Осипович Наум Маркович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Осипович)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Осипович Наум Маркович
Народився12 січня 1870(1870-01-12)
Очаків, Одеський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер7 жовтня 1937(1937-10-07) (67 років)
Одеса, Українська РСР, СРСР
Діяльністьписьменник
Знання мовросійська

Наум Маркович Осипович (12 січня 1870(18700112), Очаків Одеського повіту Херсонської губернії7 жовтня 1937, Одеса) — письменник, публіцист, історик революційного руху на півдні України на початку XX ст.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 12 січня 1870 у родині рибака в Очакові. Після завершення навчання в училищі (1885 р.) переїхав до Одеси, де збирався поступити в Імператорського Новоросійського університету. Однак з 1886 став членом партії «Народна воля». Працював на заводі. Був заарештований та відбув заслання. У 1900 за дорученням «Товариства поширення освіти між євреями в Росії» дослідив ступінь письменності єврейського населення Бесарабської губернії.

У 1910—1912 роках жив у Швейцарії, де закінчив Вищу школу соціальних наук (1912). У 1913—1918 роках редагував в Одесі художньо-літературний ілюстрований журнал для єврейских дітей  — «Колосья», що ставив за мету формування національної ідентичності серед єврейської молоді. У 1919—1926 роках очолював правління «Південного товариства письмеників». З 1917 по 1922 рік очолював комісію з розкриття псевдонімів секретних співробітників, провокаторів доби царизму. Але, як парадокс, одного разу його самого звинуватили у написанні до 1917 процаристської статті. У 1920-х роках був одним з провідних діячів Одеського відділення товариства колишніх каторжан та засланців. Редактор провідного органу товариства — журналу «Кандальный звон».

Творчість

[ред. | ред. код]

Праці Наума Осиповича були написані на основі багатьох раніше невідомих архівних джерел. Він був унікальним спеціалістом з історії діяльності царської охранки в Одесі, зокрема, провокаторів. Однак автор часто застосовував напівбелетрестичний стиль викладу, на досить низькому археографічному рівні публікував джерела.

З 30 років писав у єврейських виданнях «Еврейский мир», «Еврейская неделя», «Восход», «Новый восход» белетрестичні оповідання про побут євреїв півдня України: «В черте оседлости», «У воды», «Книга», «Философия Зелика Кнака», «За что?», «Охота», «Фейгеле», «Семья Арона Рабиновича», «Поверил», «На военном совете», «Арфа Гетана», «Натан Маймон».

У Санкт-Петербурзі вийшло зібрання творів Наума Осиповича у 4-х тома (1910–1912), 4-е видання у трьох томах вийшло 1931 року у Миколаєві. Також були опубліковані збірки оповідань «В забытом краю» (1911), «По чужой дороге» (1917), «Похищение Зоси», «Провокатор» (обидві – 1926), «Пахари» (1934) тощо.

Праці

[ред. | ред. код]
  • Документы о «невинном» человеке [Говорюхине] // Каторга и ссылка. — № 5. — 1923;
  • Один из своих (из рассказов о секретных сотрудниках) [провокатор Г. П. Хавкин] // Каторга и ссылка. — № IX. — 1924;
  • Как тайное стало явным // Кандальный звон. — 1925. — № 2;
  • Рассказы о секретных сотрудниках // Кандальный звон. — 1925. — № 1;
  • Черный октябрь // 1905. Революционное движение в Одессе и на Одещине. — Одеса, 1925;
  • О Красной сотне // 1905. Революционное движение в Одессе и на Одещине. — Одеса, 1925;
  • В грозовые годы // Кандальный звон. — 1926. — № 3;
  • Карьера профессора Бугаевского // Кандальный звон. — 1926. — № 5.

Джерела

[ред. | ред. код]