Перейти до вмісту

Пєтніков Григорій Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Пєтніков Григорій Миколайович
Петников Григорий Николаевич
Народився6 лютого 1894(1894-02-06)
Харків
Помер10 травня 1971(1971-05-10) (77 років)
Старий Крим
Громадянство Російська імперія→УРСР
Діяльністьпоет, перекладач
Alma materХНУ ім. В. Н. Каразіна
Знання мовросійська
ЗакладХНУ ім. В. Н. Каразіна
ЧленствоГолова земної кулі
Напрямокфутуризм
У шлюбі зVera Sinyakovad[1]
Нагороди
орден «Знак Пошани»

Пєтніков Григорій Миколайович (6 лютого 1894, Харків — 10 травня 1971, Старий Крим) — російський і український[2][3] поет-футурист, перекладач, видавець. Член СП СРСР з 1955 року[4]. Свої твори писав російською мовою.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Григорій Пєтніков народився 6 лютого 1894 року в Харкові в родині українського дворянина, колезького секретаря Миколи Йосиповича Пєтнікова і дочки полкового лікаря, яка походила з сім'ї відомих польських революціонерів Краєвських, учасників повстання 1863-64 рр. Дід поета, Йосип Якимович Пєтников, походив з міщан, був колезьким асесором, ветеринарним лікарем Харківської земської стайні.

У 1905-1913 роках Григорій навчався в 3-й харківській гімназії, у п'ятому класі випускав рукописний журнал «Народи і країни», тоді ж подружився з Божидаром (Гордєєвим). У 1913 році, після знайомства з Миколою Асєєвим, захопився поезією і приєднався до футуристичного табору. У тому ж 1913 році разом з Божидаром вступив на історико-філологічний факультет Московського університету й одночасно відвідував лекції в Народному університеті ім. А. Шанявського. Але незабаром через хворобу повернувся до Харкова, де провів більшу частину навчального року.

У 1914 році спільно з Божидаром і Асєєвим заснував в Харкові видавництво «Лірень». Після трагічної смерті Божидара в 1914 році перервав навчання в Москві, став його духівником і видавцем. У цьому ж році вступив на юридичний факультет Харківського університету, який закінчив в 1918 р.. У 1919-1922 рр. навчався на літературному відділенні Академії теоретичних знань. Був практично одноосібним керівником «Ліреня», який проіснував до 1922 р., випустив близько двох десятків книг (своїх, Миколи Асєєва, Божидара, Велимира Хлєбникова і ін.). У 1918— 19 роках був головою Всеукраїнської літературного комітету при Наркомосі.

Друкуватися почав 1915 року. Автор збірок віршів російською мовою про події громадянської війни у Росії 1917 року та соціалістичне будівництво в СРСР. Серед найвизначніших збірок віршів Пєтнікова: "Парость сонця" (1918), "Нічні блискавки" (1928), "Молодість світу" (1934), "Заповітна книга" (1961), "Вранішнє світло" (1967). Відомий як перекладач з української на російську, зокрема, переклав чимало творів Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Івана Франка, українських народних казок на російську.

Дружина — Віра Михайлівна Синякова, дочка харківського купця з охтирських міщан Михайла Івановича Синякова, одна з п'яти відомих у мистецтві сестер Синякових.

Місце народження

[ред. | ред. код]

У радянських та російських джерелах місцем народження Пєтнікова вказано Санкт-Петербург.[3] Але харківський краєзнавець, дослідник історії Слобідської України Андрій Парамонов, довів, що місцем народження Пєтнікова насправді є Харків. Такий висновок зроблений ним на основі виявленого у фондах Державного архіву Харківської області свідоцтва про несудимість батька поета Миколи Йосиповича Пєтнікова, який мешкав за адресою: вул. Старо-Московська, № 54, де вказано склад його родини, вік дітей та місце їх народження.[5]

Голова земної кулі

[ред. | ред. код]

Григорій Пєтніков разом із соратником Велимиром Хлєбниковим вигадали для Хлєбнікова звання першого «Голови Земної Кулі» (рос. «Председателя Земного Шара»). Цим званням, другого і так далі, також нагороджували деяких інших однодумців-футуристів. У 1963 році Пєтніков заповідав це звання Леоніду Вишеславському.[6].

Див. також

[ред. | ред. код]

Переклади українською

[ред. | ред. код]

В українській періодиці вірші Григорія Пєтнікова українською публікувались у перекладах Майка Йогансена (переклав вірш «Український ярмарок», оповідання «Місто» тощо), Володимира Сосюри (переклав вірш «Шляхи, які ми вибіраєм»), Павла Тичини (переклав вірш «То-ре-та: піонерський табір»), Володимира Свідзинського, Сави Голованівського, Миколи Хвильового та Василя Бобинського. Зокрема Микола Хвильовий під псевдонімом С. Кароль опублікував свій переклад з Григорія Пєтнікова у харківському місячнику «Червоний шлях».[7]

Переклади у періодиці
  • Григорій Пєтніков. Місто: Оповідання / Пер. з рос. Майк Йогансен // Вікна, 1931, № 3 — с.24
  • Григорій Пєтніков. Партизанська-уральська; «Говорить громенко до бурхайла-діда…»: [Вірші]. Пер. з рос. Майк Йогансен // Червоний шлях, 1933, № 6 — с.61
  • Григорій Пєтніков. Лижна. Поезія. Переклад з роійської: Майк Йогансен // Червоний шлях. — Харків : Державна друкарня, 1935. — № 2. — 128 стор.: с. 68-69
  • Григорій Пєтніков. Революція. Переклад з роійської: Майк Йогансен. // Літературний журнал. Книга 1 : Серпень. Київ: Державне літературне видавництво, 1936. 150 стор.: с. 50[8]
  • Григорій Пєтніков. Донбас у ночі. Поезія. Переклад з роійської: ?. // Літературний журнал. Книга 7 : Серпень. — Київ: Державне літературне видавництво, 1937. — 126 стор.: с. 48[8]
Окермі видання
  • Григорій Пєтніков. Поезії [в українському перекладі]. Переклад з російської: О. Жихаренко [О. І. Жихарьов], В. І. Алешко, М. В. Доленго, Д. Ю. Загул. Харків: Цех каменярів; Друкарня Синів М. Зільберберг, 1920. 17 стор.[9]
  • Григорій Пєтніков. Вибрані поезії. Переклад з російської: Майк Йогансен, Володимир Свідзинський та інші. Харків: ЛіМ. 1934. 147 стор.
  • Ґріґорій Пєтніков. Вибрані вірші.[10] // Володимир Свідзинський. Твори у 2 т. : Том 2, Переклади, Статті. Листи. -. Ред. Г. Грабович. — Київ: Критика, 2004. 509 стор. — (Відкритий архів). ISBN 966-7679-51-9 (серія). ISBN 966-7679-53-5 (2 том)

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://marie-olshansky.ru/smo/oxana.shtml
  2. ↑ Петников Григорій Миколайович - Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1978. — Т. 2. — С. 90-111
  3. ↑ а б Петников Григорій Миколайович - Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — 542, [2] с., [38] арк. іл. : іл., табл., портр., карти с.
  4. ↑ Письменники радянської України. 1917–1987: Біобібліографічний довідник. — Київ, 1988. — С.468.
  5. ↑ Побожій С.І. Поет Григорій Петніков у Путивлі // Путивльський краєзнавчий збірник / Державний історико-культурний заповідник у м. Путивлі. – Суми : Університетська книга, 2009. – Вип. 5. - С. 258–267.
  6. ↑ Анатолій Лемиш (12 вересня 1998). Леонід ВИШЕСЛАВСЬКИЙ: «Я останній письменник у письменницькому будинку...». День. Процитовано 11 січня 2018.
  7. ↑ Коломієць Л. В. Поетичний переклад на сторінках української періодики 1920-30-х років // Мова і культура. (Науковий журнал). Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2011. Вип. 14. Т. IV (150). 496 стор: стор. 368—379
  8. ↑ а б Літературний журнал: літературно-художній і критичний місячник (1936—1941). Бібліографічний покажчик змісту // Укладач: Олейник С. В., Стрихар І. Я. Івано-Франківськ: Наукова бібліотека ПНУ, 2015. 36 с.
  9. ↑ Друкований зведений каталог україномовної книги державних бібліотек та музеїв України, 1798—1923. Вип. 5. 1920—1923. Національна парламентська бібліотека України; уклад. І. О. Негрейчук; наук. ред. В. О. Кононенко. Київ. 2015. (Національна бібліографія України)
  10. ↑ Чусова; Наче на ловах за сонцем; Березень; Романтика дитинства; Уральська балада; Військова школа пілотів; Горизонт 640

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Пєтніков_Григорій_Миколайович