Нан-Мадол
| Нан-Мадол | |
 | |
| Країна |
 Федеративні Штати Мікронезії |
|---|---|
| Є столицею або адмінцентром для | Saudeleur dynastyd |
| Адміністративна одиниця | Madolenihmwd |
| Статус спадщини | об'єкт Національного реєстру історичних місць СШАd, Національна історична пам'ятка і світова спадщина ЮНЕСКО[1] |
| Площа | 76,7 га і 664 га |
 | |
| Критерій Світової спадщини (2005) | (i)d, (iii)d, (iv)d і (vi)d |
 | |
| Офіційний сайт(англ.) | |
 Нан-Мадол у Вікісховищі | |
6°50′31″ пн. ш. 158°19′56″ сх. д. / 6.841944° пн. ш. 158.332222° сх. д.
Нан-Мадо́л (англ. Nan Madol) — рукотворний архіпелаг з 92 острівців, загальною площею 79 гектарів. Острівці зв'язані між собою системою рукотворних каналів. Також відомий під назвою «Тихоокеанська Венеція». Розташований біля острова Темвен, на південний схід від острова Понпеї в однойменному штаті у Федеративних Штатах Мікронезії. До 1500 року н. е. Нан Мадол був столицею правлячої династії Сауделерів (Сауделєр). Назва «Нан-Мадол» означає «проміжки», тобто систему каналів, що його пронизують.
Нан Мадол 15 липня 2016 р. був внесений до об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО на 40-й сесії комітету ЮНЕСКО в Стамбулі, потрапивши до Списку Світової спадщини в Азії і Тихоокеанському регіоні.
Нан-Мадол був церемоніальним і політичним центром династії Сауделерів, яка об'єднувала приблизно 25 000 населення Понпеї. Розташований між головним островом Понпеї та островом Темвен, він був у центрі людської діяльності ще в першому та другому столітті нашої ери. До VIII–IX століть уже відбувалося будівництво на острівцях, а спорудження характерної мегалітичної архітектури розпочалося приблизно в 1180–1200 роках нашої ери.
Близько 1500 року правителів із династії Сауделерів були звідси вигнано. Причина цього невідома й досі, та за легендою до цього доклався бог Грози. За іншою версією, Нан-Мадол завоювали мешканці сусіднього острова Косрае.
У XIX столітті дослідження островів почали європейці та американці, виявивши їх цілковито занедбаними. Проте чимало мешканців острова й досі вірять у те, що це місце населене духами.
Частина зруйнованих кам'яних колод містяться під водою, коло берега. Камені вкриті товстим шаром коралів. Будівлі коло берега розташовані на глибині близько 20 метрів. Як відомо, рівень океану в Середньовіччі був нижчим від сучасного усього на 1-1,5 метри. За цими ознаками можна припустити, що Сауделери ймовірно використали залишки давніших, поруйнованих споруд, форму й призначення яких нині важко визначити.
Фундаментом для острівців став кораловий риф. А на нього встановлювали один на одного масивні базальтові колодоподібні брили. Брили мають природну призматичну форму - від п'яти до восьми граней.
Для будівництва Нан-Мадолу використано тисячі таких мегалітів, деякі з них сягають п'яти метрів завдовжки та важать більше п'яти тон. Один із кутових каменів фундаменту, за оцінками спеціалістів важить 50 тон. Якщо припустити, що зведення будівель здійснювалося методом «тягни-штовхай», то, за розрахунками дослідників, для будівництва Нан-Мадолу знадобилася значна кількість робітників. Та й саме будівництво мало тривати не одну сотню років. За однією з гіпотез, базальтові брили пересували, використовуючи як опору нахилені стовбури пальмових дерев.
Досі не знайдено відповідь на питання, яким саме чином величезні брили з'явилися на Нан Мадолі (ймовірно з території Сокегсу, що на Понпеї) та частиною яких споруд вони були тут раніше.[2]
За деякими ознаками можна зробити висновок, що в часи Сауделерів комплекс Нан Мадол бул культовою спорудою й відігравав центральну роль в релігійному житті громади. Тут вдалося ідентифікувати храми, гробниці й громадські будівлі, в'язницю тощо. Імовірно, що головним божеством був бог Грози (що й не дивно, враховуючи те, що тут випадає до 4922 міліметрів опадів у рік), а у священних ставках розводили морських тварин. На спеціальній церемонії віддавали почесті священному вугру, годуючи його, за однією з версій, вареним м'ясом черепах, за іншою — людей. На території комплексу стоять чотири великі мавзолеї, які чудово збереглися донині.
Чимало споруд зруйновано настільки, що відновити первісну їх висоту неможливо.
- Джеймс Черчвард у своїй книзі «Загублений континент Му: прабатьківщина людства» (1926 р.) називає місто частиною загубленого континента «Му»[3]
- У книзі "Втрачене місто каменів" (1978) автор Біл С. Балінджер викладає теорію про зведення міста грецькими моряками за 300 років до Різдва Христового.
- Девід Гатчер Чілдрес, автор путівників, припускає зв'язок Нан Мадолу з гіпотетичним континентом Лемурія[4].
- У книзі 1999 року "Найближчий глобальний супершторм", виданий Art Bell та Вітлі Стрібером, вказано, що глобальне потепління (похолодання) призведе до таких раптових і катастрофічних умов, що могло би призвести до зникнення високорозвинутої цивілізації у минулому. Як приклад високотехнологічної оснащеності древніх наводиться будівництво Нан Мадолу, яке потребує навичок роботи з таким міцним матеріалом як базальт.
- У книзі Олександра Ніконова "Предсказание прошлого. Расцвет и гибель допотопной цивилизации" 2009 року, автор припускає, що тубільці не могли побудувати такі споруди з 5-50 тонних мегалітів. На його думку кам'яні будівлі були зведені давньою, розвиненішою цивілізацією, загибель якої спричинив "всесвітній потоп".
- На думку шотландсько-новозеландськго вченого Джона Макміллана Брауна[en] колись острови Пасхи та Понапе були частиною великої суші, населеної багатотисячним народом, Пацифіди.[5]
| Краєвиди | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
|
- ↑ http://whc.unesco.org/fr/list/1503
- ↑ Відео
- ↑ Jospeh, Frank (2005) Nan Madol: The Lost Civilisation of the Pacific. In Underground!: the disinformation guide to ancient civilizations, astonishing archaeology and hidden history edited by Preston Peet, The Disinformation Company, page 169-176
- ↑ Lost Cities of Ancient Lemuria & the Pacific, 1991, ISBN 0-932813-04-6
- ↑ "Если бы Лондон затонул"... [1974 Кондратов А.М. - Загадки Великого океана]. historic.ru. Архів оригіналу за 24 травня 2021. Процитовано 24 травня 2021.
- Місцезнаходження на мапах Google
- Таємниця стародавнього кам’яного міста Нан Мадол (9 фото)
- "Невозможный Нан-Мадол" (документальний фільм із серії "Подводный мир Андрея Макаревича")
- М. Стінгл Незнайомою Мікронезією. Москва, вид-во «Наука», 1978, 272 с.
- М. Стінгл Пригоди в Океанії: Пер. з чеськ. П.Н. Антонова/Скл. Т.Н. Васильєвою; Передм. К.В. Малаховського; Прим. П.І. Пучкова ― М.: Правда, 1985. ― 592 с., іл.
- https://web.archive.org/web/20080919131802/http://www.uoregon.edu/~wsayres/NanMadol.html (англ.)
- http://www.janeresture.com/micronesia_madol/ (з мапами і зображеннями) (англ.)
- http://www.metmuseum.org/toah/hd/nmad/hd_nmad.htm (англ.)
- http://www.intangible.org/Features/micronesia/text/Pon2.html (англ.)
- https://web.archive.org/web/20090928044202/http://www.pohnpeiheaven.com/nanmadol.htm (англ.)
6°50′41″ пн. ш. 158°20′06″ сх. д. / 6.84472° пн. ш. 158.33500° сх. д.{{#coordinates:}}: не можна мати більш ніж один первинний тег на сторінку