумента на Донецькому машинобудівному заводі був виготовлений каркас, там же вони були покриті міддю[5][4]. Тому що монумент виготовлений з міді, то перші роки після створення він був червоного кольору, а потім почорнів[3]. Мідь, з якої зшита конструкція, привезена з Артемівського заводу кольорових металів[5]. Чорний граніт, яким облицьований постамент, привезений з Правобережної України[5].
Відкриття хотіли зробити до сорокаріччя Звільнення Донбасу, що відбулося у вересні 1983 року, але на цей термін не встигли й пам'ятник був відкритий 8 травня 1984 року до тридцятидев'ятиріччя перемоги у Великій Вітчизняній війні[5].
У 2010 році на честь 65-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні була проведена масштабна реконструкція монумента, пам'ятних плит, центральної алеї й благоустрій прилеглої території, для якої було притягнуто 300 робітників[13]. На реконструкцію було витрачено близько 10 мільйонів гривень, які міська влада взяла в кредит через недолік коштів у міському бюджеті[13]. Над реконструкцією працювало управління капітального будівництва Донецької міської ради із залученням приватних підрядників[11].
Реконструкція дозволила створити єдиний меморіальний комплекс[14]. Також у ході реконструкції до монумента був перенесений Пам'ятник воїнам-афганцям[14] і тепер становить із ним єдину композицію[15].
У 1995—2000 роках монумент був доповнений новими стелами[1] у вигляді п'яти масивних блоків уздовж алеї, що веде до пам'ятника. Стели містили назви дивізій, які брали участь у вигнанні нацистів з Донбасу, та прізвища загиблих під час бойових дій[3], усього дві тисячі триста прізвищ[16]. Під час реконструкції 2010 року меморіальні дошки цих блоків були перенесені до подножнього монументу, а також встановлені нові блоки пам'яті з іменами загиблих військовиків й партизанів-підпільників[17].
Литі об'ємні знаки й меморіальні барельєфні дошки були виготовлені зі сплаву алюмінію компанією «Неонсвіт-Донбас», яка розробила ескізи, виготовила моделі й форми, а також виконала їхню обробку[18].
Спочатку були виконані моделі з ПХВ методом фрезування пластику товщиною 8 мм і щільністю 0,65 г/см2, а також методом вакуумно-плінкового формування виготовлені форми для виливки. Після лиття за допомогою зборки паз-у-паз і пошарове склеювання були складені об'ємні написи «ВІЧНА СЛАВА ВИЗВОЛИТЕЛЯМ ДОНЕЦЬКОГО КРАЮ» і «СЛАВА ПАРТИЗАНАМ І ПІДПІЛЬНИКАМ ДОНБАСУ». Габаритний розмір першого напису 3800 * 1500 мм, другий — 3100 *1000 мм). За допомогою ручного формування відлили барельєфні зображення зірок, що складаються з 13 окремих частин і 24 меморіальних барельєфних дощок. Габаритні розміри зірок — 1810×1383 мм, меморіальних дощок — 700×500 мм і 700×1000 мм. Вага зірок — 44 кілограми. Методом фрезерування й пайки з фарбуванням і тонировки з композитного матеріалу Екобонд була виготовлена декоративна зірка, висота якої становить 1300 мм, а товщина — 3 мм[18].
-
Один із блоків, що розміщалися на алеї, яка вела до монумента наприкінці 1990-х і 2000-і роки.
-
Зірки
-
Стела на честь партизанів і підпільників Донбасу
-
Стела на честь жителів Донбасу, кавалерів орденів і медалей
-
Блоки пам'яті з іменами загиблих визволителів Донбасу й партизанів-підпільників у день відкриття
- ↑ а б в г Монумент "Визволителям Донбасу". Наш Донецьк. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 15 травня 2010.
- ↑ а б Дмитро Заборін. Кам'яні особи Донецка. — «П'ятниця» («Салон Дона і Баса»), 15 квітня 2005. Архівовано з джерела 8 квітня 2008. Процитовано 2013-02-01. [Архівовано 2008-04-08 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в Сергій Голоха. Архівована копія. — Газета по-донецьки, 19 березня 2009. Архівовано з джерела 31 березня 2012. Процитовано 2013-02-01. [Архівовано 2012-03-31 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в г д е ж А. К. Скибенко. 6 донецьких екскурсій. — Донецьк : Норд Комп'ютер, 2009. — С. 28.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ Володимир Прозоровський (8 травня 2009). Унікальний ювіляр... І величезного голови на дні донецького бассейна. donbass.NAME. Архів оригіналу за 12 липня 2013. Процитовано 15 травня 2010.
- ↑ Е. А. Гайворонський. Результати аналізу композиційно-художнього рішення архітектурних об'єктів, що відбивають провідне значення вугільної промисловості на території Донбасу (на прикладі м. Донецька). — 2010. — Вип. 2010-2(84). — С. 117. — ISSN 1814-3296.
- ↑ Дар'я Кияница (22 квітня 2010). Усім миром, всім народом... В День Перемоги для ветеранів Донбасу готовлять нову алею й безкоштовне спілкування з однополчанами з інших країн. Московський Комсомолець у Донбасі. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 7 липня 2010.
- ↑ Олена Васина (24 квітня 2010). Завершується реконструкція меморіального комплексу "Твоїм визволителям, Донбас!". Укринформ. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 7 липня 2010.
- ↑ Місто почало прихорашиваться. Комсомольська правда в Україні. 16 березня 2010. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 7 липня 2010.
- ↑ Фотографія зроблена в 2005 році, до перенесеня пам'ятника загиблим воїнам-афганцям на інше місце
- ↑ а б Донецьк взяв кредит в 10 млн. грн на реконструкцію меморіалу "Твоїм визволителям, Донбас". Донецьк.proUA.com. 20 квітня 2010. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 6 липня 2010. [Архівовано 2012-07-07 у Archive.is]
- ↑ Оксана Вітер (26 квітня 2010). Пам'ятник "Твоїм визволителям, Донбас" у Донецьку може впасти. ТРК Юніон. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 13 липня 2010. (рос.)
- ↑ а б Євген Руденко (20 квітня 2010). Донецьк обновив парк Ленінського комсомолу у кредит, але не потягнув "Катюшу" за мільйон гривень. Сегодня. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 16 травня 2010.
- ↑ а б У Донецьку оголошений тендер на реконструкцію монумента Твоїм визволителям, Донбасс. ProTorgi.Info. 2 грудня 2009. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 6 липня 2010.
- ↑ У Донецьку меморіал "Твоїм визволителям, Донбас" тепер "охороняють" танки. Комитет. 20 квітня 2010. Процитовано 7 липня 2010.
{{cite web}}
: Недійсний|deadurl=404
(довідка)[недоступне посилання з липня 2019] - ↑ Марина Пархоменко (26 березня 2009). Погляд у майбутнє. У парку відкриється комплекс військової слави. Вечірній Донецьк. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 13 липня 2010.
- ↑ Сергій Малов (9 травня 2010). "Твоїм визволителям, Донбас!" У Донецьку святкують День Великої Перемоги. Ура-інформ.Донбас. Архів оригіналу за 26.08.2011. Процитовано 7 липня 2010. (рос.)
- ↑ а б Юрій Гребенников (20 травня 2010). "Твоїм визволителям, Донбас!". Індекс Промо. Архів оригіналу за 12 липня 2013. Процитовано 6 липня 2010.
- Пам'ятники й пам'ятні знаки // Усе про Донецьк.: Довідковий посібник. — Донецьк : Донбас, 2003. — С. 156-162. — ISBN 5-7740-0782-0.
- А. К. Скибенко. 6 донецьких екскурсій. — Донецьк : Норд Комп'ютер, 2009. — С. 28.
- Володимир Прозоровський (21 липня 2009). Монумент "Визволителям Донбасу". infodon.org.ua - Донецьк: історія, події, факти. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 16 травня 2010.
- Володимир Прозоровський (8 травня 2009). Унікальний монумент-юбіляр. Донецький комунікаційний ресурс. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 16 травня 2010.
- Сюжет про реконструкцію пам'ятника. ТРК Юніон. Архів оригіналу за 5 листопада 2014. Процитовано 16 травня 2010.
- Реконструкція монументу "Твоїм визволителям Донбас" обійшлася в 44 рази дешевше. НОВИНИ.dn.ua. 14 квітня 2010. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 16 травня 2010.
- Ми за ціною не постоїмо. Щоб відзначити Перемогу, Донецьк змушений взяти 10-мільйонний кредит. Остров. 20 квітня 2010. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 16 травня 2010.