Непорожній Петро Степанович

Непорожній Петро Степанович
Непорожній Петро Степанович
рос. Пётр Степа́нович Непоро́жний
Народився	13 липня 1910; Тужилів, Яготинський район, Україна
Помер	9 липня 1999 (88 років); Москва, Росія
Поховання	Кунцевський цвинтар
Країна	УНР; СРСР
Національність	українці
Діяльність	політик, викладач університету, міністр
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний університет водних комунікаційd
Галузь	гідроенергетика
Заклад	Московський енергетичний інститут
Посада	депутат Верховної ради СРСР[d]
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Членство	Академія наук СРСР; ЦК КПРС
Партія	КПРС
Нагороди	;

|Посада=

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Непорожній.

Петро́ Степа́нович Непоро́жній (13 липня 1910, Тужилів, Недригайлівський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 9 липня 1999, Москва, Російська Федерація) — український радянський енергетик та державний діяч, вчений, професор (1958), доктор технічних наук (1959), член-кореспондент АН СРСР (1979) і РАН (1991), міністр енергетики СРСР у 1962–1985. Депутат Верховної Ради Української РСР 4-го скликання (1955—1959). Кандидат у члени ЦК КПУ (1956—1960). Кандидат у члени ЦК КПРС (1966—1971), член ЦК КПРС (1971—1986). Депутат Верховної Ради СРСР 7–11-го скликань (1966—1986).

Життєпис

Народився 13 липня 1910 на хуторі Тужилів поблизу Яготина в багатодітній сім'ї (9 синів і дочок). У 1924 закінчив місцеву школу, навчався в місті Переяславі у школі ФЗУ. З 1929 року — начальник управління іригаційної системи Середазводгоспу, начальник ділянки будівництва гідроелектростанції.

1933-го року на відмінно закінчив Ленінградський інститут інженерів водного транспорту і здобув диплом інженера.^{[джерело?]}

Після закінчення Ленінградського інституту інженерів водного транспорту з 1933 по 1935 рік служив на Балтійському флоті.

З 1935 року — старший інженер проектного інституту в Ленінграді. У 1936—1937 роках — начальник (головний інженер) ГЕС «Чирчикбуд» Узбецької РСР.

З 1937 року — начальник відділу Головгідроенергобуду в Наркоматі важкої промисловості СРСР (1937—1939) та в Наркоматі електростанцій і електропромисловості СРСР (1939—1940). Член ВКП(б) з 1940 року.

У 1940—1941 роках — головний інженер, начальник будівництва оборонних споруд. У 1941—1944 роках — головний інженер і начальник інституту Гідроенергопроект в місті Ташкенті Узбецької РСР. У 1944—1946 роках — головний інженер і начальник Енсогесбуду (Верхньосвирської ГЕС) в Ленінградській області РРФСР.

У 1946—1953 роках — головний інженер тресту Міністерства електростанцій СРСР.

У 1953—1954 роках — головний інженер та заступник начальника спеціального будівельно-монтажного управління Дніпробуду і будівництва Каховської ГЕС. Працюючи головним інженером з будівництва найбільшої на той час Каховської ГЕС, забезпечив її дострокове введення в експлуатацію.

25 вересня 1954 — 17 липня 1957 року — заступник голови Ради Міністрів Української РСР. Одночасно 23 вересня 1955 — 1957 року — голова Державного комітету у справах будівництва і архітектури Української РСР.

17 липня 1957 — 6 червня 1958 року — заступник голови Держплану Української РСР з питань будівництва і будівельних матеріалів — міністр Української РСР.

6 червня 1958 — 30 березня 1959 року — голова Державного комітету у справах будівництва (Держбуду) Української РСР.

У 1959—1962 роках — 1-й заступник міністра будівництва електростанцій СРСР.

У листопаді 1962 — березня 1963 року — міністр енергетики і електрифікації СРСР. У березні 1963 — жовтні 1965 року — голова Державного виробничого комітету з енергетики та електрифікації СРСР — міністр СРСР. У жовтні 1965 — березні 1985 року — міністр енергетики і електрифікації СРСР.

У ці роки в Україні під безпосереднім керівництвом Петра Непорожнього розгорнулося спорудження найбільших теплових електростанцій потужністю до 3,6 млн кВт, оснащених турбогенераторами, що не мали аналогів у світі, потужністю по 200–300 і 800 МВт, що працюють на надкритичних параметрах пари. Серед них Ладижинська, Слов'янська, Придніпровська, Криворізька, Вуглегірська і інші електростанції. Під керівництвом Петра Непорожнього була успішно здійснена програма будівництва атомних електростанцій в Україні, таких як Рівненська, Запорізька. Швидкими темпами споруджуються каскад гідроелектростанцій на Дніпрі. Серед них вперше в світовій практиці здійснений пуск капсульних гідрогенераторів на Київській ГЕС і проведена реконструкція зі збільшенням потужності ДніпроГЕС, флагмана гідроенергетики України.

Інтенсивно велося електромережеве будівництво. Створювалися лінії електропередачі на високу і надвисоку напругу 220, 330, 500 і 750 кВ, що об'єднували енергосистеми України і Росії з іншими країнами РЕВ. Створена Єдина енергосистема України дозволила здійснити паралельну роботу з європейськими енергосистемі, так званою енергосистемою «Мир».

За період діяльності Непорожнього забезпечувалася потреба в електроенергії всіх галузей народного господарства України, підвищилася надійність роботи електростанцій і енергосистем, збільшилося виробництво електроенергії, а витрати на її вироблення — питомі витрати палива знизилися в 1,5 раза.

У 1985—1988 роках — завідувач відділу, а з 1988 року — радник при дирекції Інституту високих температур АН СРСР.

Похований на новій території Кунцевського кладовища.

Наукова діяльність

Петро Степанович як учений в 1947 захистив кандидатську дисертацію, в 1959 здобув ступінь доктора технічних наук, а в 1979 обраний членом-кореспондентом Академії Наук СРСР.

Впродовж понад 30 років він, будучи професором, очолював кафедру енергетики в Одеському і Московському політехнічних інститутах. Був ініціатором розвитку міжнародних зв'язків радянської енергетики, був головою постійної комісії РЕВ з електроенергії, Президентом її Національної Ради.

Виховав цілу плеяду висококваліфікованих фахівців і керівників енергетичною галуззю.

Під його керівництвом в СРСР створена практично вся енергетична галузь.

Нагороди

Нагороджений понад 30 урядовими нагородами, удостоєний багатьох міжнародних нагород і премій.

Пам'ять

Постановою Кабінету Міністрів України в 2000 ім'я П. С. Непорожнього присвоєне Каховській ГЕС, на якій він працював.

За ініціативою РАО «ЄЕС Росії» в 2002 році найбільшій в Росії Саяно-Шушенській гідроелектростанції було присвоєне ім'я П.Непорожнього. У музеї будівництва гідростанції зберігаються його особисті речі, подаровані сім'єю Непорожніх.

На батьківшині Непорожнього в Яготині встановлений пам'ятник-погруддя.

Джерела та література

Г. Г. Єфіменко. Непорожній Петро Степанович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 376. — ISBN 978-966-00-1061-1.

Посилання

↑ польська Вікіпедія — 2001.
d:Track:Q15929706 d:Track:Q1551807

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q10876391"_data-entity-id="Q1551807">польська_Вікіпедія<span_class="wef_low_priority_links">_—_2001.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q15929706]][[d:Track:Q1551807]]</div>-1] польська Вікіпедія — 2001.
d:Track:Q15929706 d:Track:Q1551807

[1]