Шимон Старовольський
| Шимон Старовольський | |
|---|---|
 Шимон Старовольський (праворуч) зі шведським королем Карлом X Густавом (картина Яна Матейка). | |
| Народився | 1588 с. Староволя |
| Помер | 6 квітня 1656 Краків |
| Поховання | катедра святих Станіслава і Вацлава |
| Країна |  Велике князівство Литовське |
| Національність | батько — литвин, матір — полька |
| Діяльність | історик, релігійний діяч |
| Відомий завдяки | учитель дітей Костянтина Василя Острозького, засуджував зловживання магнатів та надмірне пригноблення селян |
| Alma mater | Краківський університет |
| Знання мов | латина і польська[1][2] |
| Заклад | Ягеллонський університет |
| Суспільний стан | шляхтич |
| Посада | краківський канонік |
| Конфесія | римо-католик |
| Рід | Старовольські |
| Батько | Василь (Базилій) Адамович Старовольський |
| Мати | Зофія Заранек |
| Родичі | Самуель, Ян, Александер, Геронім (брати) |
 варіант гербу Леліва | |
Шимон Старовольський (пол. Szymon Starowolski; 1588, с. Староволя, нині Пружанського району, Берестейська область, Білорусь — до 6 квітня 1656, Краків) — ксьондз (священик), ерудит, письменник, історик, педагог Речі Посполитої, за становим походженням шляхтич. Одні автори вважають його русином[3], інші — поляком[4].
Народився 1588 року в с. Староволі Берестейського повіту (нині Пружанського району, Берестейська область, Білорусь) у сім'ї боярина без гербу (за іншими даними, дрібного шляхтича[5]) Василя (Базилія) Адамовича Старовольського (пом. 1615) та його дружини Софії (Зофії) Заранек (пом. 1601), представниці шляхетського роду, який осів у Великому князівстві Литовському. Шимон був п'ятим сином у батьків,[6] яким виставив надгробок з епітафією.[7] Усі його старші брати стали військовиками; також мав двох сестер. Шимон сам видавав себе за шляхтича гербу Леліва (хоча Каспер Несецький хибно приписав йому герб Лодзя), що викликало сумніви в його сучасників. Однак Старовольський зумів переконати Шимона Окольського подати відомості про Старовольських у своєму гербівнику 1643 року.[6]
Невідомо, де здобував початкову освіту. пізніше навчався у Краківському університеті.
Щонайпізніше в 1605 році перебував при дворі канцлера Яна Замойського, де, між іншим, познайомився з Шимоном Шимоновичем, а Замостя покинув після смерті коронного канцлера. Правдоподібно, у 1619 чи 1620 році перебував при дворі Яна Кароля Ходкевича; ймовірно, завдяки князям Острозьким став його канцлером та історіографом. Учасник Хотинської війни 1620—1621 років. У працях «Історія Сиґізмунда І» (1616 р.) і «Польща» (1632 р.) відзначав відвагу запорозьких козаків, підкреслював їхні заслуги в боротьбі проти кримських татар і Туреччини.
Якийсь час фінансово йому допомагав великий коронний маршалок Миколай Вольський, після смерті якого прийняв пропозицію стати прецептором («охмістром») Пйотра Потоцького, сина брацлавського воєводи Стефана Потоцького, з яким 1630-го виїхав за кордон.[6] З початком 1632 року разом зі своїм вихованцем — майбутнім снятинським старостою Пйотром Потоцьким перебував у Лейвені,[8] де між іншим познайомився з Рейнгольдом Гайденштайном.[6] Відвідав Бучач, Потік Золотий, Біржай (пол. Birże) на межі 1640—1650 років; записав (завдяки цьому збереглись) тексти надгробних та пам'ятних епітафій у костелах у цих містах.[9] У середині жовтня 1635 разом зі сином коронного гетьмана Станіслава Конецпольського Александером як його прецептор виїхав за кордон (Італія, Франція, Нідерланди) Після повернення додому в другій половині 1638 став асесором при дворі краківського єпископа Якуба Задзика (пол. Jakub Zadzik).
Був ерудитом, написав близько 70 творів обсягом 10000 сторінок, залишив велику бібліотеку.[6]
Помер 4 квітня 1656 року[5] в м. Кракові, яке тоді окупували шведи під час «потопу». Був скромно похований 6 квітня у вавельській катедрі.
У праці «Сотня польських письменників» Ш. Старовольський згадав 22 осіб, довший чи коротший час пов'язаних зі Львовом, а також 13 мешканців Руської землі. Разом це 35 осіб, що становить понад 14 % серед згаданих у Сотні 220 діячів.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ Семенюк С. Історія Українського народу. — Львів: Апріорі, 2010. — 608 с. — С. . — ISBN 978-966-2154-14-6.
- ↑ за польськомовними джерелами польський → Skrzypecki Т. Н. Potok Złoty na tle historii polskich kresów południowo-wschodnich. — Opole : Solpress, 2010. — S. 226. — ISBN 978-83-927244-4-5. (пол.)
- ↑ а б Ісаєвич Я. Д. Старовольський Шимон [Архівовано 6 квітня 2022 у Wayback Machine.]… — С. 815.
- ↑ а б в г д Biedrzycka Agn. i Tazbir J. Starowolski (Starovolscius) Szymon (ok. 1588—1656) [Архівовано 18 жовтня 2016 у Wayback Machine.]… — S. .
- ↑ Starovolscius S. Monumenta Sarmatarum. — Cracoviae : in Officina Viduae et Haeredum Francisci Caesarij, 1655. — S. 310. (лат.)
- ↑ Nagielski M. Potocki Piotr h. Pilawa (zm. 1648) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 119. (пол.)
- ↑ Skrzypecki Т. Н. Potok Złoty… — S. 226—233.
- Ісаєвич Я. Д. Старовольський Шимон [Архівовано 6 квітня 2022 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 815. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Biedrzycka Agn. i Tazbir J. Starowolski (Starovolscius) Szymon (ok. 1588—1656) [Архівовано 18 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Polski Słownik Biograficzny. — T. 42. — S. 356— . (пол.)
- Simon Starovolscius. Monumenta Sarmatarum [Архівовано 25 грудня 2013 у Wayback Machine.]. — Cracoviae, 1655. (лат.)
- Старовольський Шимон // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1834. — 1000 екз.
- Шимон Старовольський [Архівовано 25 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Католицька Енциклопедія (англ.)
- Антоні Кравчик. Львівський світ книги у «Сотні польських письменників» Шимона Старовольського [1] [Архівовано 24 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- Osoby o nazwisku «Zaranek» w Genealogii Potomków Sejmu Wielkiego [Архівовано 19 жовтня 2016 у Wayback Machine.]. (пол.)