Талановитим і темпераментним експонентом краківського постімпресіонізму був уродженець зазбручанського Поділля Олекса Новаківський. Учень Яна Матейка, Унежицького й Леона Вичулковського, він дуже багато завдячував Мальчевському. Не залишилися без впливу на нього Матейка та Виспянського.
Народився у с. Слободо-Ободівка (нині Нова Ободівка Гайсинського району, Вінницької області).[2]
Мистецьку освіту здобув, навчаючись в Одесі (1888—1892) у художника-декоратора Ф. Клименка та у Краківській Академії красних мистецтв (1892—1900) у Л. Вичульського і Я. Станіславського. Живописна манера О. Новаківського сформувалась на творчому засвоєнні принципів імпресіонізму. Тривалий час працював у с. Могила біля Кракова.
У 1911 році в Кракові відбулася персональна виставка Олекси Новаківського. на якій митець представив понад 100 робіт, що принесли художнику визнання та популярність. Картинами зацікавився митрополит Андрей Шептицький і запропонував художнику перебратися до Львова[3].
З 1913 року у Львові Новаківський, крім творчої роботи, займався і педагогічною діяльністю: мав надзвичайно багато учнів (кілька десятків), проте жоден з них не перевершив самого Новаківського.
У 1921 році відбулася персональна виставка художника у Львові, яка отримала високу оцінку критиків та художників.
Меморіальна дошка на вул. Листопадового чину, 11 у Львові (автор — Еммануїл Мисько)У березні 2022 році з нагоди 150-річчя від дня народження українського художника Олекси Новаківського та 50-літнього ювілею Художньо-меморіального музею художника Укрпошта випустила поштовий конверт і марку. На ювілейному конверті зображено будівлю музею, а на марці представлено «Автопортрет із пензлем» Олекси Новаківського[4].
Перед українською публікою Новаківський уперше виступив ще на виставці «Товариства для розвою руської штуки» (1901), але ширшу популярність здобув собі тільки першою збірною виставкою у Кракові (1911). Коли ж 1913 року він переїхав із Кракова на постійний побут до Львова, то завоював собі галицьку публіку неподільно.
В пору, коли Іван Труш усунувся в тінь, Панькевич замовк, Сосенко нездужав, а Бойчук переїхав до Києва, вільне місце в «палаті Стики» та в опінії громадянства зайняв Новаківський. У порівнянні з вищеназваними Новаківський переважав агресивністю своєї колористики й характеристичним для малярів «Молодої Польщі» підходом до теми. Чисте малярство з утаєною символікою барвних площ і ліній було тоді новиною на галицькому ґрунті.
Перша львівська збірна виставка Новаківського, укладена 1921, була його великою перемогою. Особливо сердечно сприйняла митця польська критика, що знайшла в ньому українського епігона краківської школи.
Краківський «Автопортрет», портрет дружини («Моя муза»), низка триптихів та кільканадцять пейзажів, побіч своєї наглядної залежності від лауреатів краківської школи, забезпечать Новаківському тривке місце в історії українського мистецтва.
Новаківський Олекса Харлампійович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 577-578.
Новаківський Олекса Харлампійович у Вікісховищі 
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у Вікіджерелах
Копання на городі (1920)
«У задумі», фанера, олійний живопис, 75,5х96,5 см. (1910-ті)
Весна (1930)
Українська Мадонна (1910)
Князь Андрей (Шептицький) (1915-1919)
Дружина художника (1906)
Натюрморт (1916)
.jpg)
