Трійка НКВС
Особлива трійка НКВС — орган позасудового винесення вироків в СРСР, що існував в 1937–1938 роках під час Великого терору. Трійки формувалися зазвичай на рівні області. Складалися з начальника підрозділу НКВС, секретаря обкому партії і прокурора. Ще раніше трійки при колегії ОДПУ — попередника НКВД — виносили вироки за статтями кримінального кодексу.
31 липня 1937 голова НКВС Микола Єжов підписав наказ НКВС № 00447 «Стосовно операції з репресування колишніх куркулів, карних злочинців і інших антирадянських елементів», в якому визначалося завдання розгрому «антирадянських елементів» і склад «оперативних трійок» з прискореного розгляду справ такого роду. Цей наказ був схвалений на пленумі ЦК ВКП(б). До складу трійки зазвичай входили: як голова — місцевий начальник НКВС, члени — місцеві прокурор і перший секретар обласного, краєвого або республіканського комітету ВКП(б). Для кожного регіону Радянського Союзу встановлювалися ліміти з «Першої категорії» (розстріл), і з «Другої категорії» (заслання в табір на термін від 8 до 10 років).
Підвалини спрощення процедур судочинства, які стосувалися лише злочинів, пов'язаних з терористичними актами та терористичними організаціями проти працівників радянської влади, були закладені ще Постановою ЦВК та РНК СРСР від 1 грудня 1934 року[1] та злочинів, пов'язаних з диверсіями і шкідництвом, — Постановою ЦВК СРСР від 14 вересня 1937 року[2]. Постанови розпочали тенденцію застосування репресивними органами спрощених процедур слідства та судочинства, що вплинуло в пізнішому часі на заміну ведення судочинства позасудовими органами, такими як трійки НКВС. Спрощена процедура судочинства суперечила нормам 111 статті Конституції 1936 року, яка передбачала без винятків відкритість судового процесу та забезпечення обвинуваченому права на захист.[3]
Існування трійок НКВС повністю суперечило нормам Конституції СРСР 1936 року, згідно зі 102 статтею якої судові функції в СРСР реалізовувалися тільки судом; жодних позасудових органів Конституція СРСР 1936 року не передбачала. В тогочасний кримінальний та кримінально-процесуальний кодекс СРСР раніше не вносилися відповідні зміни, які б допускали функціювання трійки НКВС замість судових органів. Окрім того, видаючи Наказ НКВС № 00447, котрий у своїй природі по суті був законом, а не підзаконним, виконавчо-розпорядчим актом, НКВС вийшов за рамки своєї компетенції спецслужби. Відповідно до свого законодавчого статусу державної спецслужби СРСР НКВС міг тільки видавати підзаконні, виконавчо-розпорядчі акти, не виходячи при цьому за межі відповідних законів. Порушення власних законів органами радянської влади, що в тогочасному правовому полі радянського законодавства спричинилися до протизаконного існування та функціювання трійок НКВС, показово характеризує радянську законність сталінського періоду.
Концептуально трійки НКВС, як і Особлива нарада НКВС, не мали нічого спільного з кримінальним судочинством: вони були позбавлені таких головних принципів судочинства як незалежність суду, змагальність і рівність сторін перед судом та законом. Навіть їхнє функціювання неможливо прирівняти до розгляду адміністративних справ, що виникають з незначних правопорушень, оскільки і розгляд адміністративних справ обов'язково передбачає відкритість процесу розгляду та прийняття доводів обвинувачуваної сторони — функції, що були відсутні під час розгляду справ позасудовими органами.
За наказом НКВС СРСР від 4 липня 1937 № 00447 проти куркулів та інших антирадянських елементів квоту на страту у 8000 осіб на прохання чекістів УРСР збільшено до 26 150 осіб; першу "директивну" кількість репресованих у СРСР встановили у 298 950, але до 1 листопада 1938 по так званих кулацькій операції загалом засудили 767 397 осіб, з них близько 387 тис. розстріляли. У процесі виконання цього наказу НКВС СРСР 1937–38 в УРСР заарештували 111 634 особи (з них кримінал. злочинців – 12,7 тис.), з яких за рішеннями Н. п. о. розстріляли 64 419 осіб[4].
Трійки НКВС були «найбільшою інстанцією терору в історії радянських масових репресій, від Громадянської війни до розстрілів в Катині». Наказ затверджував особовий склад 64 трійок на республіканському, крайовому, та обласному рівнях[джерело?].
Здійснюючи слідство, трійки НКВС керувалися спрощеною процедурою, не дотримуючись більшості нормативних вимог тодішнього кримінально-процесуального кодексу СРСР, у результаті чого часто невинні люди несли незаслужене покарання, що найяскравіше проявилося впродовж періоду великого терору. Проводячи, як правило, заочний розгляд кримінальних справ без участі обвинуваченого та його захисника, радянська влада в особі трійок НКВС порушувала вимоги 111-ї статті сталінської конституції, норми котрої вимагали без винятків відкритий судовий розгляд справ у судах із забезпеченням обвинуваченому права на захист. Загалом, завдання трійки НКВС часто зводилося до затвердження вироків громадянам, котрі вже раніше фактично були винесені рішеннями державних та партійних органів, подібно як у випадку з репресіями кримінальних злочинців та інших антирадянських елементів відповідно наказу НКВС 00447.
Офіційної директиви НКВС щодо використання методів фізичного впливу під час допитів досі в архівах не виявлено. Однак, цілком імовірно, що усна вказівка-дозвіл була оголошена М. Єжовим на нараді керівних співробітників НКВС 16—20 липня 1937 р. Аналіз архівно-слідчих справ дозволяє стверджувати, що масове побиття підслідних розпочалося в кінці липня — на початку серпня 1937 р.[5]
З дозволу ЦК ВКП(б) НКВС застосовував катування під час слідства всупереч забороні цього методу тогочасним кримінально-процесуальним законодавством.[6] Сталін шифротелеграмою 10 січня 1939 р. дав вказівку нижчим партійним органам не протидіяти НКВС використовувати фізичний вплив до громадян:[7][8]
«ЦК ВКП(б) пояснює, що застосування фізичного впливу в практиці НКВС було допущеним з 1937 р. з дозволу ЦК ВКП(б)… Відомо, що всі буржуазні розвідки застосовують фізичний вплив стосовно представників соціалістичного пролетаріату й, до речі, застосовують його в найбільш потворних формах. Питається, чому соціалістична розвідка має бути гуманнішою стосовно завзятих агентів буржуазії, заклятих ворогів робітничого класу та колгоспників? ЦК ВКП(б) вважає, що метод фізичного впливу має обов'язково застосовуватися й надалі, як виняток, стосовно явних та озброєних ворогів народу як цілком правильний та доцільний метод»
Сталін, як перша керівна особа радянської держави, в шифротелеграмі навіть словом не обмовився, наскільки відповідає фізичний вплив на людей, які потрапили до НКВС, тогочасному законодавству. Фактично ЦК ВКП(б), як партійний орган, з невизначеними законодавством владними повноваженнями, але з фактичною владою в руках, всупереч Кримінально-процесуальному кодексу СРСР[6], норми якого не допускали та забороняли фізичну дію щодо підозрюваних, дозволив НКВС використовувати насильство над громадянами, що своєю чергою дуже гарно демонструє цинічне ставлення вищого партійного керівництва до власних радянських законів.
З 1 жовтня 1936 року до 1 листопада 1938 року органами НКВС СРСР арештовано 1 565 041 осіб. Серед них згідно з наказом НКВС № 00447 — 702 656 осіб. Упродовж цього часу засуджено 1 336 863 людини, з яких 668 305 осіб, тобто — 50 %, розстріляні[9].
Більшість членів трійок були репресовані після 1938 року.
Це тим більше необхідно, бо масові операції щодо разгрому та викоріненню ворожих елементів, проведені органами НКВС у 1937—1938 роках за спрощеного ведення слідства та суду, не могли не привести до ряду найбільших недоліків та перекручувань у роботі органів НКВС та Прокуратури. Більш того, вороги народу та шпигуни іноземних розвідок, які просочилися в органи НКВС як у центрі, так і на місцях, продовжуючи вести свою підривну діяльність, намагалися всіляко заплутати слідчі та агентурні справи, свідомо перекручували радянські закони, проводили масові та необґрунтовані арешти, у той самий час рятувати від розгрому своїх спільників, особливо тих, які засіли в органах НКВС.
- Наказ НКВС № 00447
- Сталінські списки
- Радянська законність
- Особлива нарада НКВС
- Революційний трибунал (СРСР)
- Народна судова палата
- Революційний трибунал (Франція)
- ↑ Постанова ЦВК та РНК СРСР від 1 грудня 1934 року. Архів оригіналу за 17 червня 2013. Процитовано 10 лютого 2011. [Архівовано 17 червня 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ Постановление ЦИК СССР. О внесении изменений в действующие уголовно-процессуальные кодексы союзных республик. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 20 березня 2012.
- ↑ Конституция (основной закон) Союза Советских Социалистических Республик. Утверждена Чрезвычайным VIII съездом Советов Союза ССР 5 декабря 1936 года. Архів оригіналу за 26 січня 2000. Процитовано 29 лютого 2012.
- ↑ Веденєєв, Д. В. Надзвичайні позасудові органи. Енциклопедія Сучасної України (укр.). Процитовано 13 жовтня 2024.
- ↑ Р.Ю. Подкур. Діяльність УНКВД Вінницької області під час «Великого терору» 1937—1938 рр..
- ↑ а б ПОСТАНОВЛЕНИЕ ВЦИК ОТ 15.02.1923 ОБ УТВЕРЖДЕНИИ УГОЛОВНО-ПРОЦЕССУАЛЬНОГО КОДЕКСА Р. С.Ф. С.Р. (ВМЕСТЕ С УГОЛОВНО-ПРОЦЕССУАЛЬНЫМ КОДЕКСОМ Р. С.Ф. С.Р.).Глава XI. ПРЕДЪЯВЛЕНИЕ ОБВИНЕНИЯ И ДОПРОС.Ст. 136. Следователь не имеет права домогаться показания или сознания обвиняемого путем насилия, угроз и других подобных мер. [Архівовано 24 лютого 2015 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Телеграмма шифром ЦК ВКП(б) секретарям обкомов, крайкомов, ЦК нацкомпартий, наркомам внутренних дел, начальникам УНКВД. [Архівовано 13 червня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Шифротелеграмма Сталина 1939 года, разрешавшая пытки НКВД: а все-таки она была! [Архівовано 10 березня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Справка 1 спецотдела НКВД СССР о количестве арестованных и осужденных за время с 1 октября 1936 г. по 1 ноября 1938 г | Проект «Исторические Материалы». istmat.info. Архів оригіналу за 2 червня 2012. Процитовано 25 серпня 2020. [Архівовано 2019-05-24 у Wayback Machine.]
- Великий терор в Україні. "Куркульська операція” 1937–1938 рр. У 2-х частинах / Упорядн.: С. Кокін, М. Юнге; Ред. кол.: О. Довбня, М. Юнге, Р. Біннер, С. Кокін, Б. Бонвеч, І. Смирнова, Г. Бордюгов. К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія”, 2010. – 598 с. – (Більше не таємно. – Т. 4)
- Сталин И. Сочинения. М., 1952. Т. 10. С. 234.
- Трійка [Архівовано 24 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
- Оперативний наказ Народного Комісара Внутрішніх Справ СРСР № 00447 [Архівовано 6 серпня 2012 у Wayback Machine.](рос.)
- Составы троек НКВД —УНКВД 1937—1938 гг., созданных для рассмотрения дел арестованных в ходе массовой операции по приказу НКВД СССР № 00447 от 30 июля 1937 г. [Архівовано 13 серпня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
- corporatelie Антиконституционные преступления в сталинском СССР: правовой аспект репрессий [Архівовано 15 квітня 2017 у Wayback Machine.]
- Решение Политбюро ЦК ВКП(б) № П65/116 от 17 ноября 1938 года [Архівовано 23 листопада 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- Конституция (основной закон) Союза Советских Социалистических Республик. Утверждена Чрезвычайным VIII съездом Советов Союза ССР 5 декабря 1936 года [Архівовано 26 січня 2000 у Wayback Machine.](рос.)
- Мазохин О. Б. Полномочия на репрессии 1918—1953 гг [Архівовано 5 червня 2012 у Wayback Machine.](рос.)
- Мозохин «Право на репрессии. Внесудебные полномочия органов государственной безопасности (1918—1953)» [Архівовано 13 січня 2019 у Wayback Machine.](рос.)
- О репрессиях Особая тройка НКВД СССР [Архівовано 29 квітня 2012 у Wayback Machine.](рос.)
- НКВД Тройка(рос.)
- Сталинский план по уничтожению народа: Подготовка и реализация приказа НКВД № 00447 «Об операции по репрессированию бывших кулаков, уголовников и других антисоветских элементов» [Архівовано 28 червня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
- Роль судебных и внесудебных органов в проведении репрессий Автор — канд.ист.наук С. В. Кудрявцев [Архівовано 14 травня 2012 у Wayback Machine.](рос.)
- В 1937 году чрезвычайные «тройки» НКВД получили право выносить смертные приговоры «врагам народа» [Архівовано 5 травня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
- Из истории политических репрессий в Татарской АССР в годы «ежовщины»(1937—1938 гг.(рос.)
- До 75-річчя Великого терору в Україні [Архівовано 15 травня 2014 у Wayback Machine.]
