Назарій (Кирилов)

Назарій
Назарій
Релігія:	православ'я
Дата народження:	16 грудня 1850
Місце народження:	Новочеркаськ, Російська імперія
Дата смерті:	2 липня 1928 (77 років)
	Назарій у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кирилов.

Митрополит Назарій (у миру Микола Кирилов; 4 (16) грудня 1850(18501216), Новочеркаськ — 2 липня 1928, Одеса) — єпископ Російської православної церкви, митрополит Курський і Обоянський .

Життєпис

Народився 4 грудня 1850 року в сім'ї священика Донської єпархії.

В 1867 закінчив Новочеркаське духовне училище^[1] і в 1873 закінчив Донську духовну семінарію зі званням студента.

19 травня 1874 року висвячений на священика до Миколаївської церкви станиці Богаївської і 4 червня призначений законовчителем Богаївського парафіяльного училища.

У 1876 році овдовів і вступив до Київської духовної академії, курс якої закінчив у 1880 році зі ступенем кандидата богослов'я.

З 31 серпня 1880 — вчитель Катеринодарського духовного училища.

З 26 червня 1881 переведений законоучителем реального училища в Ростов-на-Дону, одночасно викладач педагогіки в Катерининській жіночій гімназії^[1].

З 1 січня 1883 — законовчитель Новочеркаської чоловічої гімназії. Діловод Донського єпархіальної училищної ради, голова ради Донського єпархіального жіночого училища, нагороджений наперсним хрестом (1891)^[1].

У 1892 році пострижений у чернецтво і призначений ректором Ставропольської духовної семінарії зі зведенням у сан архімандрита.

У вересні 1893 року була найвищо затверджена доповідь Святішого Синоду про висвячення його на єпископа Кириловського, вікарія Новгородської єпархії.

24 жовтня в Олександро-Невській Лаврі хіротонізований на єпископа Кириловського.

13 листопада 1893 — єпископ Гдовський, другий вікарій Санкт-Петербурзької єпархії, голова ради Братства Пресвятої Богородиці^[1].

З 21 жовтня 1897 — єпископ Олонецький і Петрозаводський.

В 1899 році засновник і перший голова Олонецького відділу Імператорського православного палестинського товариства, пожертвував особисті кошти на будівництво Братського будинку для народних читань^[1].

З 20 січня 1901 року — єпископ Нижегородський та Арзамаський . Нагороджений панагією з дорогоцінним камінням, голова Нижегородського відділу Імператорського православного палестинського товариства^[1], учасник огляду мощей преподобного Серафима Саровського (1901).

12—26 липня 1908 був головою відділу старообрядництва 4-го Всеросійського місіонерського з'їзду в Києві.

6 травня 1909 року зведений у сан архієпископа.

З 1909 — почесний член Казанської духовної академії.

З 13 серпня 1910 року — архієпископ Полтавський та Переяславський, голова Полтавського відділу Імператорського православного палестинського товариства.

З 8 березня 1913 року — архієпископ Херсонський та Одеський.

З 1914 року голова відділу церковно-парафіяльних шкіл при Синоді та Одеського відділу Імператорського православного палестинського товариства, почесний член Московської духовної академії^[1].

Нагороджений орденами св. Володимира III (1894) та II (1906) ступеня, св. Анни І ступеня (1898), св. Олександра Невського (1912)^[1].

Член Помісного Собору Православної Російської Церкви за посадою, потім за особливою постановою Собору брав участь у всіх трьох сесіях, голова XIV, член III, V, VII відділів^[1].

28 вересня 1917 року як людину «старих переконань» звільнено на спокій із призначенням настоятелем Симонова монастиря міста Москви.

З 1919 року призначений тимчасовим керуючим Курською єпархією. З 1920 року — архієпископ Курський та Обоянський.

У 1920 році заарештований у Курську, перевезений до Москви і ув'язнений, але незабаром звільнений.

У 1921 році зведений у сан митрополита.

У 1923 році звільнений на спокій на прохання.

У 1925 році знову призначений митрополитом Курським та Обоянським.

Серед 25 архіпастирів підписав у квітні 1926 року судження щодо діяльності «григоріанців» із схваленням позиції митрополита Сергія (Страгородського).

У 1926 році відслужив панахиду за померлим обновленським митрополитом Тихоном, але потім на вимогу єпископів Павлина і Афанасія покаявся в цьому перед народом.

В 1927 був заарештований і засуджений до 3 років концтабору умовно^[1]. Вийшов на спокій у лютому 1928 року, залишивши курскою пастві духовний заповіт.

Був похований на 2-му християнському цвинтарі в Одесі, з 1987 року останки спочивають на братському цвинтарі одеського Свято-Успенського монастиря (на плиті помилкова дата смерті — 22 липня 1928 року)^[1].

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м Документы Священного Собора Православной Российской Церкви 1917–1918 годов. Т. 27. Члены и делопроизводители Собора: биобиблиографический словарь / отв. ред. С. В. Чертков. — М.: Изд-во Новоспасского монастыря, 2020. — 664 с. — ISBN 978-5-87389-097-2.

Твори

Критика занимаемого католическими богословами мнения, что апостол Петр в продолжение 25 лет был Римским епископом // ИР НБУВ. Ф. 304. Д. 763.
Письмо к И. Н. Королькову // ИР НБУВ. Ф. 162. Д. 522. Л. 1–4.
Речь при наречении его во епископа // Прибавление к «Церковным ведомостям», 1893 г., № 44, с. 1586—1587.
Телеграмма; Речь на первой литургии в кафедральном соборе; Распоряжения // Нижегородские епархиальные ведомости. 1901. № 4–5, 17–18, 22.
Предложение настоятелям церквей и церковным старостам; Слово в день памяти преподобного и богоносного отца нашего Серафима, Саровского чудотворца // Нижегородские епархиальные ведомости. 1903. № 5, 16.
Настоятелям монастырей и церквей // Нижегородские епархиальные ведомости. 1904. № 4.
К вопросу о клятвах Антиохийского патриарха Макария и Собора 1656 на знаменующихся двуперстно. Киев, 1910.
Прощание высокопреосвященнейшего Назария с нижегородской паствой // Нижегородский церковно-общественный вестник. 1910. № 35.
Распоряжение по поводу анонимных писем; Речь; Предложение о замещении законоучительских должностей // Херсонские епархиальные ведомости. 1913. № 7–8.
Речь, произнесенная в Одесском кафедральном соборе при вручении жезла новохиротонисанному епископу Прокопию // Прибавление к «Церковным Ведомостям» 1914, № 41, с. 1743.
К духовенству // Херсонские епархиальные ведомости. 1915. № 6.
Обращение к пастырям и пастве // Херсонские епархиальные ведомости. 1917. № 5.
Телеграмма В. Н. Львову; Предложение // Херсонские епархиальные ведомости. № 6, 11.
Прощальное послание к пастве // Всероссийский церковно-общественный вестник. 1917. 15 ноября.
Письма к митр. Флавиану и Патриарху Тихону // Дёгтева О., Тихон (Затёкин), архим. Святители земли Нижегородской. Н. Новгород, 2003.

Література

Наречение и хиротония ректора Ставропольской духовной семинарии архимандрита Назария во епископа Кирилловского // Донские епархиальные ведомости. 1893. — № 22 от 15 ноября 1893. — С. 1046—1047.
Тихон (Затёкин), Дёгтева О. В. Святители земли нижегородской. — Нижний Новгород : Центр содействия бизнесу, 2003. — С. 193—202. — ISBN 5-00-002241-6.
Назарий (Кириллов). Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2017. — Т. XLVIII. — С. 328-329. — ISBN 978-5-89572-055-4.(рос.)
Русин В., свящ. Митрополит Курский Назарий (Кириллов) как управляющий епархией и жертва репрессий // Seminarium: Труды Курской духовной семинарии. — 2019. — № 1 (10 січня). — С. 83-92.

Посилання

НАЗАРІЙ (КИРИЛОВ) єпископ Нижегородський та Арзамаський (1901—1910) Єпископ Назарій (Кирилів) Нижегородська Митрополія. Архівовано 25 лютого 2020 року
Назарій (Кириллов) на сайті «Російське православ'я»
Назарій (Кирилів) на сайті XPOHOC
До 160-річчя від дня народження Високопреосвященного Назарія, єпископа Олонецького та Петрозаводського

[:0-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м Документы Священного Собора Православной Российской Церкви 1917–1918 годов. Т. 27. Члены и делопроизводители Собора: биобиблиографический словарь / отв. ред. С. В. Чертков. — М.: Изд-во Новоспасского монастыря, 2020. — 664 с. — ISBN 978-5-87389-097-2.

[1]