Синдром порушення цілісності сприйняття власного тіла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Синдром порушення цілісності сприйняття власного тіла (англ. Body integrity identity disorder, BIID, також відомий як розлад особистості інваліда-ампутанта[1]) — це психічний розлад, в результаті якого в цілому здорові особистості відчувають прив'язаність до інвалідів через наявність у них ампутацій.[2][3][4][5][6] Синдром BIID пов'язаний з ксеномелією, «дисфоричним почуттям, що одна або більше кінцівок тіла не відносяться до твого організму».[7]

Зазвичай синдром BIID супроводжується бажанням ампутувати одну або кілька здорових кінцівок. Також включає в себе бажання до інших форм інвалідності, як, наприклад, випадок жінки, яка навмисно себе засліпила. Синдром BIID також асоціюють з апотемнофілією — сексуальним збудженням, що виникають при перегляді зображень інвалідів-ампутантів. Причина, що викликає синдром BIID, незрозуміла. Одна гіпотеза стверджує, що це відбувається від неврологічної нездатності функції мозку з відображення внутрішнього тіла (перебуває в правій тім'яній частці) включити порушену кінцівку в розуміння фізичної форми тіла.[8]

Опис

[ред. | ред. код]

Люди, що страждають на синдромом BIID, відчувають себе некомфортно з частиною свого тіла, наприклад, кінцівкою, і переконані, що видалення або іммобілізація цієї частини тіла позбавить їх від дискомфорту. Ті, хто мають цей синдром, можуть мати загострене почуття заздрості до інвалідів-ампутантів. Вони можуть прикидатися інвалідами-ампутантами, як на публіці, так і приватно. Люди з цим синдромом відчувають вище описані симптоми чужорідності і ненатуральності. Вони можуть намагатися понівечити себе, ампутувавши цю кінцівку. У більшості випадків вони соромляться своїх думок і можуть ховати їх від оточуючих, включаючи терапевтів і фахівців в області охорони здоров'я.[9] Більшість людей, що страждають від синдрому BIID, — це чоловіки середнього віку, хоча ця різниця не настільки велика, як вважалося раніше.[10] Сексуальну мотивацію бути або виглядати як інвалід-ампутант називають апотемнофілією.[11][12] Апотемнофілію не слід змішувати з акротомофілією: потягом до людей з ампутованими кінцівками.[13] Хоча є безліч людей, які відчували як одне, так і інше.[14]

Етичні аспекти

[ред. | ред. код]

З медичної точки зору ампутація «небажаної» кінцівки людини з синдромом BIID є досить спірною ідеєю. Оскільки ампутація є незворотнім процесом, єдиною альтернативою може бути дослідження фантомних кінцівок і лікування пацієнта з психологічної точки зору.[15]

Деякі домагаються своєї мрії, роблячи вигляд, що вони інваліди-ампутанти, для цього використовують протези та інші інструменти, щоб полегшити своє бажання бути одному. Деякі хворі цим синдромом спілкувалися зі ЗМІ або давали інтерв'ю по телефону дослідникам, що вони вдалися до самостійної ампутації «зайвих» кінцівок, наприклад, щоб потяг її переїхав, або шляхом пошкодження кінцівки настільки сильно, що хірургам довелося її ампутувати. Однак, у медичній літературі рідко зустрічаються статті про випадки реальної самоампутації.[16] Часто одержимість зачіпає одну конкретну кінцівку. Пацієнт може сказати, наприклад, що він «не відчуває себе цілісним», поки у нього є ліва нога.[17] Однак, синдром BIID не включає в себе лише ампутацію. Деякі люди страждають від бажання стати паралізованими, сліпими, глухими, використовувати ортопедичні пристосування, такі як ноги-протези і т. ін. Деякі люди роблять вигляд, що вони інваліди-ампутанти, використовуючи милиці та інвалідні крісла або вдома, або в громадських місцях.

Дивитися також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Smith, R. C. (2004). Amputee identity disorder and related paraphilias. Psychiatry. 3 (8): 27—30. doi:10.1383/psyt.3.8.27.43394.
  2. ↑ Woman desperate to be blind had drain cleaner poured in eyes, now happier than ever. Tribune Media Wire. 1 жовтня 2015. Архів оригіналу за 14 грудня 2017. Процитовано 2 жовтня 2015. [Архівовано 2017-12-14 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Davis J. L. (2012). Narrative construction of a ruptured self: Stories of transability on Transabled.org. Sociological Perspectives. 55 (2): 319—340. doi:10.1525/sop.2012.55.2.319.
  4. ↑ Boesvel, S. (2015, June 3). «Becoming disabled by choice, not chance: ‘Transabled’ people feel like impostors in their fully working bodies [Архівовано 14 червня 2017 у Wayback Machine.].» The National Post.
  5. ↑ Shad (11 червня 2015). Desiring disability: What does it mean to be transabled?. CBC Radio. Архів оригіналу за 11 червня 2015. Процитовано 11 червня 2015.
  6. ↑ Rianne M. Blom, Raoul C. Hennekam, and Damiaan Denys(2012 Apr 13)"[1] [Архівовано 21 жовтня 2018 у Wayback Machine.]"."ncbi"
  7. ↑ Hilti, L. M.; Hanggi, J.; Vitacco, D. A.; Kraemer, B.; Palla, A.; Luechinger, R.; Jancke, L.; Brugger, P. (2012). The desire for healthy limb amputation: Structural brain correlates and clinical features of xenomelia. Brain. 136: 318—329. doi:10.1093/brain/aws316. PMID 23263196.
  8. ↑ Boesveld, Sarah (3 червня 2015). Becoming disabled by choice, not chance: ‘Transabled’ people feel like impostors in their fully working bodies. The National Post. Архів оригіналу за 14 червня 2017. Процитовано 17 вересня 2018.
  9. ↑ Сулим, Саша (1 серпня 2017). Потерять ногу, найти себя Как живут российские «добровольные ампутанты» — люди, которые хотят лишиться конечности. Репортаж Саши Сулим. Meduza. Архів оригіналу за 7 лютого 2023. Процитовано 13 лютого 2023. (рос.)
  10. ↑ Ellison, Jesse (28 жовтня 2011). Cutting Desire. MSNBC. Архів оригіналу за 16 червня 2018. Процитовано 28 травня 2015.
  11. ↑ Money, J.; Jobaris, R.; Furth, G. (1977). Apotemnophilia: Two cases of self-demand amputation as a paraphilia. Journal of Sex Research. 13 (2): 115—125. doi:10.1080/00224497709550967.
  12. ↑ Everaerd, W. (1983). A case of apotemnophilia: A handicap as sexual preference. American journal of psychotherapy. 37 (2): 285—293. PMID 6869634.
  13. ↑ Elliott, Carl (December 2000). A New Way to Be Mad. The Atlantic. Процитовано 7 серпня 2012. [Psychologist John Money, author of the first medical case study,] distinguished apotemnophilia from "acrotomophilia"—a sexual attraction to amputees.
  14. ↑ Elliott, Carl (December 2000). A New Way to Be Mad. The Atlantic. Процитовано 7 серпня 2012. Some wannabes are also devotees.
  15. ↑ Levy, Neil (2007). Neuroethics — Challenges for the 21st Century. Cambridge University Press. с. 3–5. ISBN 0-521-68726-8.
  16. ↑ Large, M. M. (2007). Body identity disorder. Psychological Medicine. 37 (10): 1513, author reply 1513–4. PMID 18293510.
  17. ↑ 'My left foot was not part of me'. The Guardian. 6 лютого 2000. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 7 червня 2021. (англ.)

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Синдром_порушення_цілісності_сприйняття_власного_тіла&oldid=43837578