Наїрі Зарян

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Наірі Зарьян)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Зарян.
Наїрі Зарян
вірм. Նաիրի Զարյան
зах-вірм. Նայիրի Զարեան
Ім'я при народженнізах-вірм. Հայաստան Եղիազարեան
Народився31 грудня 1900(1900-12-31)[1][2]
Karagündüzd, Ван, Османська імперія[1][2]
Помер11 липня 1969(1969-07-11)[1][2] (68 років)
Єреван, Вірменська РСР, СРСР[3][1][2]
ПохованняТохмахський цвинтарd
Країна СРСР
Національністьвірмени[1]
Діяльністьписьменник, публіцист, громадський діяч, перекладач
Alma materYerevan Diocesan Schoold (1921)[1], Iсторичний факультет Єреванського державного університетуd (1927)[1] і Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна (1933)[1]
Знання моввірменська[4]
ЗакладAnastvatsd[1], Q21656992?[1], Q21657007?[1] і Спілка письменників Вірменіїd[1][2]
Роки активностіз 1918[1]
ПартіяВКП(б)[1]
ДітиRomik Zaryand
Нагороди
орден Леніна орден Вітчизняної війни II ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани» медаль «За оборону Кавказу»
Наїрі Зарян (бюст). Скульптор Н. Нікогосян.
Пам'ятна дошка

Наїрі Заря́н (Նաիրի Զարյան, справжні ім'я та прізвище  — Айастан Єгіазарян[5]; 31 грудня 1900 (13 січня 1901), село Хараконіс Ванського вілайєта Османської імперії, нині Туреччина — 12 липня 1969, Єреван) — вірменський прозаїк та поет.

1915 року, втративши батьків внаслідок геноциду, разом з тисячами біженців дістався до Східної Вірмении (яка тоді входила до складу Російської імперії) і був розміщеній у притулку для дітей-сиріт.

1928 року закінчив Єреванський державний університет. Його твори були вперше опубліковані 1921 року. Автор Автор збірок поезій «У синій країні Канала» (1926), «Чекаю тебе» (1968), романів «Ацаван» (1937—1947) та «Пан Петрос і його міністри» (1958), трагедій «Ара Прекрасний» (1946), «Артавазд і Клеопатра» (1968), комедій «Біля джерела» (1948) та «Дослідне поле» (1950). Твори переважно історичної і гостросоціальної тематики, у центрі подій — вірменський народ[5].

Опрацювавши вірменські національні сказання про Давида Сасунського, створив прозаїчну поему «Давид Сасунський» (1968). Перекладав твори А. Пушкіна, В. Маяковського (останній значно вплинув на його ранню творчість), Е. Багрицького, Янки Купали (був знайомий з білоруським класиком, залишив спогади про нього), С. Вургуна, деякі твори Т. Шевченка («Заповіт», 1936), П. Тичини, М. Рильського. Присвятив Україні й українським поетам низку віршів і статей, зокрема Т. Шевченкові («Український Прометей», 1964). Деякі твори Н. Заряна переклали українською мовою П. Тичина, В. Кочевський, О. Новицький, М. Артеменко, В. Маміконян[5].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Вірменська радянська енциклопедія / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. Խուդավերդյան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1974.
  2. ↑ а б в г д е Հայկական համառոտ հանրագիտարան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1990. — Т. 1.
  3. ↑ Зарьян Наири // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ а б в г О. І. Божко, О. Айвазян. ЗАРЯ́Н Наїрі. esu.com.ua. Процитовано 6 грудня 2016.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Наїрі_Зарян&oldid=35271094