Південно-західна війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Сацумське повстання)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Південно-західна війна

Ставка Сайґо Такаморі
Дата29 січня24 вересня 1877
МісцеКюсю, Японія
Результат Перемога урядових сил
Сторони
Японія Японія Шляхта Кюсю
Командувачі
Арісуґава Тарухіто
Кавамура Сумійосі
Ямаґата Арітомо
Сайґо Такаморі
Сили
58,600 вояків[1]
19 кораблів[1]
30,000 вояків
Втрати
6 000 убито[1]
2760 страчено[1]
6800 убитих і поранених[1].

Південно-західна війна[2] (яп. 西南戦争, せいなんせんそう, сайнан сенсо; 29 січня24 вересня 1877) — антиурядове повстання нетитулованої шляхти в Японії, що відбулося 1877 року на південному заході острова Кюсю, під проводом Сайґо Такаморі. Закінчилося перемогою урядових сил і самогубством лідера повстанців. Найбільший і останній виступ самурайської радикальної опозиції проти уряду часів реставрації Мейдзі.

Причини

[ред. | ред. код]

Причинами південно-західної війни були сильні антиурядові настрої в середовищі японської нетитулованої шляхти, колишніх самураїв. Їхній життєвий рівень і суспільний авторитет сильно занепали в результаті урядових реформ, проведених після ліквідації ханів і заснування префектур 1871 року. Влада скасувала державні пенсії для шляхтичів, позбавивши останніх статусу державних службовців, створила загальнонаціональну армію, ліквідувавши самурайські станові війська, і заборонила носити холодну зброю. Намагання високопосадовців створити авторитарну систему управління країною, що суперечило засадничим принципам реставрації Мейджі, сприяло радикалізації соціально активної самурайської верстви.

1873 року в Японії спалахнула урядова криза, спричинена дебатами про завоювання Кореї, в результаті якої Імператорські радники Сайґо Такаморі й Ітаґакі Тайсуке полишили уряд. За ними з державної служби звільнилося багато військових, нетитулованих шляхтичів з префектур Каґосіма та Коті. Під проводом Сайґо Такаморі каґосімські шляхтичі Кіріно Тосіакі, Сінохара Кунітомо й Мурата Сімпаті заснували організацію «Приватна школа»[3], яка надавала освіту, гуманітарну та фінансову допомогу колишнім самураям. Ояма Цунайосі, голова префектури Каґосіма, призначив керівників цієї організації на центральні посади префектурного уряду і розпочав реалізацію власного антиурядового політичного й економічно-соціального курсу, плануючи створити на базі префектури автономну державу.

Одночасно з цим, 1874 року шляхтичі префектури Коті, яких очолював Ітаґакі Тайсуке, заснували «Товариство самодопомоги», що взяло участь у антиурядовому громадському русі за волю і народні права. Товариство підтримувало відносини із каґосімською організацію, але 1875 року Ітаґакі повернувся до складу уряду, тому каґосімці позбулися впливово союзника.

1876 року антиурядові настрої зросли ще більше у зв'язку із земельно-податковою реформою. У префектурах Айті, Ґіфу, Ібаракі, Міє, Сакай та інших спалахнули селянські бунти. Одночасно з цим вибухнули повстання нетитулованої шляхти в Кумамото, Акідзукі та Хаґі. Ці події пришвидшили рішення Сайґо Такаморі виступити проти уряду, а сам він перетворився на харизматичного лідера радикальної самурайської опозиції. Зі свого боку уряд, який перебував у скрутному становищі через соціальні катаклізми, остерігався шляхти під проводом Сайґо і неодноразово надсилав шпигунів, з метою розколоти єдність опозиціонерів.

Перебіг

[ред. | ред. код]
Битва за замок Сірояма.

В січні 1877 року японський уряд, побоюючись того, що пороховий армійський арсенал Сомуда в Каґосімі перейде до рук антиурядових сил, розпочав таємно вивозити усі запаси пороху з префектури, не повідомляючи префектурного голову. Це обурило частину шляхтичів, які в ніч 30 січня напали на порохові арсенали армії та флоту і захопили боєприпаси. Одночасно з цим опозиціонери викрили урядових шпигунів і диверсантів на чолі з Накахарою Такао, які планували вбити Сайґо Такаморі. Остання подія викликала обурення усієї Каґосіми і стала приводом до повстання.

15 лютого 13-тисячна колона озброєних каґосімських шляхтичів вирушила до Токіо з метою провести розслідування щодо найманих вбивць. Початок походу спричинив ланцюгову реакцію, в результаті якої повстали антиурядові сили усього острова Кюсю. У відповідь 19 лютого уряд вислав каральний корпус, який очолили принц Арісуґава Тарухіто, генерал-лейтенант армії Ямаґата Арітомо та віце-адмірал флоту Кавамура Сумійосі. Початково урядовці сумнівалися в участі Сайґо Такаморі в повстанні, але коли ця інформація підтвердилася, його позбавили усіх державих нагород і проголосили ворогом трону.

22 лютого року війська Сайґо Такаморі спробували взяти штурмом замок Кумамото, в якому знаходився центр Кумамотського гарнізону Імперської армії Японії. Проте захисники замку під командуванням Тані Кандзьо відбили усі приступи повстанців, змусивши їх вдатися до затяжної облоги.

В квітні урядовий каральний корпус підійшов до Кумамото. 15 квітня він розбив у жорстоких боях сили повстанців, зняв облогу з замку і перейшов у наступ на півдні Кюсю. 1 червня сили Сайґо Такаморі втратили Хітойосі, 24 липня — Міяконодзьо, а 31 липня — Міядзакі й Сатобару, і опинилися оточеними в селі Наґаї. Командування шляхтичів ухвалило рішення розпустили свої сили і розбіглися по околицях.

Незначний загін під проводом Сайґо прорвався з оточення, відступив до префектури Каґосіма і заперся у замку Сірояма. Проте 24 вересня вояки Імперської армії здобули цю цитадель штурмом. Лідери повстанців Сайґо Такаморі, Кіріно Тосіакі, Сінохара Кунімото, Мурата Сімпаті, Ікеґамі Сіро, Хеммі Дзюрота, Беппу Сінносуке загинули в бою або наклали на себе руки, щоби не потрапити до полону.

Наслідки

[ред. | ред. код]

Південно-західна війна закінчилася за півроку. На боці повстанців в ній взяло участь понад 30 тисяч нетитулованих шляхтичів, колишніх самураїв. З них 13 тисяч були членами каґосімської «Приватної школи», 10 тисяч — добровольцями з різних регіонів Японії і ще 10 тисяч — вояками, яких навербували з сіл острова Кюсю в ході просування колони повстанців на північ. В боях війська Сайґо Такаморі втратили 6 тисяч убитими. 2760 чоловік були страчені урядовцями після придушення повстання[1]. Урядовий каральний корпус складався з 58 600 солдат і офіцерів, та 19 військових кораблів. Його втрати становили 6800 убитих і поранених[1].

Південно-західна війна була найбільшим і останнім збройним виступом нетитулованої шляхти проти японської центральної влади. Перемога уряду дозволила йому встановити в країні могутній олігархічний режим. З іншого боку, поразка повстанців змусила антиурядові сили змінити методи боротьби і взятися за формування громадсько-політичних організацій та громадянського суспільства. З кінця 1870-х років в країні набув розмаху рух за волю і народні права.

Побічним наслідком війни була також інфляція, яка дала поштовх розвитку капіталістичних відносин в Японії.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж Південно-західна війна // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
  2. Інші назви: Південно-західний похід, Сацумське повстання.
  3. яп. 私学校.

Джерела та література

[ред. | ред. код]
  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — К. : «Аквілон-Прес», 1997. — 256 с. — ISBN 966-7209-05-9.
  • Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.
  • Рубель В. А. Нова історія Азії та Африки: Постсередньовічний Схід (XVIII — друга половина XIX ст.). — К. : Либідь, 2007. — 560 с. — ISBN 966-06-0459-9

Південно-західна війна // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)

Посилання

[ред. | ред. код]