Пекінський договір 1860

Історія Гонконгу^[d]
Історія Гонконгу[d]
Британський Гонконг
	Нанкінський договір
	Пекінський договір 1860
	Японська окупація Гонконга
Передача Гонконгу КНР
Гонконг
	Історія Гонконгу Портал «Гонконг»; переглянути; обговорити; редагувати;

Пекінська угода
Пекінська угода
	; Підписання угоди графом Елґіном та принцом Ґонґ
Тип	мирна угода
Підписанти	принц Ґонґ; граф Елґін; Жан-Батист Луї Ґро[fr]; граф Микола Ігнатьєв
Сторони	Китай; Сполучене Королівство; Франція; Росія
	Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Пекінський договір.

Пекі́нська уго́да (кит.: 北京条約) або Пекі́нська конве́нція^[1] (англ. Convention of Peking) — мирна угода, яка складається з трьох окремих договорів, укладена у жовтні 1860 року між маньчжурською династією Цін, що керувала Китаєм, та коаліцією Великої Британії, Франції та Росією, яка безпосередньо не брала участі у війні. Угода поклала край Другій опіумній війні, яка тривала у 1856–1860 роках та закінчилася поразкою Цін. Статті угоди також регламентували порядок призначення консулів, встановлювали регламент відправлень дипломатичного листування та надавали сторонам можливість у подальшому вдосконалювати правила сухопутної торгівлі.

Передумови

Договір з Британією було підписано 24 жовтня, а з Францією — 25 жовтня. Угода визнавала чинність Тяньцзіньського трактату 1858 року^[2], на основі якого Росія 18 червня 1858 отримала частину північної Манджурії. Таким чином Росія остаточно закріпила за собою Уссурійський край^[3], США (26 червня 1858) право відкрити посольство у Пекіні, право заходу у декілька портів, право християн сповідувати свою релігію, Велика Британія (26 червня 1858) додатково до США право судноплавства по Янцзи, статус Гонконгу.

Умови угоди

Згідно з умовами договору цінська сторона:

1. Виплачувала контрибуцію Британії та Франції в розмірі 8 млн лянів;

2. Відкривала для іноземних держав порт Тяньцзінь;

3. Скасовувала обмеження на виїзд з країни китайців та дозволяла іноземним державам набирати китайських робітників;

4. Передавала британській стороні управління Цзюлуном, частини Гонконга;

5. Повертала французькій стороні майно Католицької церкви, що було конфісковано маньчжурською владою у 18—19 століттях^[2].

Росія, що не брала безпосередньої участі у війні, змусила безпомічну династію Цін зректись прав на північну Маньчжурію до ріки Уссурі^[4]

Спочатку уряд династії Цін сильно опирався підписанню договору, проте британсько-французькі сили окупували столицю Пекін, змусивши силою противника до капітуляції. Маньчжури пристали на вимоги іноземців, в обмін на допомогу в придушенні Тайпінського повстання.

Мирна угода сильно вдарила по престижу Цін та перетворила її імперію з передових країн, на одну найвідсталіших в Азії^[2].

Див. також

Російсько-китайська конвенція 1898

Примітки

↑ Нова історія світу: Середньовічна та нова історія Азії та Африки. [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.] Навчально-методичний посібник. Полтава: ПП Мирон, 2020. 204 с.
↑ ^а ^б ^в Пекінський договір 1860 // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
↑ 1858, Tianjin — Russia (Повний текст договору). Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 14 грудня 2014. 1858, Tianjin — Russia (Повний текст договору) (англ.)
↑ 1860, Beijing — Russia (Повний текст договору). Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 14 грудня 2014. 1860, Beijing — Russia (Повний текст договору) (англ.)

Джерела та література

Пекінський договір 1860 // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)

Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.
(рос.) Непомнин О. Е. История Китая: Эпоха Цин. XVII — начало XX века. — Москва: Восточная литература, 2005.

Література

М. Миронова. Пекінські угоди 1860 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4

Посилання

(англ.) Текст договору між Цін та Великою Британією [Архівовано 3 березня 2014 у Wayback Machine.]
(кит.) Текст договору між Цін та Великою Британією [Архівовано 4 червня 2015 у Wayback Machine.]
(англ.) Текст договору між Цін та Францією [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
(кит.) Текст договору між Цін та Францією [Архівовано 4 червня 2015 у Wayback Machine.]

[1] Нова історія світу: Середньовічна та нова історія Азії та Африки. [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.] Навчально-методичний посібник. Полтава: ПП Мирон, 2020. 204 с.

[Ніппоніка-2] а ^б ^в Пекінський договір 1860 // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.

[3] 1858, Tianjin — Russia (Повний текст договору). Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 14 грудня 2014. 1858, Tianjin — Russia (Повний текст договору) (англ.)

[4] 1860, Beijing — Russia (Повний текст договору). Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 14 грудня 2014. 1860, Beijing — Russia (Повний текст договору) (англ.)

[1]

[2]

[3]

[4]