Закон мінімуму Лібіха

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Правило мінімуму)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бочка Лібіха
Закон мінімуму Лібіха
Названо на честь Юстус фон Лібіх
На заміну Q22911485?

Закон мінімуму Лібіха (Закон «Обмеженого фактора», «Бочка Лібіха»), відкритий Ю. Лібіхом (1840) — екологічно-економічний закон, згідно з яким відносна дія окремого екологічного фактора буде тим сильнішою, чим більше цей фактор, у порівнянні з іншими екологічними факторами, буде наближатися до свого кількісного мінімуму. За цим законом, від речовини, концентрація якої є мінімальною, залежить ріст рослин, величина і сталість їх урожаю. Закон мінімум Лібіха (закон щодо ролі екологічних факторів в розповсюдженні і кількісному розвитку організмів) не поширюється на нестабільні системи. Надходження у такі системи різних компонетів та чинників розвитку відбувається спонтанно і нерівномірно. Тому обмежують розвиток почергово або одночасно декілька факторів. Багато в чому закон мінімуму Лібіха уточнюється та деталізується законом толерантності Шелфорда.

Узагальнення і розширення

[ред. | ред. код]

Багато дослідників у майбутньому розширили та розвинули основні положення теорії Лібіха. Зокрема, окрім суто поживних речовин, в модель було включено ряд інших визначальних факторів таких, як, приміром, температуру повітря, кількість опадів, (мінімальна температура морозостійкості чи зимостійкості), кількість фотоактивної радіації тощо.

Відомий американський еколог і зоолог Ю. Одум, також чимало уваги надавав дослідженням проблем лімітуючих факторів. Він, запропонував задля уникнення неоднозначностей в трактуванні моделі та змістовної плутанини, обмежити концепцію мінімуму і використовувати її лише до хімічних речовин (кисню, азоту, фосфору, кальцію, хлору, бору, мікроелементів тощо), тобто повернутися до первісної теорії Лібіха, яка акцентує увагу на речовинах, необхідних для росту і розмноження організмів. Ю. Одум вважає за доцільне включити усі інші чинники, разом з фактором максимуму, у т. з. «закон толерантності». Обидві ці теоретичні концепції об'єднуються загальним принципом лімітуючих факторів. Отже, «закон мінімуму» — це лише один з аспектів залежності організму та екосистем від зовнішнього середовища[1].

Доповнення

[ред. | ред. код]

Можна сформулювати низку положень, які доповнюють принцип Лібіха-Шелфорда[2]:

  • організми можуть мати широкий діапазон толерантності щодо одного фактора і вузький відносно іншого;
  • зазвичай найбільш широко поширені організми з широким діапазоном толерантності щодо одного фактора;
  • якщо умови по одному екологічному чиннику неоптимальні для виду, то може звузитися і діапазон толерантності щодо інших екологічних факторів;
  • оптимальні значення екологічних факторів для організмів в природі та в лабораторних умовах (в силу істотної їх ізоляції) найчастіше виявляються різними (див.: гіпотеза компенсації екологічних факторів), що тісно пов'язане з розрізненням фундаментальної та реалізованої екологічних ніш;
  • період розмноження є критичним, і багато екологічних факторів в цей період стають лімітуючими при загальному звуженні діапазону толерантності.

Приклад

[ред. | ред. код]

Лібіх використовував бочку для ілюстрації закону. Зараз вона називається Бочка Лібіха. Так само як об'єм бочки виготовленої з нерівних дощечок обмежений найменшою дощечкою, так і ріст рослини та їх врожайність обмежуються поживною речовиною, що є присутня в найменшій кількості.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Кучерявий В.П. Екологія - Вплив лімітуючи факторів на організм. Закон мінімуму Лібіха. Архів оригіналу за 15 березня 2015. Процитовано 22 березня 2011.
  2. Цит. за: Одум Ю. Основы экологии. — М., 1975. — 740 с.

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Закон мінімуму (Лібіха) // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 92.