Рудик Адам Микитович
| Адам Рудик | |
|---|---|
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 1909 с. Людвипіль, нині смт. Соснове, Рівненський район, Рівненська область |
| Смерть | 1944 |
| Псевдо | «Шавула», «Шаула», «Шакал» |
| Військова служба | |
| Приналежність |  Українська держава (1941) ОУН |
| Вид ЗС |  УПА |
| Командування | |
| командир загону (куреня) «ім. Остапа» ВО-1 «Заграва» | |
Адам Микитович Рудик (псевдо: «Шавула», «Шаула», «Шакал»; 1909/1911, с. Людвипіль, нині смт. Соснове, Рівненський район, Рівненська область — 1944?) — український військовик, командир загону (куреня) «ім. Остапа» («Батуринського» загону) ВО-1 «Заграва» УПА-Північ.
Народився 1909 року у містечку Людвиполі тогочасної Волинської губернії Російської імперії (сьогодні смт Соснове Рівненської області України)[1]. За іншими даними народився 1911 року у прилеглому до Людвиполя селі Великі Селища[2]. Закінчив 4 класи школи[2].
Весною 1943 року призначений командиром сотні 1-ї групи УПА, яка діяла на півночі Рівненської області[3]. Відділ «Шавули» брав участь у боях з німецькими загонами та більшовицькими партизанами, а також у ліквідації польських колоній, які співпрацювали з більшовиками та німецькою владою[4]. 28 березня 1943 року Рудик на чолі відділу вступив у бій проти німецьких військ у Людвиполі[1]. З серпня до кінця вересня 1943 року сотня «Шавули» у складі тимчасового куреня під командуванням Дмитра Корінця («Бористена») здійснила рейд у північні райони Рівненської області та південні райони Пінської області БРСР з пропагандивно-розвідувальною метою та задля знищення радянських партизанських загонів[5][2][6]. Після цього 12 вересня 1943 року «Шавула» призначений командиром самостійного куреня (загону) «ім. Остапа» у складі ВО «Заграва»[3][5][6]. Пізніше був поранений і лікувався[2].
Під час переходу фронту у січні-лютому 1944 року у підрозділі Рудика було 2 сотні, у яких налічувалося 240 осіб[7]. У лютому 1944 року під час наближення лінії радянсько-німецького фронту «Шавула» розформував сотні з очолюваного ним загону, за що понижений на посаді до заступника загону[3]. Командування доручили повстанцю на псевдо «Лебедин»[8]. Проте вже 14 квітні 1944 року Рудик знову став командиром[8][3]. 17 травня 1944 року наказом шефа військового штабу групи «Заграва» Дмитра Корінця («Дмитречка», «Бористена») загін «ім. Остапа» перейменований на «Батуринський»[8][9]. Зміна назви та переформування загону були пов'язані, з одного боку, з проходженням з північного сходу на захід у січні-березні 1944 року через Волинь та Полісся радянсько-німецького фронту[9][10], а з іншого — через плани командування УПА, які передбачали послати у східні терени України похідні підрозділи з метою підняття там антирадянського повстання[7]. 27 квітня 1944 року в Лінчинському лісі відбувся бій куреня Адама Рудика з відділом військ НКВС, у якому, за даними повстанців, було вбито понад 300 енкаведистів і понад 150 поранено, а втрати повстанців становили 40 вбитих, серед яких — сотенний «Буря»[11]. Влітку 1944 року брав участь у боях з військами НКВС поблизу Корця і Березного[3]. Тоді ж, ймовірно, разом із загоном переходить з ВО «Заграва» до ВО «Тютюнник»[3].
Згідно з даними НКВС, курінь «Шавули» був розбитий 14—15 травня 1944 року, а сам командир вбитий 2 червня 1944 року[12]. За відомостями краєвого провідника ОУН на ПСУЗ Федора Воробця («Верещаки»), даними на допиті НКВС 23-28 лютого 1946 року, «Шавула» був схоплений НКВС у проміжку часу з середини 1944 по січень 1945 року[5]. Дослідник Петро Содоль припускає, що Рудик загинув у вересні 1944 року[3]. Автори 13-го тому «Літопису УПА» (2014) ототожнюють Адама Рудика з командиром «Хвастівського» загону ВО «Заграва» на псевдо «В. Чорнота» («Чорнота»)[6], проте згадок про це немає в інших джерелах.
- ↑ а б Денищук О. Боротьба УПА проти німецьких окупантів. Хронологія подій. — Рівне : ППДМ, 2008. — Т. 1: Волинь,. — С. 43-44.
- ↑ а б в г Літопис УПА. — Київ-Торонто, 2010. — Т. 14: УПА і запілля на ПЗУЗ. 1943-1945. Нові документи. — С. 43. — ISBN 978-966-2105-18-6.
- ↑ а б в г д е ж Содоль П. Шавула, Шакал // Українська Повстанча Армія, 1943-49 : довідник другий. — Нью-Йорк : Пролог, 1995. — С. 110.
- ↑ Літопис УПА. — Київ-Торонто, 1999. — Т. 2: Волинь i Полісся: УПА та запілля. 1943-1944. Документи i матеріали. — С. 171–173. — ISBN 966-02-0474-4.
- ↑ а б в Літопис УПА. — Київ-Торонто, 2007. — Т. 9: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1944-1945. — С. 675, 778-780.
- ↑ а б в Антонюк Я. Український визвольний рух у постатях керівників. Волинська та Брестська області (1930–1955). — Львів; Торонто : Літопис УПА, 2014. — Т. 13. — С. 575. — (Літопис УПА. Бібліотека) — ISBN 978-966-2105-56-8.
- ↑ а б Ковальчук В. (3 грудня 2010). Скільки ж солдатів було в УПА? Секрети розкриває Клим Савур. https://www.istpravda.com.ua. Історична правда.
- ↑ а б в Літопис УПА. — Київ-Торонто, 2006. — Т. 8: Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля. 1944–1946. Документи і матеріали. — С. 602-603, 630, 635.
- ↑ а б Дарованець О. (25 квітня 2016). Нарис історії загону УПА "Прилуцький". Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова.
- ↑ Літопис УПА. — Київ-Торонто, 2011. — Т. 16: Волинь і Полісся у невідомій епістолярній спадщині ОУН і УПА 1944‒1954 рр. — С. 25.
- ↑ УПА в світлі документів з боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу 1942—1950 рр. — Б.м., 1960. — Т. 2 (Бойові дії УПА). — С. 47.
- ↑ Справка о составе южной, восточной и северной групп УПА на 1944 год // ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 5. Електронний архів Українського визвольного руху. (рос.)