Освідчення (шлюб)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/8/8f/Zulu_marriage_proposal.jpg/220px-Zulu_marriage_proposal.jpg)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/3e/Rawpixel-797134-unsplash.jpg/220px-Rawpixel-797134-unsplash.jpg)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/c4/%D7%90%D7%95%D7%A8%D7%90%D7%9C_%D7%94%D7%9E%D7%90%D7%95%D7%99_%2C%D7%AA%D7%99%D7%9B%D7%95%D7%9F_%D7%A8%D7%95%D7%98%D7%91%D7%A8%D7%92%2C_%D7%94%D7%A6%D7%A2%D7%94.jpg/220px-%D7%90%D7%95%D7%A8%D7%90%D7%9C_%D7%94%D7%9E%D7%90%D7%95%D7%99_%2C%D7%AA%D7%99%D7%9B%D7%95%D7%9F_%D7%A8%D7%95%D7%98%D7%91%D7%A8%D7%92%2C_%D7%94%D7%A6%D7%A2%D7%94.jpg)
Освідчення (також просити руки, пропозиція руки і серця) — пропозиція однієї людини іншій взяти шлюб після періоду залицяння, тривалість якого в світі значно варіюється. Прийнята пропозиція знаменує початок заручин. Часто супроводжується ритуалам, іноді з врученням заручального персня та формалізованого питання, стоячи на одному коліні: «Ти станеш моєю дружиною\чоловіком?».
У західній культурі пропозицію традиційно робить чоловік жінці.
У багатьох західних культурах є традиції, коли жінка може освідчитися чоловікові. У Великій Британії та Ірландії жінка може зробити пропозицію своєму партнеру 29 лютого у високосний рік, і він не може відмовити. Королева Вікторія зробила пропозицію принцу Альберту Саксен-Кобург-Готському. Аналогічний звичай існує у Фінляндії, з доповненням, що чоловік, який відхилив таку пропозицію, зобов'язаний в якості компенсації купити жінці тканину в кількості, достатній для пошиття спідниці. Трапляються такі випадки й понині, хоча доволі рідко.[1]
У багатьох культурах збереглася традиція, що наречений, перш ніж просити руки обраниці, мусить просити дозволу у її батька (див. Сватання).
Загальним для багатьох культур в світі є приурочення пропозиції шлюбу до особливих випадків або інших святкових подій.
|