Степове (Алчевський район)
| село Степове | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Луганська область |
| Район | Алчевський район |
| Тер. громада | Зимогір'ївська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA44020030180079996 
|
| Основні дані | |
| Засноване | 1959 |
| Населення | 959 |
| Площа | 2,018 км² |
| Густота населення | 475,22 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 93724 |
| Телефонний код | +380 6473 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°37′32″ пн. ш. 38°58′19″ сх. д. / 48.62556° пн. ш. 38.97194° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
107 м |
| Водойми | Балка Суха |
| Відстань до обласного центру |
35 км |
| Відстань до районного центру |
8 км |
| Найближча залізнична станція | Зимогір'я |
| Відстань до залізничної станції |
7 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 93724, Луганська обл., Слов'яносербський р-н, с. Степове, пров. Центральний, 14 |
| Карта | |
  Степове | |
 Степове | |
| Мапа | |
| |
Степове́ — село в Україні, у Зимогір'ївській міській громаді Алчевського району Луганської області. Населення становить 959 осіб. До 2020 - орган місцевого самоврядування — Степівська сільська рада.
Знаходиться на тимчасово окупованій території України.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 717-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Луганської області» увійшло до складу Зимогір'ївської міської громади.[1]
Село розташоване за 35 км від обласного центру. Найближча залізнична станція — Зимогір'я, за 7 км. Селом тече Балка Суха.
Сусідні населені пункти: селище Слов'яносербськ на півночі, село Довге на північному сході, села Новодачне, Суходіл, Красний Луч на південному сході, місто Зимогір'я на півдні, села Хороше, Новогригорівка на заході, Сміле на північному заході.
У XVII столітті у цих місцях був глухий степ, росла лише густа ковила. До революції землі належали пану Перчанському. Після революції їх приєднали: частину до Слов'яносербська, частину до Зимогір'я. У 1931 році на цих землях з'явилися перші мешканці і почали будувати нове село Новогригорівку. У господарстві, яке почало свій розвиток, вирощували свиней.
У 1938 році почалося будівництво села Степове. Хоча праця була немеханізована, господарство розвивалося швидко; приїжджали нові люди, будувалися нові будинки.
Війна зруйнувала все — неподалік від сіл проходила лінія фронту. У повоєнні роки тривала відбудова господарства, будувалися нові будинки, оралася цілина. Іван Бондар був першим трактористом на необроблених землях. У 1950 році центральна садиба господарства перенесена із Новогригорівки до Степового.
За час роботи директорів Г.І. Холода (1950-1970 рр.) та В.В. Ющенка (1972-1990 рр.) господарство міцніє і розвивається, будується молочнотоварна ферма, вирощується картопля — основний овоч. Поступово сільськогосподарські процеси механізуються. Побудовано сільський клуб, контору, дитячий садочок, магазин, школу, бібліотеку, Будинок побуту, двоповерхові будинки, заасфальтовано вулиці.
З березня 1990 року управляє господарством керівник нової формації — Віктор Тимофійович Гетьманський, депутат обласної ради 3-х скликань, нині депутат обласної ради, заслужений працівник сільського господарства України, нагороджений орденом «За заслуги» II і III ступенів. Він не тільки зберіг досягнення своїх попередників, а й примножив їх і розвинув. Сільськогосподарське підприємсто вирощує зернові й технічні культури, отримує хороші врожаї, розвиває тваринництво: велику рогату худобу і свиней, виробляє молоко і м'ясо.
Головним досягненням останнього часу є ремонт доріг у селі, проведений за програмою співпраці з Українським фондом соціальних інвестицій. Усього побудовано понад 1 км асфальтованої дороги площею 2500 кв. м загальною вартістю 500 тис. гривень.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[2]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 540 | 56.31% |
| російська | 418 | 43.59% |
| інші/не вказали | 1 | 0.10% |
| Усього | 959 | 100% |
За даними перепису 2001 року населення села становило 959 осіб, з них 56,31% зазначили рідною українську мову, 43,59% — російську, а 0,1% — іншу[3].
У селі є Будинок культури, перукарня, КДНЗ № 4 «Колосок», ЗОШ I-II ступенів, 3 магазини, що належать приватним підприємцям. Школа оснащена комп'ютерним класом, є етнографічний музей «Берегиня», міні-стадіон зі штучним покриттям.
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Луганської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 22 лютого 2022.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 5 лютого 2015. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
- Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси/ упор. В.В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9 (стор. 383, матеріали Олександра Пасічника).