П'єтро Бембо
| П'єтро Бембо | |
 | |
| Портрет П'єтро Бембо руки Тіціана | |
| Альма-матер: | Падуанський університет |
|---|---|
| Діяльність: | письменник, поет, бібліотекар, історик, перекладач, есеїст, католицький священник, humanist, філолог, ерудит, прозаїк, католицький єпископ |
| Народження: | 20 травня 1470 Венеція, Венеційська республіка[3][2] |
| Смерть: | 18 січня 1547 (76 років) Рим, Папська держава[3][2] |
| Похований: | Санта Марія сопра Мінерва |
| Проголошений: | 20 грудня 1538 |
| Папою: | Павлом III |
П'є́тро Бе́мбо (італ. Pietro Bembo; 20 травня 1470, Венеція — 18 січня 1547, Рим) — італійський гуманіст, поет, літературний теоретик, кардинал. Бембо мав великий вплив на формування італійської мови, особливу увагу приділяючи тосканському діалекту, як основі літературної мови. Своїми творами відновив інтерес до творчості Петрарки у 16 столітті, поклавши початок поезії петраркізму.[5]
Походив зі знатної та багатої родини венеційських патриціїв.На момент його народження родина Бембо займалася з великим успіхом торгівлею та мала свої представництва в Константинополі, Дамаску, Палермо. Батько Бернардо Бембо був важливим політичним діячем та гуманістом.
«Про Етну» — діалог П'єтро Бембо, написаний після повернення з Мессіни, де він проходив навчання у Костянтина Ласкаріса. Твір написано у формі діалогу між П'єтро та його батьком Бернардо. У ньому розповідається про сходження на Етну, яке автор здійснив, повертаючись додому. Батько й син обговорюють вулкан, його історію, спираючись на власний досвід і твори класиків. Книгу видав 1496 року Альд Мануцій.
У великій літературній спадщині Бембо (вірші, трактати, листи, діалоги, історія Венеції з 1487 до 1513 року) найвідомішими виявилися «Азоланські бесіди» — діалоги італійською мовою у прозі й віршах. «Азоланські бесіди» вперше вийшли друком 1505 року, проте Бембо продовжував працювати над ними і в наступні роки. «Азоланські бесіди» мали велику популярність і неодноразово перевидавалися (у XVI столітті було понад двадцять видань). Свій твір Бембо присвятив знаменитій Лукреції Борджіа, яка, можливо, й надихнула його на створення «Азоланських бесід». У них відчутний значний вплив неоплатонічної філософії любові й краси: акцент ставиться на божественне походження краси, на поступову трансформацію чуттєвої любові в духовну.
Бембо виступав і як теоретик з питань формування італійської мови. У трактаті «Міркування в прозі про народну мову» (1525 р.) він обстоював переваги тосканського діалекту, в якому бачив основу літературної італійської мови, й закликав звертатися до мови Петрарки й Боккаччо. У стилі Петрарки написано також багато ліричних віршів Бембо, який вважається родоначальником поезії «петраркізму». Шанувальники лірики великого поета в Італії та за її межами — в Англії, Франції, Польщі, Далмації — культивували стиль Петрарки, розміри віршування, але особливо — гаму любовних почуттів, доповнюючи її ідеалізованими схемами в дусі філософії неоплатонізму.
- Terze Rime (збірка віршів, 1502)
- Азоланські бесіди (Gli Asolani, 1505)
- Роздуми в прозі про народну мову (Prose nelle quali si ragiona della volgar lingua, 1525, трактат)
- Рими (Rime, 1530)
- Carmina (збірка віршів, 1533)
- Історія Венеції (Rerum veneticarum libri XII, 1551)
- ↑ Dionisotti C. Dizionario Biografico degli Italiani — 1966. — Vol. 8.
- ↑ а б в г Contemporaries of Erasmus: A Biographical Register of the Renaissance and Reformation — University of Toronto Press, 2003. — Т. 1. — С. 120–123.
- ↑ а б в Бембо Пьетро // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ П'єтро Бембо на порталі 1911encyclopedia. Архів оригіналу за 17 січня 2008. Процитовано 5 січня 2008.
|
Це незавершена стаття про особу Італії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |