Алмазів Олекса Дмитрович

Олексій (Олександр) Дмитрович Алмазов
Полковник  Генерал-хорунжий
Загальна інформація
Народження	6 січня 1885(1885-01-06) або 1886 Херсон, Російська імперія
Смерть	13 грудня 1936(1936-12-13) Луцьк, Волинське воєводство, Польська Республіка
Поховання	Луцьк
Національність	українець
Alma Mater	Українська господарська академія (1930)
Військова служба
Роки служби	1918–1922
Приналежність	Російська імперія→ УНР→ Польща
Вид ЗС	Армія УНР
Формування	Окрема гірська батарея Гайдамацького коша Слобідської України
Війни / битви	Перша світова війна Бій під Кревом Радянсько-українська війна Перший зимовий похід Кримська операція Бій за Кам'янець-Подільський Бої за Вапнярку Бої за Проскурів
Нагороди та відзнаки
Орден «Залізний хрест» (УНР) Хрест Симона Петлюри Орден Святого Георгія Орден Святого Володимира 4 ступеня

Олексій або Олександр Дми́трович Алма́зів (рідше Алма́зов) (6 січня 1885(18850106), с. Володимирівка, Херсонська губернія, Російська імперія, нині Баштанський район, Миколаївська область — 13 грудня 1936, Луцьк, Волинське воєводство, Польща) — український військовий і громадський діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Командир Окремої гірської батареї Гайдамацького коша Слобідської України (1918), Окремої гірської батареї Запорізького полку кінних гайдамаків імені кошового отамана Костя Гордієнка (1918), Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону Армії УНР (8 грудня 1918), Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону 16-го загону (1919).

Життєпис

Народився 6 січня 1885 року (за юліанським календарем) в у с. Володимирівка, волосному центрі Херсонського повіту, де його батько служив помічником лісника скарбового лісництва. Тепер — це село Володимирівка Казанківського району Миколаївської області, а колишнє скарбове лісництво — державний заказник «Володимирська дача». Закінчив Тифліське реальне училище, у 1907 році — Олексіївське військове училище. 1 грудня 1907 року склав іспит на переведення до артилерії в Михайлівському артилерійському училищі, вийшов підпоручиком до Лібавської фортечної артилерії. З 20 листопада 1911 року служив у Ковенській фортечній артилерії.

19 липня 1914 року закінчив курс електротехніки на Санкт-Петербурзькому гарматному заводі.

1-ша світова війна

З 18 листопада 1915 року — командир 2-ї батареї 1-го дивізіону 11-ї важкої артилерійської бригади.

З 1 грудня 1916 року — командир важкої батареї 53-го окремого важкого артилерійського дивізіону.

З 1 травня по 20 грудня 1917 року — командир цього дивізіону. Одержав звання полковника за бойові заслуги у бою під Кревом (15 серпня 1917 року). За Першу світову війну був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом, орденом Святого Георгія IV ступеня (за бій під Кревом, де був отруєний газами).

В українській армії

З 1 січня 1918 року — командир окремої кінно-гірської батареї Гайдамацького Коша Слобідської України, організованого Симоном Петлюрою. Учасник січневих боїв за Київ, баталій поблизу Гребінки, за Лубни, Хорол, Полтаву, Харків, Кременчук. У бою під Бердичевом у середині лютого 1918 року був поранений у ногу.

15 березня 1918 року батарея була реорганізована у Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон Окремої Запорізької дивізії військ Центральної Ради, на чолі якого Алмазов залишався до кінця Визвольних змагань (цей дивізіон у Дієвій армії УНР називався Алмазівським). На чолі цього дивізіону у квітні 1918 року брав участь у поході полковника Болбочана на Крим.

За часів Гетьманату охороняв український державний кордон у районі ст. Сватове — Білокуракине — Старобільська.

1919 року брав участь в успішному наступі Армії УНР із району Деражні на Вапнярку, в боях за Кам'янець-Подільський, Шатаву, Дунаївці, Проскурів, Летичів, Вінницю, Київ, у тому числі і проти Добровольчої армії.

Улітку 1919 відзначився у боях із Таращанською бригадою РСЧА на Шумщині.

Учасник Першого зимового походу армії УНР. 1920 року брав участь у боях за Могилів, Ушицю, Дунаївці, Копичинці, Галич, Проскурів та інші міста.

У липні-серпні 1920 гарматний дивізіон під командуванням Алмазова вів оборонні бої на півдні Тернопільщини. 21 листопада 1920 з Армією УНР перейшов річку Збруч у районі Підволочиська і був інтернований.

3 серпня 1921 року був підвищений до звання генерал-хорунжого Армії УНР.

Цивільне життя

Могила Олекси Алмазова у Луцьку

1923 р., після перебування в таборах для інтернованих українських вояків, працював помічником маркшейдера на вугільній шахті товариства «Сатурн».

1926 р. переїхав до Чехословацької республіки, де в 1930 році закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах.

1930 р. переїхав до Луцька (тоді у складі Польщі). Працював інженером-гідротехніком у земській управі Волинського воєводства, у справах служби перебував у Кременецькому повіті.

Активний учасник українського національного руху. Один із провідних діячів Волинського громадського комітету допомоги голодуючим в Україні.

Помер та похований у Луцьку (могила збереглася, за часів незалежності над нею було споруджено пам'ятник, знаходиться на території старого кладовища, навпроти гімназії № 4).

Вшанування пам'яті

Вулиці

• Ім'ям Олекси Алмазова названо вулицю у Шевченківському районі м. Львова (вулиця Генерала Алмазова).
• Ім'ям Генерала Алмазова названо вулицю в Центральному районі м. Херсона (вулиця Генерала Алмазова).
• Ім'ям Генерала Алмазова названо вулицю в Печерському районі м. Києва.
• Також на його честь названо вулицю у Винниках.
• Вулиця Олекси Алмазова у місті Луцьк.
• Вулиця Олексія Алмазова у місті Суми.
• У місті Миколаїв вулицю Генерала Карпенка перейменували на вулицю Генерала Олекси Алмазова.
• У місті Дніпро вулицю Новошахтинську перейменували на вулицю Генерала Алмазова.

Військові підрозділи

• На честь Алмазова отримала почесну назву 406-та артилерійська бригада ЗСУ.

У кінематографі

23 травня 2010 року Херсонський осередок СУМ в Україні презентував короткометражний документальний фільм «Генерал-хорунжий Олекса Алмазов».

Архівні документи

• 
  Анкета Олекси Алмазова на виїзд до м. Подєбради (ЧСР).
• 
  Анкета Олекси Алмазова на виїзд до м. Подєбради (ЧСР). Зворотний бік анкети.
• 
  Обкладинка парафіяльної книги.
• 
  Витяг з парафіяльної книги.
• 
  Автобіографія Олекси Алмазова польською мовою.
• 
  Автобіографія Олекси Алмазова. Зворотна сторона аркуша.
• 
  Текст трудової угоди між Олексою Алмазовим та Волинським Воєводством.
• 
  Обкладинка газети «Українська Нива» про смерть Олекси Алмазова
• 
  Стаття у газеті «Українська Нива» про смерть Олекси Алмазова

Джерела

• Микола Литвин, Кім Науменко. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. — Львів; Харків, 2007. ISBN 978-966-2918-12-0
• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
• Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
• П. Гуцал. Алмазов Олекса Дмитрович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 34. — ISBN 966-528-197-6.
• Бойко О. Д. Алмазов Олексій Дмитрович [Архівовано 25 квітня 2016 у Wayback Machine.] [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл.
• Коваленко Сергій. Алмазов Олексій Дмитрович / Чорні запорожці: історія полку. 2-ге видання. — Київ: Видавництво «Стікс», 2015. — 368 с.
• Коваль Р., Моренець В. «„Подєбрадський полк“ Армії УНР». — Т. 1. — Київ: Історичний клуб «Холодний Яр», «Український пріоритет» (2016). — С. 33 — 34.