Рєпін Юрій Ілліч: відмінності між версіями

Зовнішні зображення
Куоккала. Гельсінкі.
	Будинок Юрія Ілліча Рєпіна («Вігвам»), на ділянці, яку йому видала Нордман. (1911 рік).
	И. Е. Рєпін і Ю. І. Рєпін. (1928 рік).
	Одна з останніх фотографій Іллі Рєпіна із сином Юрієм. (1930 рік).
	Юрій Рєпін в останні роки життя. (1950-ті роки).

Рєпін Юрій Ілліч
	Портрет Ю. І. Рєпіна роботи В. С. Сварога, (1915), Музей-садиба І. Ю. Рєпіна «Пенати»
Народження	29 березня (10 квітня) 1877; місто Чугуїв, Харківська губернія, Російська імперія
Смерть	9 серпня 1954 (77 років)
	Гельсінкі, Республіка Фінляндія
Поховання	Православний цвинтар (Гельсінкі)
Країна	Російська імперія; Фінляндія (з 1939 року)
Жанр	портретная, історичний, жанровий живопис
Діяльність	художник
Роки творчості	1897 — 1954
Батько	Рєпін Ілля Юхимович
Мати	Рєпіна Віра Олексіївнаd
Роботи в колекції	Фінська національна галерея і Ермітаж
Нагороди	II золота медаль Мюнхенського Сецесіону (1910); премія імені принцеси Євгенії Ольденбурзької (1910);; II премія з історичного живопису Товариства заохочення художників (1913);; премія з історичного живопису Товариства ім. О. Куїнджі (1915).;
	Рєпін Юрій Ілліч у Вікісховищі

Інтерактивний перегляд історії

[неперевірена версія]

← Попереднє редагування Наступне редагування →

Вилучено вміст Додано вміст

ВізуальнийВікірозмітка

Лінійно

Версія за 21:01, 17 травня 2024

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рєпін.

Юрій (Георгій) Ілліч Ре́пін (29 березня [10 квітня] 1877, Чугуєв, Харківська губернія, Російська імперія - 9 серпня 1954, Гельсінкі, Фінляндія) - російський живописець, член Товариства пересувних художніх виставок, син Іллі Рєпіна від його першого шлюбу з Вірою Олексіївною Шевцовою (1854-1918).

Біографія

Третя дитина у сім'ї Іллі Рєпіна та Віри Олексіївни Шевцової. Народився у Чугуєві у батьківському домі художника після його повернення із тривалої поїздки за кордон. При хрещенні дитині дали грецьке ім'я - Георгій.

Після розлучення батьків у 1887 році Юрій та його молодша сестра Тетяна залишилися жити з матір'ю, старші дочки І.Ю. Рєпіна переїхали до батька.Початкову художню освіту здобув у малювальній школі княгині М. К. Тенішева, де його батько викладав живопис і малюнок. У 1899 році вступив вільним слухачем до Імператорської Академії мистецтв. Займався в майстерні батька, потім - у П. О. Ковалевського, а з 1903 - в майстерні академіка Д. Н. Кардовського.

У 1903 закінчив Вищі педагогічні курси при Академії мистецтв, навчався в класі батального живопису Ф. А. Рубо. У 1905 році, одружившись із Параскою Андріївною Андрєєвою (1883-1929), кинув навчання, не отримавши звання класного художника. У 1906 році в сім'ї народився син Гай, у березні 1907 року другий син - Дій.^{[Комм. 2]}

З 1907 року жив поряд з батьком у селищі Куоккала, де Наталія Нордман-Северова, цивільна дружина Іллі Рєпіна, виділила Юрію та його сім'ї ділянку^{[Комм. 3]}, на якій побудували будинок із майстернею, названий ним через архітектурну схожість «Вігвам». ^{[Комм. 4]}

У 1914 році відкрив у Куоккалі приватну малювальну школу для дітей.

У Петербурзі Юрій був чимось на зразок юродивого часу Василя Блаженного. Він з'являвся в Академії «в лахмітті блудного сина і в опорках нічліжника на босу ногу» і, хоча учні ставилися до нього з повагою і намагалися не помічати його жебрацького вбрання, справляв «жалюгідне, навіть трагічне враження».^[8]

Після виходу у квітні 1918 року частин шюцкора до колишнього митного кордону Великого князівства Фінляндського, а також закриття кордону між Фінляндією і Російською Радянською Республікою, яке послідувало за цим, разом з усією сім'єю Рєпіних зазнавав сильних злиднів, практично перебуваючи на утриманні батька.

У листопаді 1925 року Ю. І. Рєпін отримав у фінської влади «паспорт Ліги Націй», що давав можливість виїзду за кордон. Делегація радянських діячів культури, що відвідала влітку 1926 року І. Ю. Рєпіна, до якої входили художники-засновники АХРР: Ісаак Бродський, Євген Кацман, Павло Радімов та Олександр Григор'єв, запросила Ю. І. Рєпіна приїхати до СРСР. Поїздка Ю. І. Рєпіна до Ленінграда, що відбулася восени 1926 року, була розрекламована в газетах;^[1] художник отримує замовлення на написання картини «Кінець самодержавства».^{[Комм. 5]}

Зазнавши сильного потрясіння після смерті дружини (1929)^{[Комм. 6]}, батька (1930)^{[Комм. 7]} та сестри Наді (1931)^{[Комм. 8]}, вів замкнутий, релігійний спосіб життя, у нього з'явилася схильність до містицизму, основною темою його творів стає тема пристрастей Голгофи.

У лютому 1935 року під час нелегального перетину кордону СРСР пропав безвісти син Юрія Рєпіна Дій, який став моряком і повернувся в Куоккалу після десяти років плавання на суднах кількох судноплавних кампаній. Намагаючись дізнатися про долю сина, Рєпін пише листи директору Державного літературного музею В. І. Бонч-Бруєвич, а потім і самому І. В. Сталіну. Як стало згодом відомо зі справи Архіву УФСБ по Санкт-Петербургу та Ленінградській області, Дія (Дмитро Юрійович Рєпін) був заарештований під час нелегального перетину кордону СРСР і засуджений до розстрілу 10 червня 1935 року військовим трибуналом Ленінградського військового округу за статтями 58-8 і 84 КК РРФСР. Дію Рєпіна ставилася в провину «спроба організації замаху на вищих керівників партії та держави». На думку слідчих НКВС СРСР, він був членом відразу двох антирадянських організацій: в куоккальському відділенні Братства Російської Правди і в Російському загальновійськовому союзі. Справжні причини переходу Дієм Рєпіним радянського кордону залишилися невідомими.

У листопаді 1939 року під час масової евакуації населення перед початком радянсько-фінської війни Ю. І. Рєпін із сестрою Вірою був вивезений фінською владою в село Леванто громади Мянтсяля на північ від Гельсінкі.

Після Другої світової війни жив у Гельсінкі. Продовжував займатися живописом, використовував фанеру та картон. Писав ікони для православних храмів Фінляндії портрети на замовлення. Не мав постійного притулку, бродяжив. Відомо, що ще за життя старшої сестри Віри Іллівни^{[Комм. 9]} Ю. І. Рєпін жив у нічліжних будинках.^{[Комм. 10]}

9 серпня 1954 року наклав на себе руки, викинувшись з вікна четвертого поверху будинку Армії порятунку в Гельсінкі.

Похований поряд зі старшою сестрою Вірою Іллівною на православному цвинтарі Гельсінкі в районі Лапінлахті^[fi].

Творчість

Працював у манері імпресіонізму. Будучи помічником у майстерні І.Є. Рєпіна, перебував під сильним впливом батька. Писав історичні картини, портрети та пейзажі. Створив багато картин на євангельські теми.

У 1910 році за картину «Великий вождь (Петро I перед Полтавською баталією)» отримав ювілейну премію імені принцеси Євгенії Ольденбурзької та II золоту медаль Мюнхенського Сецесіону.

1914 року за картину «Тюренчен. У славній смерті вічне життя», замовлену в 1912 році шефом 11-го Східно-Сибірського стрілецького полку імператрицею Марією Федорівною Романовою, матір'ю царюючого імператора Миколи II — другу премію Товариства заохочення мистецтв, 1915 року - премію з історичного живопису на конкурсі імені А. І. Куїнджі.

У 1911-1912 роках брав участь у роботі Всеросійського з'їзду художників. Експонував свої твори на виставках Мюнхенського Сецесіону (1910), на виставках Товариства незалежних художників (1911, 1913), Товариства пересувних художніх виставок (1914-1918). ^{[Комм. 11]}

Брав участь у виставках російських художників у Берліні (1930), Амстердамі (1930), Парижі (D'Alignan, 1931). В 1933 став членом новоствореного Товариства російських художників у Фінляндії.

Примітки

Коментарі

↑ Портрет Прасковьи Андреевны Репиной, урождённой Андреевой (1883-1929) с сыном Гаем (Георгием Юрьевичем Репиным, внуком І. Ю. Рєпін).
↑ Мемуаристка Вера Андрєєва писала^[5]:
«Це були тихі, скромні юнаки і, крім звучних імен, нічим не нагадували стародавніх патриціїв часів розквіту Римської імперії»
↑ Ділянка землі в Куоккала, придбана І. Є. Рєпіним за 10000 рублів, була оформлена на Нордман-Северову^[6].
↑ Згорів разом із садибою «Пенати» під час бойових дій 1944 року.^[7].
↑ Картина так и не была написана.
↑ Парасковія Андріївна Рєпіна (Андрєєва) померла від туберкульозу і була похована в Лінтульському жіночому монастирі в ім'я Святої Живоначальної Трійці в Лінтулі^[6].
↑ Зі спогадів художника, голови «Союзу російських художників Фінляндії» І. М. Карпінського]^[9]:
«Ілля Юхимович лежав на столі на веранді, де зазвичай пили чай. Юрія Ілліча не було: він зранку кудись зник із рушницею. Шмаков насамперед запитав Віру Іллівну, чи замовила вона труну. Вона відповіла, що замовила, дорогу, з повним убором, і що про це турбуватися не треба. Незабаром повернувся Юрій Ілліч. У руці він тримав убитого зайця. Пройшовши на веранду, Юрій Ілліч прибив зайця в розіп'ятому вигляді до столу в ногах покійного і потім, вбивши ще один цвях, підвісив кошик із яблуками. Коли його запитали, що це означає, Юрій Ілліч відповів: «Я приніс у дар татові все, що міг найдорожчого».»
↑ Померла через пів року після батька Надія Рєпіна (1874-1931), з 1910 року страждала на душевне захворювання, що переросло до кінця життя в гостру форму шизофренії. Лікувалася у В. М. Бехтерева^[10].^[6].
↑ Померла 27 серпня 1948 року від розриву серця^[9]
↑ По рассказам финских соседей^[6]:
«Он всегда был набожным, а к старости становился ещё религиознее. Он построил рядом с шоссе часовенку, в которой молился за Россию и Финляндию и за всё человечество… Юрий был мягкий человек, он не хотел убивать даже мух. Поэтому он не ел мясо зарезанных животных. Он собирал вынесенных морем мертвых рыб и солил их, запасая на зиму. У него была большая слабость — алкоголь. К нему он то и дело прибегал, но на следующий день, плача, просил у Бога прощения. Иногда он наказывал своё тело за грехи, стоя полуголым в муравейнике… Когда война началась, это было для него большим ударом. Он переехал в Хельсинки вместе с другими переселенцами и продолжал свою аскетическую жизнь, занимался живописью, жил на попечении Армии спасения… Жители Хельсинки с удивлением видели ходившего на зимнем морозе человека с великолепными седыми волосами, поразительно похожего на Петра Великого. У мужчины не было носков. Он ходил в открытых сандалиях, с босыми ногами на морозе. Конец Юрия Репина был грустным. Он не вынес жизни, избрав смерть, и сам определил свой день…»
↑ З 1915 - член Товариства^[11].

Джерела

↑ ^а ^б Бородина Т. П. {{{Заголовок}}}. — 1000 прим. — ISBN 978-5-88812-402-4.
↑ ^а ^б Левченко Артем. Репин, сын Репина : [рос.] // «Вечерний Харьков» : Газета. — Харьков : ООО «Редакция газеты «Вечерний Харьков», 2007. — Вып. от 20 февраля, № 19 (9111).
↑ Репин Юрий Ильич 10.04.1877-09.08.1954. Собрание музея (рос.). Чувашский государственный художественный музей. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 15 квітня 2013. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
↑ ^а ^б RKDartists
d:Track:Q17299517
↑ Андреева В. Л. {{{Заголовок}}}. — 100000 прим.
↑ ^а ^б ^в ^г Комовский В. Ф. Далекая и близкая, легендарная и реальная Куоккала : [арх. 5 березня 2016] : [рос.]. — Репино : Муниципальный Совет и местная администрация муниципального образования поселок Репино, 2011.
↑ Варебрус Леонид. Русский Хельсинки: Юрий, сын Ильи : [арх. 16 листопада 2016] : [рос.] // «Иные берега» : Журнал. — М. : Союза театральных деятелей Российской Федерации, 2010. — № 1(17).
↑ В. А. Милашевский. Вчера, позавчера… Воспоминания художника.
↑ ^а ^б Составители Бродский И. А., Москвинов В. Н. {{{Заголовок}}}. — 40000 прим.
↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою «Куоккала» не вказано текст
↑ Рогинская Ф. Г. {{{Заголовок}}}. — 30000 прим. — ISBN 5-87685-054-3.

Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Чугуев", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "зарубеж", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "пенаты", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Новости Чугуева", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "любовницы", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "НИМРАХ", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Шведы", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "политический", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "фигвам", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Сегодня", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Тю", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "НН", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.

Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "ОРХ", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.

Література

Бородина Т. П. Надзор сыскной полиции Финляндии за И. Е. Репиным и его семьей (По материалам Национального архива Финляндии) // Санкт-Петербург и страны северной Европы. Материалы Двенадцатой ежегодной международной научной конференции / Под ред. В. Н. Барышникова, П. А. Кротова. — Санкт-Петербург : Издательство Русской христианской гуманитарной академии, 2011. — С. 33—46. — 1000 прим. — ISBN 978-5-88812-402-4.
Давыдова О. Юрий Репин. Отшельник из «Пенатов» // Третьяковская галерея : журнал. — 2019. — № 1 (62).
Карпенко М. А., Кириллина Е. В., Левенфиш Е. Г., Прибульская Г. И. Гостиная // Пенаты. Музей-усадьба И. Е. Репина. Путеводитель / Научно-исследовательский музей Академия художеств СССР. Под редакцией Е. Г. Левенфиш. — Л. : «Советский художник», 1969. — 116 с. — 75000 прим. — ISBN 978-5-9533-2765-7. Архивная копия от 18 ноября 2013 на Wayback Machine
Шумихин Сергей. Побег внука гения // «Политический журналЪ» : журнал. — М. : Управляющая компания ЗАО Медиа-Группа «Свобода слова», 2005. — Вып. 28 ноября. — № 40 (91) (1 июня). Архівовано з джерела 26 квітня 2013.
Варебрус Леонид. Русский Хельсинки: Юрий, сын Ильи // «Иные берега» : журнал. — М. : СТД РФ, 2010. — № 1 (17) (1 июня). Архівовано з джерела 23 липня 2019.

Див. також

Музей-садиба І.Є. Рєпіна «Пенати»

Посилання

«Репин, его семья и потомки». Фотовыставка в музее-усадьбе И. Е. Репина «Пенаты». ФГБНУ «Научно-исследовательский музей Российской академии художеств» (рос.). Архів оригіналу за 6 серпня 2016. Процитовано 18 квітня 2013.
Выставка произведений Ю. И. Репина из собрания музея-усадьбы И.Е.Репина «ПЕНАТЫ». Terijoki.spb.ru (рос.). 2 серпня 2011. Процитовано 15 квітня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
РИА «Новости». Сын ответил за отца // «КоммерсантЪ» : газета. — М. : ЗАО «Коммерсантъ. Издательский дом», 2007. — № 165 (3741). — Число 12 (9). — С. 21. Архівовано з джерела 6 липня 2013.

[моя_жена-5] Портрет Прасковьи Андреевны Репиной, урождённой Андреевой (1883-1929) с сыном Гаем (Георгием Юрьевичем Репиным, внуком І. Ю. Рєпін).

[7] Мемуаристка Вера Андрєєва писала^[5]:
«Це були тихі, скромні юнаки і, крім звучних імен, нічим не нагадували стародавніх патриціїв часів розквіту Римської імперії»

[9] Ділянка землі в Куоккала, придбана І. Є. Рєпіним за 10000 рублів, була оформлена на Нордман-Северову^[6].

[11] Згорів разом із садибою «Пенати» під час бойових дій 1944 року.^[7].

[Конец-13] Картина так и не была написана.

[14] Парасковія Андріївна Рєпіна (Андрєєва) померла від туберкульозу і була похована в Лінтульському жіночому монастирі в ім'я Святої Живоначальної Трійці в Лінтулі^[6].

[16] Зі спогадів художника, голови «Союзу російських художників Фінляндії» І. М. Карпінського]^[9]:
«Ілля Юхимович лежав на столі на веранді, де зазвичай пили чай. Юрія Ілліча не було: він зранку кудись зник із рушницею. Шмаков насамперед запитав Віру Іллівну, чи замовила вона труну. Вона відповіла, що замовила, дорогу, з повним убором, і що про це турбуватися не треба. Незабаром повернувся Юрій Ілліч. У руці він тримав убитого зайця. Пройшовши на веранду, Юрій Ілліч прибив зайця в розіп'ятому вигляді до столу в ногах покійного і потім, вбивши ще один цвях, підвісив кошик із яблуками. Коли його запитали, що це означає, Юрій Ілліч відповів: «Я приніс у дар татові все, що міг найдорожчого».»

[18] Померла через пів року після батька Надія Рєпіна (1874-1931), з 1910 року страждала на душевне захворювання, що переросло до кінця життя в гостру форму шизофренії. Лікувалася у В. М. Бехтерева^[10].^[6].

[19] Померла 27 серпня 1948 року від розриву серця^[9]

[20] По рассказам финских соседей^[6]:
«Он всегда был набожным, а к старости становился ещё религиознее. Он построил рядом с шоссе часовенку, в которой молился за Россию и Финляндию и за всё человечество… Юрий был мягкий человек, он не хотел убивать даже мух. Поэтому он не ел мясо зарезанных животных. Он собирал вынесенных морем мертвых рыб и солил их, запасая на зиму. У него была большая слабость — алкоголь. К нему он то и дело прибегал, но на следующий день, плача, просил у Бога прощения. Иногда он наказывал своё тело за грехи, стоя полуголым в муравейнике… Когда война началась, это было для него большим ударом. Он переехал в Хельсинки вместе с другими переселенцами и продолжал свою аскетическую жизнь, занимался живописью, жил на попечении Армии спасения… Жители Хельсинки с удивлением видели ходившего на зимнем морозе человека с великолепными седыми волосами, поразительно похожего на Петра Великого. У мужчины не было носков. Он ходил в открытых сандалиях, с босыми ногами на морозе. Конец Юрия Репина был грустным. Он не вынес жизни, избрав смерть, и сам определил свой день…»

[22] З 1915 - член Товариства^[11].

[finland-1] а ^б Бородина Т. П. {{{Заголовок}}}. — 1000 прим. — ISBN 978-5-88812-402-4.

[ВечХАР-2] а ^б Левченко Артем. Репин, сын Репина : [рос.] // «Вечерний Харьков» : Газета. — Харьков : ООО «Редакция газеты «Вечерний Харьков», 2007. — Вып. от 20 февраля, № 19 (9111).

[чувашки-3] Репин Юрий Ильич 10.04.1877-09.08.1954. Собрание музея (рос.). Чувашский государственный художественный музей. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 15 квітня 2013. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q36570165"_data-entity-id="Q17299517">[https://rkd.nl/explore/artists/364144_RKDartists]<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q17299517]]</div>-4] а ^б RKDartists
d:Track:Q17299517

[ЧР-6] Андреева В. Л. {{{Заголовок}}}. — 100000 прим.

[Куоккала-8] а ^б ^в ^г Комовский В. Ф. Далекая и близкая, легендарная и реальная Куоккала : [арх. 5 березня 2016] : [рос.]. — Репино : Муниципальный Совет и местная администрация муниципального образования поселок Репино, 2011.

[берега-10] Варебрус Леонид. Русский Хельсинки: Юрий, сын Ильи : [арх. 16 листопада 2016] : [рос.] // «Иные берега» : Журнал. — М. : Союза театральных деятелей Российской Федерации, 2010. — № 1(17).

[12] В. А. Милашевский. Вчера, позавчера… Воспоминания художника.

[Новое-15] а ^б Составители Бродский И. А., Москвинов В. Н. {{{Заголовок}}}. — 40000 прим.

[«Куоккала»-17] Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою «Куоккала» не вказано текст

[рогинская-21] Рогинская Ф. Г. {{{Заголовок}}}. — 30000 прим. — ISBN 5-87685-054-3.

[1]

[4]

[2]

[3]

[Комм. 1]

[Комм. 2]

[Комм. 3]

[Комм. 4]

[8]

[Комм. 5]

[Комм. 6]

[Комм. 7]

[Комм. 8]

[Комм. 9]

[Комм. 10]

[Комм. 11]

[5]

[6]

[7]

[9]

[10]

[11]

@@ Рядок 52: / Рядок 52: @@
 Після виходу у квітні 1918 року частин [[Біла гвардія (Фінляндія)|шюцкора]] до колишнього митного кордону [[Велике князівство Фінляндське|Великого князівства Фінляндського]], а також закриття кордону між Фінляндією і [[Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (1917—1922)|Російською Радянською Республікою]], яке послідувало за цим, разом з усією сім'єю Рєпіних зазнавав сильних злиднів, практично перебуваючи на утриманні батька.
-У листопаді 1925 року Ю. І. Рєпін отримав у фінської влади «[[Паспорт Нансена|паспорт Ліги Націй]]», що давав можливість виїзду за кордон.  Делегація радянських діячів культури, що відвідала влітку 1926 року І. Ю. Рєпіна, до якої входили художники-засновники [[Асоціація художників революційної Росії|АХРР]]: [[Бродський Ісаак Ізраїльович|Ісаак Бродський]], [[Кацман, Євген Олександрович|Євген Кацман]], [[Радімов Павло Олександрович|Павло Радімов]] та [[Григор'єв Олександр Володимирович (художник)|Олександр Григор'єв]], запросила Ю. І. Рєпіна приїхати до СРСР. Поїздка Ю. І. Рєпіна до Ленінграда, що відбулася восени 1926 року, була розрекламована в газетах; художник отримує замовлення на написання картини «Кінець самодержавства».{{External media|topic=Куоккала. Гельсінкі.|subtopic=|font-size=117|align=right|width=|image1=[https://terijoki.spb.ru/g2/main.php?g2_view=dynamicalbum.UpdatesAlbum&g2_albumId=105913&g2_itemId=145424 Будинок Юрія Ілліча Рєпіна («Вігвам»), на ділянці, яку йому видала Нордман. (1911 рік).]|image2=[http://repin.chuguev.net/images/Repiny.jpg И. Е. Рєпін і Ю. І. Рєпін. (1928 рік).]|image3=[https://terijoki.spb.ru/g2/main.php?g2_view=dynamicalbum.UpdatesAlbum&g2_albumId=105913&g2_itemId=150074 Одна з останніх фотографій Іллі Рєпіна із сином Юрієм. (1930 рік).]|image4=[https://terijoki.spb.ru/g2/main.php?g2_view=core.DownloadItem&g2_itemId=108963 Юрій Рєпін в останні роки життя. (1950-ті роки).]}}Зазнавши сильного потрясіння після смерті дружини (1929){{Ref+|Парасковія Андріївна Рєпіна (Андрєєва) померла від туберкульозу і була похована в Лінтульському жіночому монастирі в ім'я Святої Живоначальної Трійці в [[Огоньки (Ленінградська область)|Лінтулі]]<ref name="Куоккала" />.|"Комм."}}, батька (1930){{Ref+|Зі спогадів художника, голови «Союзу російських художників Фінляндії» І. М. Карпінського]<ref name="Новое" />:{{coquote
+У листопаді 1925 року Ю. І. Рєпін отримав у фінської влади «[[Паспорт Нансена|паспорт Ліги Націй]]», що давав можливість виїзду за кордон.  Делегація радянських діячів культури, що відвідала влітку 1926 року І. Ю. Рєпіна, до якої входили художники-засновники [[Асоціація художників революційної Росії|АХРР]]: [[Бродський Ісаак Ізраїльович|Ісаак Бродський]], [[Кацман, Євген Олександрович|Євген Кацман]], [[Радімов Павло Олександрович|Павло Радімов]] та [[Григор'єв Олександр Володимирович (художник)|Олександр Григор'єв]], запросила Ю. І. Рєпіна приїхати до СРСР. Поїздка Ю. І. Рєпіна до Ленінграда, що відбулася восени 1926 року, була розрекламована в газетах;<ref name="finland" /> художник отримує замовлення на написання картини «Кінець самодержавства».<ref name="Конец" group="Комм." />
+{{External media|topic=Куоккала. Гельсінкі.|subtopic=|font-size=117|align=right|width=|image1=[https://terijoki.spb.ru/g2/main.php?g2_view=dynamicalbum.UpdatesAlbum&g2_albumId=105913&g2_itemId=145424 Будинок Юрія Ілліча Рєпіна («Вігвам»), на ділянці, яку йому видала Нордман. (1911 рік).]|image2=[http://repin.chuguev.net/images/Repiny.jpg И. Е. Рєпін і Ю. І. Рєпін. (1928 рік).]|image3=[https://terijoki.spb.ru/g2/main.php?g2_view=dynamicalbum.UpdatesAlbum&g2_albumId=105913&g2_itemId=150074 Одна з останніх фотографій Іллі Рєпіна із сином Юрієм. (1930 рік).]|image4=[https://terijoki.spb.ru/g2/main.php?g2_view=core.DownloadItem&g2_itemId=108963 Юрій Рєпін в останні роки життя. (1950-ті роки).]}}Зазнавши сильного потрясіння після смерті дружини (1929){{Ref+|Парасковія Андріївна Рєпіна (Андрєєва) померла від туберкульозу і була похована в Лінтульському жіночому монастирі в ім'я Святої Живоначальної Трійці в [[Огоньки (Ленінградська область)|Лінтулі]]<ref name="Куоккала" />.|"Комм."}}, батька (1930){{Ref+|Зі спогадів художника, голови «Союзу російських художників Фінляндії» І. М. Карпінського]<ref name="Новое" />:{{coquote
  |text       = «Ілля Юхимович лежав на столі на веранді, де зазвичай пили чай. Юрія Ілліча не було: він зранку кудись зник із рушницею. Шмаков насамперед запитав Віру Іллівну, чи замовила вона труну. Вона відповіла, що замовила, дорогу, з повним убором, і що про це турбуватися не треба. Незабаром повернувся Юрій Ілліч. У руці він тримав убитого зайця. Пройшовши на веранду, Юрій Ілліч прибив зайця в розіп'ятому вигляді до столу в ногах покійного і потім, вбивши ще один цвях, підвісив кошик із яблуками. Коли його запитали, що це означає, Юрій Ілліч відповів: «Я приніс у дар татові все, що міг найдорожчого».»
  |source      =

Рєпін Юрій Ілліч: відмінності між версіями

Версія за 21:01, 17 травня 2024

Зміст

Біографія

Творчість

Примітки

Література

Див. також

Посилання

Навігаційне меню

Рєпін Юрій Ілліч


Портрет Ю. І. Рєпіна роботи В. С. Сварога, (1915), Музей-садиба І. Ю. Рєпіна «Пенати»
Народження	29 березня (10 квітня) 1877(1877-04-10) місто Чугуїв, Харківська губернія, Російська імперія
Смерть	9 серпня 1954(1954-08-09) (77 років)
	Гельсінкі, Республіка Фінляндія
Поховання	Православний цвинтар (Гельсінкі)
Країна	Російська імперія Фінляндія (з 1939 року)^[1]
Жанр	портретная, історичний, жанровий живопис
Діяльність	художник
Роки творчості	1897^[4] — 1954^[4]
Батько	Рєпін Ілля Юхимович
Мати	Рєпіна Віра Олексіївна^d
Роботи в колекції	Фінська національна галерея і Ермітаж
Нагороди	II золота медаль Мюнхенського Сецесіону (1910)^[2]; премія імені принцеси Євгенії Ольденбурзької (1910); II премія з історичного живопису Товариства заохочення художників (1913); премія з історичного живопису Товариства ім. О. Куїнджі (1915)^[3]^[2].


Рєпін Юрій Ілліч у Вікісховищі

Зовнішні зображення
Куоккала. Гельсінкі.
	Будинок Юрія Ілліча Рєпіна («Вігвам»), на ділянці, яку йому видала Нордман. (1911 рік).
	И. Е. Рєпін і Ю. І. Рєпін. (1928 рік).
	Одна з останніх фотографій Іллі Рєпіна із сином Юрієм. (1930 рік).
	Юрій Рєпін в останні роки життя. (1950-ті роки).

Рєпін Юрій Ілліч: відмінності між версіями

Версія за 21:01, 17 травня 2024

Біографія

Творчість

Примітки

Література

Див. також

Посилання

Навігаційне меню

Пошук