Пероз
| Пероз | |
|---|---|
 | |
| Народився | 5 століття |
| Помер | 484 Герат |
| Країна |  Держава Сасанідів |
| Діяльність | монарх |
| Посада | Шахіншах імперії Сасанідівd |
| Конфесія | зороастризм |
| Рід | Дім Сасана |
| Батько | Єздигерд II |
| Мати | Diang of Persiad |
| Брати, сестри | Ормізд III, Балаш і Zarird |
| Діти | Кавад I, Замасп і Perozdukhtd |
Пероз, Пероз Еком, Пероз I (перс. پیروز یکم — «Переможець») — 17-й шахиншах з династії Сасанідів (459—484), старший син Єздигерда II. Вступив на престол, перемігши за допомогою гунів свого брата Ормізда III.
Після перемоги над братом Орміздом III, досягнутої за допомогою гунів, Пероз зайняв іранський трон. Коли Пероз воцарився він був ще юнаком і його правління розпочалося з проблем, які необхідно було негайно піддати вирішенню. До моменту захоплення Перозом влади країну 7 років поспіль мучила посуха, наслідками якої стали голод та злидні. Очевидно, що ще юному владиці хтось допомагав, і робив це дуже розумно. Держава провела ряд заходів спрямованих на стабілізацію ситуації в країні, зокрема: податкові пільги, роздача їжі з державних складів і т. ін. Через голод та злидні багато міст стояли на порозі повного обезлюднення, але після усунення проблем з голодом було розпочато програми відбудови старих та будівництва нових міст. Грошей на такий грандіозний проєкт не вистачало і тому доводилося позичати їх у свого західного сусіда — у Візантії.
Свідчення щодо переслідування християн за правління Пероза не є однозначними. Вірменський історик Себеос, наприклад писав таке: «За правління перського царя Пероза зник будь-який благоустрій, порядок та (терпимість) до християнського вчення, і подібні утиски, небезпеки, гоніння та ненависть настигли наших вельмож, які наважилися скинути з себе рабські пути». Щоправда, Евагрій та Прокопій вважали, що на відміну від своїх батька з дідом, Пероз не переслідував християн, а навпаки підтримував їх. Врешті-решт Пероз мав тісні та союзні стосунки з Візантією, що навряд чи було б можливим якби він був цілком ворожим до християнства.
Протягом майже усього правління Пероза тривали нескінченні війни з кочовиками, які ледь не щороку ходили на державу Сасанідів. Через кавказькі перевали та Дербентські ворота регулярно проривалися племена гунів. На північному узбережжі Каспію тривали війни з кидаритами. Року 468-го уже дорослий Пероз вирішив цю проблему, він спочатку взяв столицю кидаритів в облогу і згодом захопив її. Залишки кидаратів поглинули ефталіти, які з тих часів мали з Іраном спільний кордон. Це був ще небезпечніший за кидаритів сусід. У середині V століття держава ефталітів досягла піку своєї могутності, їх володіння простягались від Хтана до Амударії та включала в себе усю Середню Азію.
Війна з кочовиками була дуже виснажливою. Її подробиці нам майже не відомі, проте згідно з однією з легенд, Пероз на 11 рік свого правління на чолі сильного війська виступив проти царя ефталітів Ахшунвара. Уникаючи відкритого бою, останній намагався заманити персів у пастку (військо ефталітів почало відступати довгою гірською дорогою, що закінчувалася тупиком. Щойно перси пройшли вглиб гір, як на них миттєво напали з фронту й тилу і «взяли в кліщі» ефталіти. Ахшурван був готовим помилувати персів, за умови що ті визнають його верховенство та владу.
Аби уникнути повного розгрому та смерті, Пероз прийняв запропоновані Ахшунваром умови миру, уступив місто Талакан і зробив ряд інших територіальних поступок. Також Пероз повинен був виплатити солідну суму, солідну настільки, що він не зміг її зібрати вчасно і був змушений віддати сина Кавада в полон на два роки, перш ніж набрав необхідну кількість грошей.
Візантійський письменник Пріск Панійський розказує, ніби Пероз образив царя ефталітів — пообіцяв що видасть за нього свою сестру, але натомість відправив замість неї якусь іншу жінку. Коли ця жінка, через певний період часу, зізналася в підміні, цар Кунха похвалив її за сміливість та чесність і навіть залишив своєю дружиною, але все ж вирішив помститися Перозу. Він вимагав, щоб Пероз надав йому перських воєначальників, начебто для керування його військами у війнах з іншими народами, а коли до нього прибули 300 найбільш знатних персів, він наказав частину стратити, а чистину покалічити і повернути Перозу.
Унаслідок цих подій в 483 році поновилась війна. Згідно з переказами, для того щоб не порушувати свого слова щодо того, що перси не будуть перетинати з військами кордону з ефталітами перед всією армією йшли слони, які тягли камені, що позначали кордон. Бойовий дух у війську Пероза був низьким.
Ефталіти сприйняли похід Пероза як страшний злочин і дуже хотіли розбити ворога. Вони викопали перед своїм військом широкий рів та замаскували його. Коли почалася битва і перська кіннота на чолі з Перозом пішла в наступ, ефталіти заманили супротивника в рів, де всі кіннотники розпрощалися зі своїми життями.
Так закінчив своє життя Пероз.
Налагоджував стосунки з Китаєм, надсилаючи туди цінні дари (наприклад дресированих слонів)
У 482 році потрапляє в полон до ефталітів. Ця подія викликає повстання у Вірменії в 483—484 роках, очолюване Вааном Маміконяном, пізніше підтримане півгрузинським царем Вахтангом та албанцями.
За Нварсакським договором Вірменія отримувала повну релігійну свободу. Повстання персами було придушене, але син Пероза потрапляє в заручники до ефталітів (білих гуннів), а сам Пероз вкрай невдало діє у війнах з гунами і гине в битві з ними в 484 році.
- Сучасна редакція рукопису зурванітского філософа й історика X століття Бюзанда Деласімея " Пероз і Гурандохт [Архівовано 10 березня 2015 у Wayback Machine.] "
- Книга: Дашков С. Б.: Царі царів — Сасаніди
|
Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника (представницю). Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
