Перлик Іван Максимович
| Іван Максимович Перлик | ||||
|---|---|---|---|---|
 Підполковник Полковник | ||||
 Фото до 1900 р. | ||||
| Загальна інформація | ||||
| Народження | 18 січня 1869 хут. Сметанна Лоза, Коломацької волості, Валківського повіту, Харківської губернії. | |||
| Смерть | 25 листопада 1921 Полтава | |||
| Alma Mater | Казанське військове училищеd | |||
| Військова служба | ||||
| Приналежність |  →.svg){kind=small} УНР | |||
| Війни / битви | Російсько-японська війна Перша світова війна Українсько-радянська війна | |||
| Командування | ||||
| командир 1-ї козацько-стрілецької (Сірої) дивізії УНР | ||||
| Нагороди та відзнаки | ||||
| ||||
Перлик Іван Максимович (18 січня 1869 — † 25 листопада 1921, м. Полтава) — старшина Армії УНР, командир 1-ї козацько-стрілецької (Сірої) дивізії, організатор антибільшовицького повстанського загону на Полтавщині.
Походив з дворян Харківської губернії, його предки та родичі були військовими. Отримав середню освіту в реальному училищі.
По закінченню Казанського піхотного юнкерського училища (1889) був направлений підпоручиком у 20-й Східно-Сибірський стрілецький полк. Учасник російсько-японської війни, був поранений. Нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня. У наказі про нагородження написано:
«3 жовтня 1904 р., він, командуючи ротою 20-го Східно-Сибірського стрілецького полку, атакував разом з іншими частинами 19-го і 20-го Східно-Сибірських стрілецьких полків сильно укріплену ворожу позицію, яка знаходилася на південь від Путіловської сопки, і з бою оволодів ворожою батареєю, що знаходилася на позиції» [1].
У липні 1906 р. був призначений виконуючим обов’язки Кіренського повітового військового начальника (м. Кіренськ Іркутської губернії), а 26 вересня 1907 р. звільнений у відставку в чині підполковника [1].
По звільненню повернувся на батьківщину, де займався організацією сільського господарства у навколишніх селах і до війни очолював кооперативну спілку Харківської губернії[2].
З початком Першої світової війни був призваний у армію в резерв чинів при штабі Київського військового округу, командував батальйоном 357-го піхотного Євпаторійського полку, а наприкінці 1914 р. був призначений на посаду командира 258-го піхотного Кишинівського полку, сформованого з кадру 74-го піхотного Ставропольського полку (м. Умань Київської губернії). 21 січня 1915 р. потрапив у полон до австрійців, утримувався у таборі для військовополонених офіцерів Йозефштадт [1].
З січня 1916 р. входив до складу українського гуртка, що діяв у таборі, а після українізації табору з липня 1917 р. очолював управу організації «Громада полонених старшин-українців табору Йзефштадтського», у мемуарах його називають українським комендантом табору.
Як свідчив Йосип Мандзенко,
«З початком українського руху І.Перлик поставився до справи дуже ґрунтовно — наказав дати йому якнайбільше матеріалу з українознавства, замкнувся на кілька днів у кімнаті, а коли вийшов, то вже був добре національно обізнаним українцем»[3].
15 лютого 1918 р. на чолі 25 офіцерів виїхав з Йозефштадта до Володимира-Волинського для формування 2-го козацько-стрілецького куреня, створюваного з військовополонених-українців. Формував у Володимирі-Волинському із полонених 1-у козацько-стрілецьку (Сіру) дивізію та став її першим командиром (за даними на 1 липня 1918 р.).
Павло Дубрівний називав його «душею організації»[4]. Ад'ютант штабу дивізії поручник Микола Бутович писав так:
«Начальник дивізії підполковник Іван Перлик був непересічної вдачі людина. На перший погляд — людина лагідної вдачі, ззовні мав вигляд українського степовика, з сірими очима й підстриженими вусами, як кремезний селянин від плуга. А насправді то був чоловік сильного характеру, упертий, завзятий та хоробрий. ... Не знати точно, з яких причин він залишив військову службу в ранзі підполковника і працював на півдні України в кооперації. З вибухом Першої світової мобілізувався і командував другочерговим полком. Під час одного з боїв попав у полон австро-угорський, але його хоробра поведінка під час бою так заімпонувала австрійцям, що йому було залишено його кавказьку шаблю, яку він тепер мав із собою.»[5]
За гетьмана П. Скоропадського військовим командуванням було призначено нового комдива, а І. Перлик очолив 2-й стрілецько-козацький полк, але в серпні 1918 р. був зміщений від командування:
«Зроблено його ніби нервово-зворим та перевезено десь до відповідної лікарні, і то так несподівано й таємно, що про це довідалася дивізія щойно на другий день»[6].
Після повернення на Лівобережну Україну боровся з більшовиками, очолюючи підпільну організацію з кількох повстанських загонів, які діяли у Харківській та Полтавській губерніях (псевдонім Гнат Ратиця)[2].
У звіті Полтавського губернського відділу ҐПУ за 1.10.1921-1.10.1922 рр. зазначалося:
«Из наиболее интересных организаций в октябре прошлого года были ликвидированы следующие: Чутовский заговор под руководством бывшего царского полковника Ивана Перлика, свившего себе гнездо в селе Чутово Полтавского уезда и преследовавший цель вооруженного восстания против Советской власти на Украине. Эта подпольная организация, с петлюровской окраской, была настолько уверена в успехе своей контрреволюционной деятельности, что даже приступила к избранию тайного временного правительства на случай скорого свержения Советской власти на Украине. По этому делу были арестованы свыше 50 человек, захвачен штаб организации, обнаружены приказы, воззвания и проч. прокламации, обличавшие организацию контрреволюционной деятельности. По постановлению Коллегии Полтавской Губчека было ресстреляно 20 человек вместе с организатором и отаманом Перликом».
Страчений в Полтаві 25 листопада 1921 року.
Ордени:
У місті Валки вулицю Мареєва перейменували на вулицю Отамана Перлика.
У місті Володимирі, Волинської області з 30 вересня 2022 року існує вулиця Івана Перлика[7].
- Тинченко Я. «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» К; «Темпора» 2007
- Тернистий шлях кубанця Проходи: Документальний роман / Вступ. слово Р.Коваля. — Вінниця: ДП «ДКФ», 2007. — 404 с.
- Тинченко Я. Провідник сірожупанників / Ярослав Тинченко // Український тиждень. — 2013. — № 40. — С. 34-36.
- Провідник сірожупанників — Бойовий шлях організатора Сірожупанної дивізії та отамана повстанців на Лівобережній Україні Івана Перлика.
- Срібняк І. Культурно-Просвітній Гурток полонених офіцерів-українців у австрійському таборі Йозефштадт (серпень 1917 — лютий 1918 рр.) // Проблеми всесвітньої історії. К., 2016. № 2. С.187-202. http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/19933 ; http://ivinas.gov.ua/images/problemi_vsesv-0216.pdf
- ↑ а б в Перлик Иван Максимович. Офицеры РИА.
- ↑ а б Бойовий шлях організатора Сірожупанної дивізії та отамана повстанців на Лівобережній Україні Івана Перлика.
- ↑ Мандзенко Й. Сірожупанники. Табір полонених українських старшин в Йозефштадті, Австро-Угорщина // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. - Торонто: Український воєнно-історичний інститут. - Зб. 11
- ↑ Дубрівний П. Сірожупанники (Перша Українська стрілецька дивізія) // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Зб.10. — Торонто: Український воєнно-історичний інститут, 1966.
- ↑ Бутович М. Формування Сірої дивізії у Володимирі Волинському // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. - Зб. 11. - Торонто: Український воєнно-історичний інститут, 1966. - С. 21
- ↑ Бутович М. Формування Сірої дивізії у Володимирі Волинському // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Зб. 11. — Торонто: Український воєнно-історичний інститут, 1966. — С. 28
- ↑ У ВОЛОДИМИРІ ПЕРЕЙМЕНУВАЛИ 46 ВУЛИЦЬ.
- Підполковники (Російська імперія)
- Полковники (УНР)
- Кавалери ордена Святої Анни 3 ступеня
- Кавалери ордена Святої Анни 4 ступеня
- Кавалери ордена Святого Георгія 4 ступеня
- Учасники російсько-японської війни
- Російські військовики Першої світової війни
- Кавалери ордена Святого Георгія
- Вояки Армії УНР
- Сірожупанники
- Померли в Полтаві
- Випускники Казанського військового училища