Перейти до вмісту

Рудловчак Олена Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Рудловчак Олена)
Олена Рудловчак
Ім'я при народженніОлена Михайлівна Микита
Народилася1 лютого 1919(1919-02-01)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мукачеве Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла16 листопада 2007(2007-11-16) (88 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Пряшів, Словаччина Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняОльшанський цвинтар Редагувати інформацію у Вікіданих
Національністьукраїнка
Діяльністьісторик культури, літературознавиця, педагог, громадська діячка Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materМукачівська гімназія, Карлів університет і Університет Коменського Редагувати інформацію у Вікіданих

Оле́на Рудловча́к (до шлюбу Микита; чеськ. Helena Rudlovčáková; 1 лютого 1919, Мукачеве, Закарпаття — 16 листопада 2007, Пряшів, Словаччина) — українська історик культури, літературознавиця, педагог і громадська діячка у Східній Словаччині.[2]

Біографія

[ред. | ред. код]

Народилася 1 лютого 1919 року в Мукачевому (нині — Закарпатська область, Україна) в учительській сім'ї.[3]

Закінчила Мукачівську гімназію (1929—1937), вивчала право у Карловому університеті в Празі (1937—1939) та історію і російську мову в Словацькому університеті в Братиславі (1940—1943), де згодом викладала російську мову (1943—1948).[2]

Почала відігравати активну роль у громадському й культурному житті українців Пряшівщини після Другої світової війни як авторка підручника «Грамматика русского языка» (1948, 1953); як коректорка (1949—1950) російськомовної газети «Пряшевщина» і як сценаристка і директор (1950—1954) української редакції Чехословацького радіо в Пряшеві.[2]

З 1952 року — член Комуністичної партії Чехословаччини, наукова співробітниця (1954—1960) Чехословацько-радянського інституту й Інституту літератури Словацької академії наук у Братиславі. Активно пропагувала тісні зв'язки з Радянським Союзом.[2]

З 1960 до 1984 року працювала на кафедрі української мови та літератури в Університеті ім. П. Й. Шафарика в Пряшеві як завідувачка (1966) науково-дослідним кабінетом. Звання доцента здобула в Карловому університеті в Празі (1969). У 2001 р. було присвоєно звання Почесного професора Ужгородського університету.

У ніч з 16 на 17 листопада 2007 р. померла. Похована у Празі на Ольшанському цвинтарі.[2]

Творчість

[ред. | ред. код]

Більшість досліджень Олени Рудловчак стосуються культурного та літературного розвитку закарпатських українців кінця 19 — 20 століття. Вона підготувала кілька антологій української літератури: «Поети Закарпаття» (1965), «Зелений віночок — червоні квіточки» (1965), а також двотомну «Хрестоматію закарпатської української літератури» (1976—1985) для студентів університету.[2]

Написала ґрунтовні біографії Олександра Духновича (1968), Олександра Павловича (1982), Юлія Ставровського-Попрадова (1984), Йосифа Ґаґанця (1996); історичні огляди культурних установ Пряшева: Пряшівської літературної спілки (1965), Товариства св. Йоанна Хрестителя (1993), Пряшівської греко-католицької вчительської руської семінарії (1998), українського радіомовлення (1984, 1988), Українського народного театру у Пряшеві (1971) і розвідку про українську літературу Східної Словаччини в міжвоєнний період (1968). Вона також писала про історію української преси, розвиток етнографічних досліджень закарпатських українців (1976, 1986) та проблеми культурних відносин закарпатських українців з Росією, Угорщиною і Словаччиною в період до Першої світової війни. Декотрі з цих досліджень увійшли в книгу її вибраних праць «Біля джерел сучасності» (1981).[2]

Усі наукові роботи Олени Рудловчак написані на основі архівних джерел і насичені фактографічними даними. Вона дотримувалася, однак, марксистського підходу, що домінував у колишній комуністичній Чехословаччині. Внаслідок цього вона мало говорить про вплив релігії і греко-католицької церкви на культуру українців і характеризує діяльність осіб та установ згідно з їх соціальною і політичною «прогресивністю». Олена Рудловчак вважає закарпатських українців українцями і їх літературу частиною української культури.[2]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ SNK authority file
  2. ↑ а б в г д е ж и Маґочій П. Рудловчак Олена // Енциклопедія історії та культури карпатських русинів / під ред. П. Р. Маґочія. — Ужгород : Видавництво В. Падяка, 2010. — С. 645—646.
  3. ↑ Дочинець М. І., Пагиря В. В. Енциклопедія Мукачева в іменах. — Мукачево : Карпатська вежа, 2007. — С. .

Джерела та література

[ред. | ред. код]
  • Олена Рудловчак: бібліографія праць та літопис життя / укл. Олена Закривилорога, Лариса Ільченко, Валерій Падяк. — Ужгород, 2001.
  • З джерел народних — у день грядущий: інтерв'ю з Оленою Рудловчак // Дукля, XXXVII, 1. — Пряшів, 1989. — С. 60-64.
  • Любиця Бабота. Ювілей невтомної дослідниці // Репертуарний збірник. — Пряшів, 1989. — № 2. — С. 56—64.
  • Падяк В. Листи Олени Рудловчак на батьківщину // Науковий вісник Ужгородського державного університету: Серія історія. — Ужгород, 2000. — № 5. — С. 42—55.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рудловчак_Олена_Михайлівна&oldid=41717347