Перейти до вмісту

Бууз

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Пози)
Буузи
Монгольські буузи
ПоходженняБурятія, Монголія
Необхідні компонентиТісто, баранина або яловичина

Бууз (бур. бууза, монг. бууз, рос. позы[1]) — традиційна бурятська і монгольська страва.

Вважається,[2] що буузи — один із варіантів китайської страви баоцзи (кит. 包子, bāozi), від якої походить і назва буузи, але, на відміну від китайського аналога, начинка в буузах виключно м’ясна із невеликим додаванням зелені. Окрім цього, баоцзи, на відміну від бууз, роблять із дріжджового тіста, хоча у Монголії буузи роблять саме так; ця страва називається мантуун бууз. Також у Монголії немає конкретної різниці між назвами бууз і баоцзи, адже саме слово бууз походить від китайської назви, а ще обидва її види дуже популярні. На свято монголи їдять бууз із дріжджового тіста.

Ця страва також споріднена до кавказьких хінкалі і тюркських мантів. Так само, як баоцзи і манти, буузи готують на пару, як правило, у спеціальній пароварці — аналозі мантоварки. Начинка з рубленої баранини, м'яса яка або яловичини робить їх подібними до монгольського хушура, який, втім, на відміну від буузів, смажать.

В тувинській кухні буузи — це приготований на пару різновид мантів. Від мантів вони відрізняються формою ліпки — їх роблять з відкритим верхом; вони схожі на монгольські буузи, але менші за розміром.

Приготування

[ред. | ред. код]
Бурятські буузи
Здвоєні буузи, Бурятія

Буузи начинюють рубленою бараниною або яловичиною, до якої додають цибулю і/або часник та солять. Інколи їх приправляють пророслим насінням фенхелю чи кропу або іншими сезонними травами. Також можуть додавати картопляне пюре, капусту або рис.

Далі м'ясну кульку кладуть у мішечок з тіста, який загортається навколо м'ясної кульки, потім робиться отвір нагорі і відповідно до стилю кухаря. Далі бууз варять на пару та їдять руками, випиваючи з нього бульйон.

Буузи мають форму чашечки, подібну до баоцзи і хінкалі, зазвичай з отвором зверху. Діаметр готових буузів – прибл. 5-8 см. Вважається, що у бууза має бути 33 защипи. Їдять їх традиційно руками, причому утворений при приготуванні бульйон всередині бууза, надкусивши його біля нижньої частини, випивають окремо через утворений отвір.

Традиції

[ред. | ред. код]

Традиційно буузи готують на монгольський новий рік, Цаган Сар, який відбувається у лютому. Їх готують за декілька тижнів до того і лишають на вулиці, щоб ті замерзли; потім буузи їдять з салатами і смаженим хлібом, запиваючи монгольським чаєм – сутей цай або горілкою.[3] Але і протягом всього року його можна скуштувати у ресторанах і маленьких кафе столиці країни — Улан-Батора.[4]

В Бурятії проводяться численні конкурси, присвячені цій страві.[5] Зокрема, 31 січня 2014 року на конкурсі «Буузын Баяр»[6] було побито рекорд за кількістю з’їдених буузів — більше 20 тисяч.[7]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. культура бурят — Пища [Архівовано 27 жовтня 2018 у Wayback Machine.] — назва російською та бурятською мовою
  2. Жуковская Н. Л. Пища и кулинарные традиции // Буряты. — М., Наука, 2004. — с. 178
  3. Williams, Sean (2006). The Ethnomusicologists' Cookbook: Complete Meals from Around the World. CRC Press. с. 59. ISBN 9780415978194. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 10 лютого 2013.
  4. Slater, Judith J. (2004). Teen Life in Asia. Greenwood. с. 118. ISBN 9780313315329. Архів оригіналу за 8 червня 2020. Процитовано 10 лютого 2013.
  5. Фестиваль бурятского национального блюда «БУУЗА» [Архівовано 19 листопада 2015 у Wayback Machine.] портал «Мой Улан-Удэ»
  6. На центральной площади города Улан-Удэ уже в пятый раз пройдет Фестиваль национальных традиций «Буузын баяр». Архів оригіналу за 19 жовтня 2018. Процитовано 18 жовтня 2018.
  7. В Бурятии на празднике «Буузын Баяр» куплено и съедено более 20 тысяч бууз. Архів оригіналу за 19 листопада 2015. Процитовано 18 жовтня 2018. [Архівовано 2015-11-19 у Wayback Machine.]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Цыренжапов Г. Ц., Бадуева Е. Б. Бурятская кухня. — Улан-Удэ: Бурятское книжное издательство, 1991. — 95 с.

Посилання

[ред. | ред. код]