Римські договори
| Римські договори | |
 | |
| Назва |
англ. Treaty establishing the European Economic Community  |
|---|---|
| Місце розташування |
Рим |
| Наступник |
Договір про функціонування Європейського Союзу |
| Момент часу |
25 березня 1957 |
| Сторона, яка підписала |
Бельгія, Франція, Італія, Нідерланди, Люксембург і ФРН |
| Депозитарій |
Уряд Італійської Республіки |
| Дата набуття чинності |
1 січня 1958 |
 Римські договори у Вікісховищі | |
«Ри́мські договори́» (англ. Treaties of Rome) — два основоположні євроінтеграційні договори, підписані в Римі 25 березня 1957 (набув чинності 1 січня 1958 року): Договір про заснування Європейської економічної спільноти і Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії. Договори підписали країни-засновниці — Бельгія, Італія, Люксембурґ, Нідерланди, Федеративна Республіка Німеччина та Франція.
Договір пропонував поступове зниження митних зборів і створення митного союзу. Він пропонував створити спільний ринок товарів, праці, послуг і капіталу між державами-членами. Він також запропонував створити Спільну сільськогосподарську політику, Спільну транспортну політику та Європейський соціальний фонд і заснував Європейську комісію.
Після перейменування Європейської економічної спільноти на Європейську Спільноту, згідно з Договором про Європейський Союз, відповідний Римський договір почали називати «Договором про заснування Європейської Спільноти», і коли говорять «Римський договір», в однині, найчастіше розуміють саме його. У 2009 році Лісабонський договір перейменував його на «Договір про функціонування Європейського Союзу».
У 1951 році було підписано Паризьку угоду про створення Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС). Паризький договір був міжнародним договором, заснованим на міжнародному праві, покликаним допомогти відбудувати економіку європейського континенту, запобігти війні в Європі та забезпечити міцний мир. Договори мали важливе значення для розвитку процесів інтеграції в Західній Європі. Європейська спільнота з атомної енергії (Євратом) регулювала порівняно вузьку, але дуже важливу енергетичну область міжнародного співробітництва.
Початкова ідея була задумана Жаном Моне, високопоставленим французьким державним службовцем, і про неї оголосив Роберт Шуман, міністр закордонних справ Франції, у своїй декларації від 9 травня 1950 року. Мета полягала в тому, щоб об’єднати франко-західнонімецьке виробництво вугілля та сталі, оскільки ці дві види сировини були основою промисловості (включаючи військову промисловість) і потужності двох країн. Запропонований план полягав у тому, що франко-західнонімецьке виробництво вугілля та сталі було передане під спільне Високе керівництво в рамках організації, яка була б відкрита для участі інших європейських країн. Основною політичною метою Європейського об’єднання вугілля та сталі було зміцнення франко-німецької співпраці та усунення можливості війни.
Франція, Західна Німеччина, Італія, Бельгія, Люксембург і Нідерланди почали переговори щодо договору. Договір про заснування ЄОВС був підписаний у Парижі 18 квітня 1951 року і набув чинності 24 липня 1952 року. Термін дії Договору закінчився 23 липня 2002 року, через 50 років, як і передбачалося. Спільний ринок відкрився 10 лютого 1953 року для вугілля, залізної руди та брухту, а 1 травня 1953 року для сталі.
Частково з метою створення Сполучених Штатів Європи було запропоновано ще дві спільноти, знову ж таки французами. Європейське оборонне співтовариство (EDC) і Європейське політичне співтовариство (EPC). Хоча договір для останнього розроблявся Загальною асамблеєю, парламентською палатою ЄОВС, EDC був відхилений французьким парламентом. Президент Жан Моне, провідний діяч Спільнот, пішов у відставку з Вищої влади на знак протесту та розпочав роботу над створенням альтернативних Спільнот, заснованих на економічній інтеграції, а не на політичній.[1]
У результаті енергетичної кризи Загальна асамблея запропонувала розширити повноваження ЄОВС на інші джерела енергії. Однак Моне хотів створити окреме Співтовариство, яке займалося б атомною енергетикою, і Луї Арман був призначений відповідальним за дослідження перспектив використання ядерної енергії в Європі. У доповіді зроблено висновок про необхідність подальшого розвитку атомної енергетики, щоб заповнити дефіцит, що виник через вичерпання вугільних родовищ, і зменшити залежність від виробників нафти. Держави Бенілюксу та Західна Німеччина також були зацікавлені у створенні загального спільного ринку ; однак цьому протистояла Франція через свою протекціоністську політику, і Моне вважав це надто великим і важким завданням. Зрештою, Моне запропонував створити обидві як окремі спільноти, щоб спробувати задовольнити всі інтереси. [2] За результатами Мессінської конференції 1955 року Поль-Анрі Спаак був призначений головою підготовчого комітету, Комітету Спаака, якому доручено підготувати доповідь про створення спільного європейського ринку. І звіт Спаака, і Римський договір були розроблені П’єром Урі, близьким співробітником Моне.
На відміну від Євратому, створення Європейської економічного товариства мало надзвичайно важливе не тільки енергетичне, але й політично-правове значення. Було створене інтеграційне об'єднання універсального характеру. До складу Товариства ввійшли країни з високим рівнем розвитку, що вплинуло на значні темпи його економічного росту протягом наступних 15 років. В 1958 році середньомісячний дохід на душу населення становив 980 доларів у Нідерландах, 1170 у Бельгії й 800 доларів у Північній Італії. Сильно відставала лише Південна Італія (360 доларів). За перші 15 років розрив по обсязі ВНП на душу населення між країнами скорочувався: 26% в 1960 році, 13.5% в 1970 році та 15% в 1973 році [Архівовано 11 червня 2016 у Wayback Machine.], що свідчить про зближення рівнів економічного розвитку учасників Товариства.
Висувалося завдання створення загального ринку товарів, послуг, капіталів і робочої сили, заснованого на митному союзі. У ході побудови загального ринку повинна була бути забезпечена економічна інтеграція держав, створена основа для майбутнього економічного й валютного товариства, створений сам механізм для керування інтеграційними процесами. Договір передбачав поетапне будівництво загального ринку. Товариства наділялися необхідними інститутами й матеріальними засобами.
8 квітня 1965 року було підписано Договір про злиття виконавчих органів ЄСВС, Євратому та ЄЕС (1 липня 1967 року набув чинності).Були передбачені 4 головних інститути:
1) Рада (складався з офіційних представників урядів держав-членів на рівні міністрів).
2) Комісія (на відміну від Ради, складалася з міжнародних чиновників, правда вони призначалися тільки за умови одностайної ухвали) складалася з незалежних комісарів. Крім того, Комісія виступала в ролі наднаціонального органа.
Договором про створення ЄЕС також передбачена установа:
3) Парламентської асамблеї, чиї повноваження більш розширені в порівнянні з ЄОВС;
4) Суду Європейських Спільнот.
Звіт Спаака[3] складена Комітетом Спаака, забезпечила основу для подальшого прогресу та була прийнята на Венеціанській конференції (29 і 30 травня 1956 р.), де було прийнято рішення організувати Міжурядову конференцію. Цей звіт став наріжним каменем Міжурядової конференції зі спільного ринку та Євратому у Валь-Дюшес у 1956 році.
Підсумком конференції стало те, що нові Спільноти розділять Загальну асамблею (нині Парламентську асамблею) з ЄОВС, як і Європейський Суд Справедливости. Однак вони не будуть розділяти Раду ЄОВС або Вищий орган. Два нових Вищі органи влади називатимуться Комісіями через скорочення їхніх повноважень. Франція не бажала погоджуватися на додаткові наднаціональні повноваження; отже, нові комісії мали б лише основні повноваження, а важливі рішення мали б затверджуватися Радою (національних міністрів), яка зараз приймає більшість рішень.[4] Євроатом сприяв співпраці в ядерній галузі, яка на той час була дуже популярною сферою, і Європейське економічне співтовариство мало створити повний митний союз між членами.[5][6]
У 1965 році президент Франції Шарль де Голль вирішив відкликати французьких представників з Радою міністрів, що значно підірвало роботу ЄЕС. Це було відомо як «криза порожнього стільця».[7] Щоб вирішити цю проблему, члени погодилися на Люксембурзький компроміс, згідно з яким право вето надавалося членам ЄС щодо рішень.[8] У 1969 році в Гаазі відбулася зустріч країн Європейської Спільноти. На цьому саміті вони колективно наказали збільшити бюджет Європейського парламенту, а також зобов’язалися відійти від національної економічної політики до більшої міжнародної політики. Після цієї угоди було створено два нових європейських структурних інвестиційних фонди: Європейський фонд регіонального розвитку та Європейський соціальний фонд. Вони були зосереджені на перерозподілі інвестиційних коштів на розвиток економік держав-членів.[9]
Конференція призвела до підписання 25 березня 1957 року Договору про заснування Європейської економічної спільноти та Договору про Євратом у Palazzo dei Conservatori на Капітолійському пагорбі в Римі під час свята Благовіщення Пресвятої Богородиці.
У березні 2007 року радіопрограма BBC Today повідомила, що затримки з друком договору означали, що документ, підписаний європейськими лідерами як Римський договір, складався з порожніх сторінок між фронтисписом і сторінкою для підписів.[10][11][12]
| Підписанти | для |
|---|---|
| Поль-Анрі Спаак · Жан-Шарль Снуа та д'Оппер | .svg){kind=small} Бельгія
|
| Конрад Аденауер · Вальтер Гальштейн | Західна Німеччина |
| Крістіан Піно · Моріс Форе |  Франція
|
| Антоніо Сеньї · Гаетано Мартіно |  Італія
|
| Джозеф Бех · Ламберт Шаус |  Люксембург
|
| Джозеф Лунс · Ганс Лінторст Гоман |  Нідерланди
|
Основні річниці підписання Римського договору відзначаються різними способами.
Пам'ятні монети були викарбувані багатьма європейськими країнами, зокрема до 30-ї та 50-ї річниці (1987 та 2007 відповідно).
У 2007 році урочистості завершилися в Берліні прийняттям Берлінської декларації про підготовку Лісабонського договору.
У 2017 році Рим став центром численних офіційних[14][15][16] і народних свят.[17][18] За даними кількох джерел новин, вуличні демонстрації були здебільшого на підтримку європейської єдності та інтеграції.[19][20][21][22]
За словами історика Тоні Джадта, Римський договір не став фундаментальним поворотним моментом в історії європейської інтеграції:
Важливо не перебільшувати значення Римського договору. Здебільшого він являв собою декларацію майбутніх добрих намірів... Більша частина тексту становила основу для запровадження процедур, спрямованих на встановлення та виконання майбутніх правил. Єдине справді важливе нововведення – створення згідно зі статтею 177 Європейського Суду Справедливости, до якого національні суди мали б передавати справи для остаточного вирішення – виявилося надзвичайно важливим у наступні десятиліття, але на той час пройшло майже непоміченим.[23]
Договір про створення Європейське економічне товариство (спільного ринку) регламентував співпрацю в галузі економіки, науки та техніки. У ньому проголошувалося створення спільного ринку країн-учасниць, і планувалися форми зближення, уніфікації економічної політики країн-учасниць. Договір передбачав зниження в три етапи митних бар'єрів між державами-учасницями протягом 12 років (тобто до 1969 р.), а також прийняття єдиного митного тарифу і проведення єдиної торговельної політики відносно третіх країн. Так реалізовувалася ідея «митного роззброєння» (тобто консолідації та зменшення мита), висунута під час конференції в Мессіні.
Учасники «спільного ринку» зобов'язалися домагатися усунення перешкод для переміщення між ними робочої сили, капіталів і послуг. Вони домовилися проводити спільну політику в галузі сільського господарства і транспорту, домагатися зближення економічного законодавства і сприяти стандартизації процедур вироблення та прийняття узгоджених рішень у питаннях проведення економічної політики кожної з країн-учасниць.
Включення в Римський договір пунктів про узгодження економічних політик і застосуванні єдиних стандартів вироблення рішень передбачало неминучість стандартизації в перспективі як мінімум деяких політичних практик. Це своєю чергою передбачало розвиток політичної інтеграції. У Західній Європі став затверджуватися новий тип взаємодії, який дозволяв через тривалу практику узгодження суперечливих економічних і політичних інтересів країн-учасниць у перспективі прийти до формування єдиної економічної політики.
У розвитку економічної інтеграції у кожної з країн були свої інтереси. Позиція ФРН визначалася тим, що на її частку в 1957 р. припадало близько 45% виробництва та понад 44% експорту промисловості продукції «шістки». Західнонімецькі керівні кола розглядали інтеграцію як засіб вирівнювання статусу з іншими країнами спільноти, насамперед Францією. ФРН розраховувала стати економічним лідером, не поступившись політичною першістю з Францією, на частку якої припадало тільки 25% виробництва і 20% експорту промислової продукції шести країн. Інтереси Італії та інших країн ЄЕС визначалися наявністю у них тісних зв'язків або з ФРН, або з Францією. Італія при цьому розраховувала збільшити збут своєї сільськогосподарської продукції на єдиному європейському ринку.
У Франції, де раніше інших європейських країн стали проводити дослідження в цій сфері, швидко прийшли до висновку, що самостійно досягти рівня США вони не в змозі. Французьким політикам вдалося наполягти на необхідності появи спеціальної організації в цій сфері в процесі переговорів з іншими державами ЄОВС. Так був створений другий Римський договір і Європейська спільнота з атомної енергії (Євратом).
Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії регламентував інтеграцію європейських країн у сфері мирного використання ядерної енергії, яка розглядалася усіма європейськими країнами як найважливіший і перспективний інструмент розв'язання енергетичної проблеми Західної Європи. Таким чином, передбачалося зняти гостроту енергетичної кризи, від якого страждали насамперед малі західноєвропейські держави.
Ключовою ланкою Євратому є не спільний ринок, хоча він теж був створений (розділ IX Договору про Євратом «Спільний ринок з атомної енергії»). Пріоритетне значення в діяльності Євроатому мають питання наукових досліджень і промислового використання ядерної енергії, яким присвячено основну кількість норм установчого договору (розділ I «Розвиток досліджень», розділ II «Поширення інформації», розділ III «Охорона здоров'я та праці» тощо).
Договір про Євратом включає також положення у сфері права власності. Право власності на матеріали, що розщеплюються перейшло до Євратому. Діяльність Євратому охоплює використання енергії атома тільки в мирних цілях. Військові програми в цій сфері держави — учасниці здійснюють самостійно.
- ↑ Raymond F. Mikesell, The Lessons of Benelux and the European Coal and Steel Community for the European Economic Community, The American Economic Review, Vol. 48, No. 2, Papers and Proceedings of the Seventieth Annual Meeting of the American Economic Association (May 1958), pp. 428–441
- ↑ 1957–1968 Successes and crises – CVCE (Centre for European Studies)
- ↑ The Brussels Report on the General Common Market (abridged, English translation of document commonly called the Spaak Report) – AEI (Archive of European Integration)
- ↑ Drafting of the Rome Treaties – CVCE (Centre for European Studies)
- ↑ A European Atomic Energy Community – CVCE (Centre for European Studies)
- ↑ A European Customs Union – CVCE (Centre for European Studies)
- ↑ Ludlow, N (2006). De-commissioning the Empty Chair Crisis: The Community Institutions and the Crisis of 1965-6. London School of Economics.
- ↑ The Luxembourg Compromise - Historical Events in the European Integration Process (1945–2009) - CVCE Website. www.cvce.eu.
- ↑ Cini, Michelle; Borragán, Nieves Pérez-Solórzano (17 січня 2013). European Union Politics (англ.) (вид. 4th). OUP Oxford. с. 12—24. ISBN 978-0-19-969475-4.
- ↑ What really happened when the Treaty of Rome was signed 50 years ago.
- ↑ EU landmark document was 'blank pages'
- ↑ How divided Europe came together. 23 березня 2007 — через news.bbc.co.uk.
- ↑ MFE (26 березня 2017). The "European" Colosseum created by federalists on the first page of Frankfurter Allgemeigne Sonntagszeitung! #MarchForEurope2017pic.twitter.com/8JW7o4usBb.
- ↑ European Commission – PRESS RELEASES – Press release – Rome Declaration of the Leaders of 27 Member States and of the European Council, the European Parliament and the European Commission. europa.eu (англ.). Процитовано 26 березня 2017.
- ↑ Speech by President Donald Tusk at the ceremony of the 60th anniversary of the Treaties of Rome – Consilium. www.consilium.europa.eu. Процитовано 26 березня 2017.
- ↑ European Commission – PRESS RELEASES – Press release – Speech by President Juncker at the 60th Anniversary of the Treaties of Rome celebration – A new chapter for our Union: shaping the future of EU 27. europa.eu (англ.). Процитовано 26 березня 2017.
- ↑ Cortei Roma, il raduno dei federalisti. "L'Europa è anche pace, solidarietà e diritti". Il Fatto Quotidiano (італ.). 25 березня 2017. Процитовано 26 березня 2017.
- ↑ Celebrazioni Ue, in 5 mila al corteo europeista. Repubblica.it (італ.). 25 березня 2017. Процитовано 26 березня 2017.
- ↑ A Rome, plusieurs milliers de manifestants défilent pour «un réveil de l'Europe». Libération.fr (фр.). Процитовано 26 березня 2017.
- ↑ Des milliers de manifestants en marge des 60 ans du traité de Rome. Le Monde.fr (фр.). 25 березня 2017. ISSN 1950-6244. Процитовано 26 березня 2017.
- ↑ Pro-European, Anti-Populist Protesters March as EU Leaders Meet in Rome (брит.). Процитовано 26 березня 2017.
- ↑ Trattati di Roma, cortei e sit-in: la giornata in diretta (італ.). Процитовано 26 березня 2017.
- ↑ Judt, Tony (2007). Postwar: A History of Europe since 1945. London: Pimlico. с. 303. ISBN 978-0-7126-6564-3.
- Римський договір 1957 [Архівовано 31 травня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
- Глосарій термінів Європейського Союзу [Архівовано 18 квітня 2007 у Wayback Machine.]
- Т. Шинкаренко. Римський договір // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с. 638 ISBN 978-966-611-818-2
