Перейти до вмісту

Оман лучний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Оман заболоточний)

Оман лучний
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Айстериди (Asterids)
Порядок: Айстроцвіті (Asterales)
Родина: Айстрові (Asteraceae)
Рід: Оман (Inula)
Вид:
Оман лучний (I. britannica)
Біноміальна назва
Inula britannica
Синоніми

Pentanema britannica (L.) D.Gut.Larr., Santos-Vicente, Anderb., E.Rico & M.M.Mart.Ort.

Оман лучний[1], оман британський[1][2], оман заболоточний[1], оман луковий[1], оман пилчастий[1] (Inula britannica) — вид рослин з родини айстрових (Asteraceae), поширений у більшій частині Євразії.

Багаторічна трав'яниста рослина 10–80 см заввишки. Має тонке косо повзуче кореневище. Вся рослина сіро-зелена, запушена, тонко-шерстистого-повстяна. Верхні стеблові листки з серцеподібною стеблоохопною основою, нерідко з вушками. Зовнішні та внутрішні листочки обгортки майже однакової довжини[2]. Листки чергові, цілісні, сидячі; базальні пластини ланцетні, (3)6–7 см × 8–20(30) мм; стеблові — ланцетно-еліптичні до ланцетно-лінійні, 2–5+ см × 5–12(20) мм, зверху голі або розсіяно волосисті, зісподу густіше вкриті прилеглими довгими тонкими білими волосками і, крім того, дрібними жовтими залозками. Квітки блідо-жовті, зібрані в 1–8 (2,5–3 см у діаметрі) кошиків, що утворюють на верхівці стебла нещільне щиткоподібне суцвіття, крайові язичкові квітки — жіночі, голі, гладенькі, на верхівці — три зубчасті, серединні — двостатеві, трубчасті. 2n = 16, 32[3]. Цвіте у червні — вересні. Плід — сім'янка.

Хімічний склад

[ред. | ред. код]

Кореневища і корені оману лучного (британського) містять інулін (30-40%), алкалоїди (0,063-0,075%), ефірну олію (до 3%), до складу якої входять алантолактон, незначна кількість ізоалантолактону і деякі інші сполуки. У листі оману є ефірна олія, флавоноїди, каротин, дубильні речовини, британін та інші сесквітерпенові лактони й аскорбінова кислота (до 45 мг %).

Поширення

[ред. | ред. код]

Поширений у більшій частині Євразії; натуралізований на сході Канади й США[4][5].

В Україні вид зростає в сирих місцях, на луках, берегах річок, а також як бур'ян по полях — на всій території, але в Криму рідше, відсутня в високогір'ях Карпат і Криму. Лікарська рослина[2].

Використання

[ред. | ред. код]

Лікарська рослина, неофіцина́льна . Фармакологічні властивості і показання до призначення препаратів з підземних органів оману лучного (британського) і оману високого збігаються, проте перевагу треба віддавати оману високому, препарати якого мають більше виражений терапевтичний ефект.

Настій із листя оману лучного (британського) дають усередину при скрофульозі, ревматизмі й радикуліті, від кашлю, як спазмолітичний засіб при шлунково-кишкових захворюваннях, зокрема при гастралгії, коліках і проносі, як послаблюючий засіб при геморої та як засіб, що має потогінні, відхаркувальні й сечогінні властивості.

Зовнішньо, як антибактеріальний і в'яжучий засіб, настій листя використовують у вигляді компресів, примочок, обмивань і полоскань при гнійних ранах, виразках, лишаях і хворобах горла.

Свіже потовчене листя прикладають до виразок, гнійних ран і ран, що кровоточать.

! Не можна використовувати при алергії, будь-яких тяжких захворюваннях внутрішніх органів, гастриті, гіпотонії, вагітності, ПМС.

Заготівля і зберігання

[ред. | ред. код]

Для виготовлення ліків використовують кореневище з корінням (див. статтю Оман високий) і листя оману. Збирають листя під час цвітіння рослини і сушать у затінку на відкритому повітрі або в добре провітрюваному приміщенні. Почорнілі листки і листки з плямами викидають.

Галерея

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д Inula britannica // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  2. а б в Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наукова думка, 1987. — С. 326. (рос.)(укр.)
  3. Flora of China. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 03.05.2019. (англ.)
  4. Plants of the World Online — Kew Science. Архів оригіналу за 29 грудня 2019. Процитовано 03.05.2019. (англ.)
  5. Euro+Med Plantbase. Процитовано 03.05.2019. (англ.)

Посилання

[ред. | ред. код]