Орфей і Еврідіка
Опера «Орфей і Еврідіка» | ||||
---|---|---|---|---|
італ. Orfeo ed Euridice фр. Orphée et Eurydice[1] | ||||
Композитор | Крістоф Віллібальд Глюк[1] | |||
Автор лібрето | Раньєрі де Кальцабіджі[1] | |||
Мова лібрето | італійська | |||
Джерело сюжету | Георгіки | |||
Жанр | опера[1] | |||
Кількість дій | 3 дія | |||
Рік створення | 1762 | |||
Перша постановка | 5 жовтня 1762[1] | |||
Місце першої постановки | Бурґтеатр[d][2] | |||
Інформація у Вікіданих | ||||
| ||||
Орфей і Еврідіка у Вікісховищі | ||||
Орфей і Еврідіка у Вікіджерелах |
«Орфе́й і Евріді́ка» (італ. Orfeo ed Euridice) — опера на 3 дії німецького композитора Крістофа Віллібальда Глюка, написана на лібрето Раньєрі де Кальцабіджі. Сюжет опери спирається на міф про Орфея та Еврідіку. Прем'єра відбулася в 1762 році у Відні, а 1774 року був опублікований переглянутий варіант французькою мовою (лібретист — П'єр-Луї Молін).
Роль | Голос | Прем'єра італійської версії 5 жовтня 1762 |
Прем'єра французької версії 2 серпня 1774 |
---|---|---|---|
Орфей | Альт тенор або сопрано |
Ґаетано Ґуадані | Жозеф Леґро |
Амур | Сопрано | Маріанна Б'янкі | Софі Арну |
Еврідіка | Сопрано | Люсія Клаверо | Розалі Левассер |
Пастухи, пастушки, німфи, фурії, демони
Орфей оплакує смерть своєї дружини в оливковому гаю на її могилі, куди приходять також німфи й пастухи, щоб віддати їй належне. Зворушений Зевс дає співакові через Амура дозвіл, щоб він вирушив у пекло, і приніс його дружину назад у світ живих. На зворотному шляху Орфею, до виходу з підземелля, однак, не буде дозволено дивитися на Еврідіку.
Орфей стає біля воріт пекла, і його музика заспокоює гнів фурій. Кохану жінку Орфей зустрічає на Єлисейських полях.
Повертаючись до землі, Орфей дотримується умови Зевса, однак його непокоїть Еврідіка, яка не тільки сумнівається в любові чоловіка, але починає слабшати. Орфей обертається і в цей момент втрачає її знову. Коли у відчаї Орфей пробує покінчити з собою, його зупиняє Амур, і, на відміну від міфу, але відповідно до тенденцій часів Глюка, повертає до життя дружину Орфея.
Опера Ґлюка характеризується диференціацією речитативів, відмовою від арій da capo і підвищенням ролі оркестру. Характер музики тут безпосередньо залежить від змісту, в той час як хор та балет інтегровані в план дій. Міф про Орфея був представлений в опері багаторазово, зокрема до цього сюжету звертався Клаудіо Монтеверді, але опера Глюка залишилась найвідомішою. Музику з опери цитував у своїй опереті «Орфей у Пеклі» композитор Жак Оффенбах.
Українською мовою лібрето опери переклав Євген Дроб'язко у 1956 році.
- Józef Kański «Przewodnik operowy», Polskie Wydawnictwo Muzyczne S. A., Kraków 2008; ISBN 978-83-224-0721-9
- Оглядатися // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1184. — 1000 екз.