Млинарство
Млина́рство — одна з важливих галузей харчової промисловості; переробка зерна на борошно та крупи. Ремісника, що займається млинарством, в українській мові звуть млина́р[1][2] або міро́шник[3].
В Україні ще з неоліту для розмелювання зерна на борошно або для одержання круп вживали зернотертки. Перші водяні млини відомі з кінця XIII ст., але аж до кінця XVI ст. їх було мало і назагал борошно мололи далі на жорнах (крім дрібних ручних, також більших, що оберталися силою коней або волів). З XVI ст. відомі й вітряні млини (найбільше на Волині). Особливо сильно млинарство розвинулося за Гетьманщини. Майже в кожному селі були млини, які обертала зазвичай вода, загачена з малої річки чи струмка. Потужність млинів вимірювалася кількістю кіл (від 1 до 12, а іноді й більше). В той час млини не тільки переробляли зерно на борошно, товкли просо, а й нерідко використовувались для інших виробництв — валюшні для валяння сукна, різання дров (тартаки), виробництва паперу, пороху тощо. Млини належали землевласникам (наприклад, Ярема Вишневецький мав понад 420 млинових кіл) і козацькій старшині.
- ↑ Млинар // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Млынарь // Словник староукраїнської мови XIV—XV ст.: У 2 т. / Укл.: Д. Г. Гринчишин та інш. — Т. 1: А — М. — Київ: «Наукова думка», 1977. — С. 603.
- ↑ Мірошник // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
- Словник української мови.- К.: Наукова думка, 1973.- т. 4.
- Мельник, мірошник // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 951. — 1000 екз.