Вибраний список
Перевірена версія

Список почесних громадян Загреба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Почесний громадянин Загреба)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Почесний громадянин Загреба (хорв. Počasni građanin Grada Zagreba) — почесне звання, що надається Міською скупщиною столиці Хорватії Загреба особам, які зробили суттєвий внесок до розвитку демократичного суспільства, історичних подій та традицій хорватського народу, позитивно вплинули на статус і репутацію міста чи його відносини з іншими містами як у Хорватії, так і за її межами, зробили внесок до розвитку міста, а також державним діячам і чиновникам іноземних держав, членам іноземних і міжнародних організацій, що були визнані найбільш гідними й такими, що зробили найбільший внесок до забезпечення суверенітету, незалежності та самовизначення Хорватії та Загреба на базі загальновизнаних принципів сучасного світу[1].

Список

[ред. | ред. код]

У списку наведено всіх, кому було присвоєно звання почесного громадянина Загреба — 51 особа. Знаком † позначено тих, кому звання було присвоєно посмертно. З усіх почесних громадян Загреба станом на липень 2014 року живими є двоє: Хав'єр Перес де Куельяр та Яніца Костеліч.

Австро-Угорщина (1850–1918)

[ред. | ред. код]
№ Рік присвоєння Ім’я Портрет Коментар
1 1853 Александр фон Бах Австрійський юрист, політик, міністр юстиції (1848–1849), міністр внутрішніх справ (1848–1849)[2][3]. Сприяв зміцненню централізованої влади, зменшенню свободи преси, однак розширив економічну свободу — за Баха було скасовано внутрішні митні збори.
2 1853 Максиміліан О'Доннел Австрійський офіцер, граф, який став знаменитим після того, як урятував імператора Франца Йосипа під час замаху 18 лютого 1853 року[4]. Був нагороджений кількома європейськими орденами й окрім Загреба був почесним громадянином Відня, Праги, Пешта, Любляни[5].
3 1854 Йосип Єлачич Австрійський полководець хорватського походження, бан Хорватії у 1848–1859 роках, активний учасник придушення Угорської революції 1848–1849 років; скасував у Хорватії кріпосне право[6].
4 1854 Йосип Буневац Великий ішпан[7].
5 1854 Бенедикт Лентулай Великий ішпан[7].
6 1854 Йосип Флук Радник міністра[7]
7 1854 Йосип Боуффлер Архітектор[7]
8 1854 Сіма Маноїлович Інформації про його діяльність в архівах не збереглось[8].
9 1861 Вук Караджич Сербський філолог, реформатор сербської та кириличної абетки[9], автор сербської граматики, один з провідних діячів сербського Національного відродження. Мова та письмо, кодифіковані Караджичем, стали основними у Сербії, Воєводині, Боснії і Герцеговині, Чорногорії. У правописі було запроваджено фонетичний принцип — «як чую, так і пишу»[10]. У подорожах Караджич зібрав значний історичний та етнографічний матеріал, оприлюднив твори сербської усної культури[11].
10 1869 Євген Кватерник Хорватський політичний діяч і письменник[12], один із засновників Хорватської партії права, депутат Сабору, прибічник незалежності Хорватії, один з організаторів повстання у Раковице (Кордун)[13].
11 1880 Ладіслав Пеячевич Хорватський аристократ[14], політик і громадський діяч, депутат Сабору, бан Хорватії у 1880–1883 роках[15]. За Пеячевіча були ліквідовані хорватська та славонська країни, останні дві частини колишнього Військової границі, на території яких відновлювалась влада Хорватії.
12 1880 Іван Зайц Хорватський композитор[7], диригент, педагог. Писав, в основному, оперети. Займав пости директора та головного диригента Загребської опери й директора Хорватського інституту музики. Заклав основу хорватського музичного відродження початку XX століття.
13 1881† Август Шеноа Письменник[16], автор історичних романів, написав популярну патріотичну пісню «Živila Hrvatska». Вважається «Батьком хорватського роману».
14 1885 Євген Кумічич Хорватський письменник, романи якого «Пані Сабіна» й «Сирота» сприяли переходу хорватської літератури від романтизму до реалізму. Окрім літератури займався політикою, був депутатом Сабору[17].
15 1886† Джуро Данічич Сербський філолог[7], перекладач, лексикограф. Укладач «Словника хорватської або сербської мови». Учень і послідовник Вука Караджича, за прикладом якого намагався реформувати хорватську абетку, замінивши діграфи Dj/dj, Lj/lj, Nj/nj, Dž/dž на графеми Đ/đ, Ļ/ļ, Ń/ń, Ģ/ģ, з яких у вжиток увійшла тільки перша.
16 1890 Іван Бенкович Художник[7], ілюстратор, гравер, карикатурист[18].
17 1895 Карой Куен-Гедерварі Угорський політичний діяч, бан Хорватії у 1883–1903 роках[19]. Проводив жорстку політику мадяризації країни. Був відправлений у відставку з посту бана після низки бунтів, що спалахнули проти нього. У подальшому — прем'єр-міністр Угорщини.
18 1895 Деже Банфі Угорський барон, політик, поміркований ліберал. У 1892–1895 роках очолював Палату депутатів угорського парламенту, у 1895–1899 роках — прем'єр-міністр Угорщини. Провів закон про цивільний шлюб[20][21].
19 1900 Тадія Смічиклас Історик, перший[22] почесний професор Загребського університету[23]. Його двотомна «Історія Хорватії» та інші праці заклали основу наукової історіографії Хорватії та сприяли зміцненню ідей неперервності хорватської державності[24]. Член Сабору, голова Матиці хорватської[25].
20 1903 Іван Трнський Хорватський письменник[7], перекладач, винахідник головоломок. Організатор і голова Товариства хорватських письменників.
21 1906 Джуро Дежелич Письменник[7]. Був редактором газет «Narodne novive» й «Danika», першим редактором журналів «Domobran» і «Vienac». Писав історичні та філософські есе, політичні статті, вірші, оповідання, романи, біографії відомих хорватів, літературу про подорожі. Був членом міської ради Загреба, заступником мера столиці. 1868 року заснував пожежну службу.
22 1908 Юрай Посилович Священик, архієпископ Загреба[7]. Виступав за розвиток загальної культури і науки в Хорватії. Був редактором католицької газети, одним із засновників хорватського літературного товариства святого Ієроніма, професором і першим деканом богословського факультету в Загребі. Під патронажем Посиловіча було відновлено Загребський собор, збудовано монастир і церкву єзуїтів у Загребі. Серед його особливих заслуг — зусилля зі збереження глаголиці.
23 1910† Йосип Юрай Штросмаєр Хорватський католицький єпископ німецького походження, теолог і меценат, політичний і громадський діяч. Хорватським народом шанується як «батько батьківщини». Виступав за максимальну автономію Хорватії, але, при цьому, зближення південнослов'янських народів; слов'янське богослужіння у Хорватії, вивчення глаголиці у семінаріях Далмації[26][27].
24 1916 Светозар Бороєвич фон Бойна Військовик, генерал-фельдмаршал Австро-Угорщини, учасник Першої світової війни. Був противником вступу Хорватії до складу Королівства сербів, хорватів і словенців, наполягаючи на повній незалежності хорватської держави[28].
25 1916 Степан Саркотич Австро-угорський військовий та політичний діяч, генерал-полковник, командувач низки успішних операцій проти сербських і чорногорських військ. Виступав проти створення Королівства сербів, хорватів і словенців, але за об'єднання Королівства Хорватія і Славонія з Боснією[28].
26 1918 Шиме Маззура Юрист[7]

Королівство Югославія (1918–1941)

[ред. | ред. код]
№ Рік присвоєння Ім’я Портрет Коментар
27 1919† Мілан Амруш Лікар, юрист, політик, мер Загреба у 1890–1892 та 1904–1910 роках[29][30]. За Амруша було завершено електрифікацію Загреба[29]. Було збудовано новий пологовий будинок. На посаді заступника бана з питань релігії та освіти Амруш почав роботу з організації в університетах технічних факультетів[31].
28 1922 Вєкослав Клаїч Історик і письменник, член Хорватської академії наук і мистецтв. Прибічник студентських демонстрацій та університетської автономії. Його праці відіграли важливу роль у зміцненні хорватської національної самосвідомості. Окрім історії та літератури займався музикою, був диригентом[32].
29 1926 Фране Булич Археолог, спеціаліст із римських і середньовічних древностей[33], директор Археологічного музею в Спліті та хранитель палацу імператора Діоклетіана у 1883–1920 роках.
30 1927 Владимир Мажуранич Хорватський письменник[34]. Представник відомої письменницької родини Мажураничів, смн бана Хорватії 1873–1880 років Івана Мажуранича, батько відомої дитячої письменниці Івани Брліч-Мажуранич[35].
31 1927 Ксавер Шандор Джальський Хорватський письменник[36]. Був противником австро-угорського засилля у Хорватії. В літературі розробляв тему національної боротьби, старовинні роди, що вимирали, зображував носіями хорватського національного духу й лицарських традицій[37]. Великий жупан Загребської жупанії[38].
32 1927 Драгутин Горянович-Крамбергер Хорватський геолог, археолог, палеонтолог[39]. 1899 року виявив стоянку неандертальців у Крапині[40], у зв'язку з чим опублікував 53 праці. Знахідка дозволила виокремити підвид Homo Krapiniensis. Горянович-Крамбергер — член Югославської академії наук і мистецтв. Окрім Загреба є почесним громадянином Крапини та Карловаца.
33 1929 Анте Бауер Хорватський священик[34], архієпископ Загреба. Відомий різкими антисербськими та антиправославними висловлюваннями, зокрема під час Першої світової війни[41].
34 1934 Теодор Вікергаузер Лікар, професор хірургії[34], засновник хірургічного відділення у лікарні Загреба[42].

Соціалістична Федеративна Республіка Югославія

[ред. | ред. код]
№ Рік присвоєння Ім’я Портрет Коментар
35 1945 Йосип Броз Тіто Югославський військовий, державний та партійний діяч, лідер Югославії у 1945—1980 роках (з 1953 — президент), маршал[43]. Один із організаторів та головнокомандувач Народно-визвольної армії Югославії, Народний герой Югославії[44].
36 1950 Володимир Бакаріч Політик, учасник Народно-визвольної боротьби, Народний герой Югославії[44], один із найближчих соратників Тіто, член Президії СКЮ, віце-президент СФРЮ[45]. Доктор права[46]
37 1960 Мирослав Крлежа Хорватський письменник[47]: поет, прозаїк, драматург, есеїст. Один з найвідоміших представників модернізму в балканській літературі. Віце-президент Академії наук і мистецтв, глава Хорватського інституту лексикографії[48], у 1958—1961 роках керував Союзом письменників Югославії.
38 1980 Анка Берус Югославська партизанка, учасниця Народно-визвольної боротьби, Народний герой Югославії[44], професор. Після війни займала різні високі пости у керівництві Соціалістичній Республіці Хорватія[49].
39 1980 Павле Грегорич Учасник Жовтневого перевороту й Народно-визвольної боротьби, Народний герой Югославії[44]. Після війни займав різні високі пости у керівництві Хорватії та Югославії, в тому числі був членом ЦК Союзу комуністів Югославії.
40 1980 Іван Краячич Югославський військовик (генерал-лейтенант) та політик. Учасник громадянської війни в Іспанії та Народно-визвольної боротьби, Народний герой Югославії[44], у 1963—1967 роках — голова Сабору Хорватії.
41 1980 Карло Мразович Югославський військовик (генерал-лейтенант) і політик. Учасник Угорської революції 1919 року, громадянської війни в Іспанії, Народно-визвольної боротьби, Народний герой Югославії[44], у 1949—1952 роках — голова президії Хорватського Сабору
42 1980 Міка Шпиляк Югославський революціонер, учасник Народно-визвольної боротьби, Народний герой Югославії[44], мер Загреба у 1949—50 роках[30], голова Ради Союзу профспілок Югославії, голова Президії СФРЮ. У 1984—1986 роках — секретар ЦК Союзу комуністів Хорватії
43 1985† Форбс Бернем Політик, прем'єр-міністр і президент Гаяни[50]. За роки його правління Гаяна остаточно позбавилась колоніального статусу, однак мало місце зростання авторитаризму. Політичний курс зазнав зсуву до лівацької ідеології; відбулось зближення країни з Кубою та СРСР.
44 1987 Хав'єр Перес де Куельяр Перуанський дипломат. З 1940 року працював у Міністерстві міжнародних відносин Перу, працював у посольствах Перу в різних країнах, у 1971—1982 роках очолював перуанську делегацію в ООН. У 1982—1991 роках був Генеральним секретарем ООН[51].

Незалежна Хорватія

[ред. | ред. код]
№ Рік присвоєння Ім’я Портрет Коментар
45 1990† Мати Тереза Католицька черниця, засновниця жіночої чернечої конгрегації «Сестри Місіонерки Любові», що займалась служінням біднякам і хворим. Лауреат Нобелівської премії миру. Долучена Католицькою церквою до лику блаженних[52].
46 1992 Франьо Туджман Хорватський військовик (маршал), політик, перший президент незалежної Хорватії (1990–1999). Брав участь у Народно-визвольній боротьбі, у подальшому зробив військову кар'єру, ставши наймолодшим югославським генералом армії. З 1960-х років зайняв ревізіоністську націоналістичну антисербську й антикомуністичну позицію, за що був виключений з лав партії та двічі був засуджений. 1990 року створив партію ХДС, що прийшла до влади[53]. На роки правління Туджмана припала громадянська війна у Хорватії (1991–1995), що була частиною серії військових конфліктів, що супроводжували розпад Югославії у 90-х роках XX століття[54][55].
47 1998 Маргарет Тетчер Британська політична діячка[47], лідер Консервативної партії, 71-й прем'єр-міністр Великої Британії (1979–1990), перша жінка на цій посаді та єдиний глава уряду, хто за попередні понад 150 років обіймав цю посаду такий тривалий час[56].
48 2000 Драгутін Тадіянович Хорватський поет[57]. Був редактором газети «Narodne novine» (1935–1940), викладав у Загребській академії мистецтв (1939–1945). Був членом Хорватської академії науки та мистецтв, Літературного інституту, директором якого був з 1953 до 1973 року. У 1964–1965 був головою Спілки хорватських письменників.
49 2005 Яниця Костелич Хорватська гірськолижниця[57], чотириразова олімпійська чемпіонка, п'ятиразова чемпіонка світу. Єдина гірськолижниця, яка чотири рази перемагала на Олімпіадах та єдина, хто завоював три золота на одних Іграх (2002). Триразова володарка кубку світу (2001, 2003, 2006)[58]. На Олімпійських іграх 2002 року завоювала перші олімпійські медалі Хорватії.
50 2008† Вечеслав Холєвац Югославський військовий та політичний діяч. Один із організаторів партизанського руху на території Хорватії під час Народно-визвольної боротьби. Народний герой Югославії[44]. У 1952–1963 роках займав пост мера Загреба[30]. За Холеваца в Загребі було збудовано значну кількість важливих споруд, в тому числі міст через Саву[59].
51 2010† Едо Муртич Хорватський художник і гравер, представник ліричного абстракціонізму та абстрактного експресіонізму. Працював у різних напрямках: олія, гуаш, графіка, кераміка, мозаїка, фрески й театральна сценографія. Брав участь у понад 150 персональних і 300 спільних виставках[60].
52 2015 Младен Маркач Хорватський генерал, командувач спецпідрозділів хорватської поліції в ході операції «Буря» під час війни за незалежність Хорватії[61]
53 2015 Анте Готовіна Хорватський генерал-лейтенант, один із чільних учасників війни в Хорватії та Боснії і Герцеговині 1991-1995 років, один з керівників операції «Буря» наприкінці хорватської війни за незалежність[61]
54 2016† Рудольф Перешін Хорватський військовий льотчик Югославської народної армії, який 1991 року під час розвідувального польоту втік на своєму винищувачі МіГ-21 до Клагенфурта (Австрія), бажаючи допомогти своїй батьківщині в її боротьбі за незалежність. 1995 року його літак був збитий зенітною артилерією Сербської Країни, в результаті чого пілот загинув[62]
55 2017 Алоїс Мок Австрійський державний і політичний діяч, міністр освіти, віце-канцлер і міністр закордонних справ Австрійської Республіки. Під час перебування на чолі зовнішньополітичного відомства домігся прийняття Австрії до Європейського Союзу[63]
56 2017† Ганс-Дітріх Геншер Німецький державний діяч і дипломат, міністр закордонних справ і заступник федерального канцлера Німеччини 1974-1992 років[64]
57 2017 Гельмут Коль Німецький дипломат, державний і політичний діяч, канцлер ФРН у 1982-1998 роках[64]
58 2017 Еміліо Марін Хорватський науковець, проректор Хорватського католицького університету з міжнародних відносин[65]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Počasni građanin Grada Zagreba. Javna priznanja (хор.). Офіційний сайт Загреба. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 5 липня 2014.
  2. ↑ Alexander, baron von Bach. Encyclopædia Britannica (англ.). Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 5 липня 2014.
  3. ↑ Bach, Alexander Freiherr von (нім.). Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 5 липня 2014.
  4. ↑ O'Donell von Tyrconell, R. Egger (нім.)
  5. ↑ O’Domhnaill Abu // O’Donnell Clan Newsletter. — 1987. — Вип. 7. — ISSN 0790-7389.
  6. ↑ Josip Jelačić (хор.). Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 5 липня 2014. [Архівовано 2015-05-08 у Wayback Machine.]
  7. ↑ а б в г д е ж и к л м 1850. - 1918. (Austro Ugarska monarhija). Počasni građanin Grada Zagreba (хор.). Офіційний сайт Загреба. Архів оригіналу за 24 серпня 2011. Процитовано 5 липня 2014.
  8. ↑ Damir Tučkar (23 января 2008). Počasni građani grada Zagreba (хор.). Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 5 липня 2014.
  9. ↑ ВРЕ. Архів оригіналу за 5 серпня 2014. Процитовано 26 липня 2019. [Архівовано 2014-08-05 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Анна Травкіна. Вук Караджич — класик сучасної сербської мови (рос.). Serbia.ru. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 5 липня 2014.
  11. ↑ Караджич (Караџић) Вук Стефан (1787 — 1864) (рос.). kamsha.ru. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 5 липня 2014.
  12. ↑ Kvaternik Eugen, Šeper (нім.)
  13. ↑ Eugen Kvaternik (хор.). Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 5 липня 2014. [Архівовано 2012-07-28 у Wayback Machine.]
  14. ↑ Ivan Balta. Vlastelinska porodica Pejačević. — Split, 1985.
  15. ↑ Neda Engelsfeld. Povijest hrvatske države i prava: razdoblje od 18. do 20. stoljeća. — Pravni fakultet. — Zagreb, 2002. — ISBN 953-6714-41-8.
  16. ↑ August Šenoa: Zlatarovo zlato. — Zagreb : Školska knjiga, 2001. — С. 427. — ISBN 9530603770.
  17. ↑ ВРЕ. Архів оригіналу за 5 серпня 2014. Процитовано 26 липня 2019.
  18. ↑ Сучасний хорватський живопис (хор.). Hrvatska pošta. Архів оригіналу за 28 квітня 2012. Процитовано 7 липня 2014.
  19. ↑ Khuen-Héderváry Károly Graf (нім.)
  20. ↑ Банфі // Малий енциклопедичний словник. — 1907. — Т. 1 вип. 1.
  21. ↑ Bánffy Desider Baron (нім.)
  22. ↑ Звання надано 1913 року, вперше з 1669, коли його було започатковано.
  23. ↑ Tade Smičiklas (хор.). Сайт Загребського університету. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 7 липня 2014.
  24. ↑ Miroslav Kurelac (2001) «Tadija Smičiklas as Historian and his Scholarly Conceptions» in Papers and Proceedings of the Department of Historical Research of the Institute of Historical and Social Research of Croatian Academy of Sciences and Arts, Vol. 18
  25. ↑ ВРЕ. Архів оригіналу за 5 серпня 2014. Процитовано 26 липня 2019.
  26. ↑ Vasilije Đ. Krestić. Biskup Štrosmajer u svetlu novih izvora. — Zagreb, 2002.
  27. ↑ ВРЕ. Архів оригіналу за 5 серпня 2014. Процитовано 26 липня 2019.
  28. ↑ а б Залеський К.:Хто був хто у ПСВ}}
  29. ↑ а б Звонімір Мілчец. Zagrebački gradonačelnici. Офіційний сайт Загреба (хор.). Zagreb.hr. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 7 липня 2014.
  30. ↑ а б в Список мерів Загреба (хор.). Офіційний сайт Загреба. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 7 липня 2014.
  31. ↑ Josip Šarčević (22 березня 2006). Milan Emil Amruš. Poznati Vinkovčani - Biomedicinari (хор.). Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 7 липня 2014. [Архівовано 2012-03-15 у Wayback Machine.]
  32. ↑ Vjekoslav Klaić (хор.). Сайт Загребського університету. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 7 липня 2014.
  33. ↑ ВРЕ. Архів оригіналу за 5 серпня 2014. Процитовано 26 липня 2019.
  34. ↑ а б в 1918. - 1941. (Kraljevina Jugoslavija). Počasni građanin Grada Zagreba (хор.). Офіційний сайт Загреба. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 8 липня 2014.
  35. ↑ Брліч-Мажураніч (Brlić Mažuranić) Івана (рос.). Philatelia.ru. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 8 липня 2014.
  36. ↑ Branka Palme. Ksaver Šandor Gjalski. Zum Problem des psychologischen Realismus in der kroatischen Literatur. — Wien, 1970.
  37. ↑ Ксав’єр Шандор Джальський (рос.). Сайт Андрія Рубцова. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 8 липня 2014. [Архівовано 2014-07-14 у Wayback Machine.]
  38. ↑ Ксавер Шандор Ђалски (серб.). Српска академија наука и уметности. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 8 липня 2014.
  39. ↑ Народна енциклопедија. — Загреб : Ст. Станојевић, 1925—1929.
  40. ↑ Неандертальські таємниці Хорватії (рос.). 30 квітня 2010. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 8 липня 2014. [Архівовано 2016-10-22 у Wayback Machine.]
  41. ↑ Анна Філімонова (31 серпня 2005). Поняття «Велика Сербія» у політиці хорватських і словенських католицьких діячів (1914—1918) (рос.). Православие.Ru. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 8 липня 2014.
  42. ↑ Historical review. Acta clin Croat. 2000. том 30, випуск 2. стор. 135—136}}
  43. ↑ Josip Broz Tito. Encyclopædia Britannica (англ.). Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 8 липня 2014.
  44. ↑ а б в г д е ж и Народни хероји Југославије. — Београд : Младост, 1975.
  45. ↑ Залеський К. О. Хто був хто. Союзники СРСР. — М. : АСТ, 2004.
  46. ↑ Ivan Supek. Krunski svjedok protiv Hebranga. — Markanton Press. — Chicago, 1983. — С. 237.
  47. ↑ а б 1945. - 1990. (SFR Jugoslavija). Počasni građanin Grada Zagreba (хор.). Офіційний сайт Загреба. Архів оригіналу за 24 серпня 2011. Процитовано 8 липня 2014.
  48. ↑ ВРЕ. Архів оригіналу за 5 серпня 2014. Процитовано 26 липня 2019.
  49. ↑ Енциклопедија Југославије. — 2-е. — Загреб : Југославенски лексикографски завод, 1980. — Т. 1.
  50. ↑ Burnham, Forbes // Encyclopedia of Latin America / Thomas M. Leonard. — New York : Facts On File, Inc. — Т. 4. — ISBN 978-0-8160-7359-7.
  51. ↑ Хав’єр Перес де Куельяр (рос.). Офіційний сайт ООН. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 8 липня 2014.
  52. ↑ Ж.-М. ді Фалько. Мати Тереза. Віра творить чудеса. — М. : Текст, 2004.
  53. ↑ Франьо Туджман, перший президент Республіки Хорватія. Відокремлення Хорватії (рос.). coldwar.ru. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 9 липня 2014.
  54. ↑ Громадянська війна в Хорватії 1991—1995 (рос.). Newsru.com. 6 березня 2006. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 9 липня 2014.
  55. ↑ Війна в Хорватії 1991—1992 рр (рос.). ХРОНОС. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 9 липня 2014.
  56. ↑ Margaret Thatcher (англ.). Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 9 липня 2014.
  57. ↑ а б Od 1990. godine (Republika Hrvatska). Počasni građanin Grada Zagreba (хор.). Офіційний сайт Загреба. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 9 липня 2014.
  58. ↑ Гірські лижі // Спорт-Экспресс : газета. — 20 квітня 2007.
  59. ↑ Većeslav Holjevac — počasni građanin Grada Zagreba (хор.). Офіційний сайт Загреба. 18 лютого 2009. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 9 липня 2014.
  60. ↑ Artist Edo Murtić (хор.). Zagreb: Gallery Kula. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 9 липня 2014. [Архівовано 2012-03-16 у Wayback Machine.]
  61. ↑ а б Гаазький трибунал звільнив двох хорватських генералів. Радіо Свобода. 16 листопада 2012. Архів оригіналу за 25 листопада 2018. Процитовано 25 листопада 2018.
  62. ↑ Aerodrom ŽELJAVA. Архів оригіналу за 7 квітня 2018. Процитовано 25 листопада 2018.
  63. ↑ Dr. Alois Mock. Архів оригіналу за 15 вересня 2018. Процитовано 25 листопада 2018. [Архівовано 2018-09-15 у Wayback Machine.]
  64. ↑ а б Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 1 : А — Л. — 760 с. — ISBN 966-316-039-X.
  65. ↑ Professor Emilio Marin, MA, PhD (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 листопада 2018. Процитовано 25 листопада 2018. [Архівовано 2018-11-26 у Wayback Machine.]

Посилання

[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Список_почесних_громадян_Загреба&oldid=43871534