Нікіфорова Марія Григорівна
Марія Григорівна Нікіфорова | |
---|---|
Псевдо | Маруся Нікіфорова |
Народилася | 1885 Олександрівськ, Російська імперія |
Померла | 24 вересня 1919 Севастополь, Таврійська губернія, Російська СФРР ·повішена |
Підданство | Російська імперія (до 1917) |
Діяльність | революціонер, партизан, отаман |
Відома завдяки | військовий діяч анархістського руху, повстанський отаман |
Учасник | Революція 1905—1907, revolutionary terrorism in the Russian Empired, Перша світова війна, Салонікський фронт, Російська революція і Central Powers intervention in the Russian Civil Ward |
Марія Григорівна Нікіфорова, відоміша як Маруся Нікіфорова (1883 — 24 вересня 1919, Севастополь) — військова діячка анархістського руху, повстанська отаманка.
Марія Григорівна Нікіфорова народилася 1883 (за іншими даними — 1885) року в Олександрівську (нині — Запоріжжя) Катеринославської губернії в родині штабскапітана, героя російсько-турецької війни 1877—1878 рр.
У 18 років Марія вступила до партії есерів. У 1907 році її затримали за звинуваченням у розбійницьких нападах та убивствах.
Засуджена в 1908 р. Вирок суду — 20 років каторги з відбуттям попереднього покарання у Петропавлівській фортеці. Покарання мала відбувати в Сибіру.
У 1910 році — втекла із заслання: Японія, Америка, Англія, Франція, Швейцарія. Брала активну участь у роботі соціалістичних та анархістських емігрантських центрів.
Навесні 1917 року повернулася на Батьківщину (в Україну, на станцію Пологи до матері).
28 січня 1918 р. Єлисаветградський ревком, скориставшись тим, що на станцію прибув Прутський полк, командний склад якого був більшовицьким, вирішив вдатися до збройного захоплення влади в місті. Маруся Никифорова приїхала до Єлисаветграда 28 січня з загоном, що входив до складу частин Червоної армії Володимира Антонова-Овсієнка, але діяв досить автономно.
29 січня загін Марусі взяв участь у збройному захопленні влади місцевими більшовиками, роззброєнні гайдамаків. Вона вважала себе «архи-революційною», через декілька днів за вимогою парткому залишила місто.
22 березня 1918 р. «Одеський листок» надрукував повідомлення, що в Березівці з'явився загін Марії-отаманші й зажадав від обивателів великої контрибуції. Завадив М. Никифоровій одержати цю контрибуцію Григорій Котовський.
Загони М. Никифорової відступали через Олександрівський повіт, де на станції Царекостянтинівка 16 квітня 1918 р. вона зустрілася з Нестором Махном. Загін М. Никифорової відійшов далі, до Таганрога.
Союз більшовиків з анархістами та лівими есерами наприкінці весни 1918 р. був нетривалим. Тому М. Никифорову викликали в приміщення «Українського уряду» (більшовицького) та заарештували, а її загін роззброїли. Ця подія мала великий резонанс серед анархістів. Наприкінці квітня 1918 р. відбувся суд революційної честі. М. Никифорову звинувачували в пограбуванні Єлисаветграда в березні 1918 р. Але за наполяганням Махна та через загрозу збройного виступу анархістів Никифорову відпустили.
Під час періоду Української Держави гетьмана Скоропадського — перебувала в Таганрозі й у Південній Росії: Ростов-на-Дону, Новочеркаськ, Воронеж.
У Саратові отаманшу знову арештовують та переводять до Бутирської тюрми. Її звинуватили в тому, що вона «без відома місцевих органів радянської влади у багатьох містах проводила реквізиції; накладала на поміщиків контрибуції на великі суми. Коли ж місцеві Ради протестували, вона погрожувала їм, оточуючи будинки Рад кулеметами, арештовувала членів виконкому».
Військовий трибунал визнав М. Никифорову винною «у дискредитації радянської влади». Звинувачення у пограбуваннях та незаконних реквізиціях трибунал відхилив і ухвалив вирок: «Позбавити М. Никифорову права займати відповідальні посади протягом шести місяців з дня присуду».
Умовно засуджена М. Никифорова на початку 1919 р. направляється у розпорядження, тоді, червоного комбрига Н. Махна. Там Марія займалася культурно-виховною та просвітницькою роботою, справами милосердя.[1]
9 травня начдив Матвій Григор'єв підняв антибільшовицьке повстання. Махновські полки, знесилені у виснажливих боях, відступали. У цей час Лев Троцький розпочав боротьбу з партизанщиною. Ліквідації підлягали ті командири, які не були достатньо більшовицькими та слухняними, які мали свої погляди на революцію і які могли потенційно піти шляхом Григор'єва.
25 травня в розпал наступу Шкуро Рада Оборони УСРР ухвалила ліквідувати махновщину.
4 червня Троцький оголосив Махна поза законом. Маруся повертається до збройної боротьби.
Марії вдалося зібрати близько шістдесяти відданих їй анархістів.
Влітку 1919 року Никифорова спланувала замах на генерала Денікіна. Вона хотіла закласти вибухівку й підірвати чільника Білої армії, а потім утекти до Польщі для організації анархістської революції. Марія із своїм чоловіком Вітольдом Бжостеком та 18 бойовиками попрямувала у Крим, де знаходилася ставка Денікіна.
Згідно з офіційною версією, її у Севастополі впізнав хтось з білогвардійців, і 29 липня (11 серпня н.ст.) Марусю арештували.
У вересні 1919 року її разом з чоловіком Вітольдом Бжостеком повісили у дворі севастопольської тюрми за наказом денікінського генерала Слащова.
- О. І. Ганжа. Никифорова Маруся // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 387. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- Террористка Маруся Никифорова, Профиль, № 19 (38), 24.05.2008
- Марія Никифорова — людина та отаманша: факти та міфи
- Жінки в армії: 7 берегинь з багнетом й кулеметом
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- ↑ Олександр Вітолін (17 січня 2022). Жінки в армії: 7 берегинь з багнетом й кулеметом. Вікенд (укр.). Процитовано 26 січня 2022.