Звіриний стиль
Звіри́ний стиль — назва художнього стилю, поширеного в мистецтві кількох стародавніх культур. Основною тематикою зображень були тварини або ж частини їх тіла, та складних композицій з них, звідки й назва. Найдавніші зразки датуються III тисячоліттям до нашої ери, після нашої ери поступово виходить з ужитку, але його елементи часом трапляються й пізніше. Одним з найкращих зразків цього стилю є скіфський звіриний стиль.
Звіриний стиль давнини відрізняється від абстрактного звіриного орнаменту VI–XIII століть, розповсюдженого в романському і норманському мистецтві, і від тератологічних давньоруських мотивів.
Звіриний стиль пов'язують з шануванням тварин і тотемізмом. Первісно сакральні зображення з часом стали орнаментальним мотивом. Найдавніші зразки звіриного стилю відомі в Єгипті та Межиріччі з ІІІ тисячоліття до нашої ери. В ІІ тисячоліття до нашої ери звіриний стиль вже відомий в Передній Азії, Індії, Китаї, Середній Азії, Південному Сибіру, Поволжі, Приураллі. Найбільшого розвитку звіриний стиль набув у мистецтві іраномовних кочівників І тисячоліття до нашої ери та перших століть нашої ери — це скіфо-сарматський звіриний стиль та мистецтво племен Південного Сибіру.
Теорії пояснення походження звіриного стилю поділяються на дві групи: одні виходять з того, що схожість це сталася конвергентно, на основі загальних соціально-економічних умов, інші — з того, що схожість у стилі у всіх провінціях пояснюється загальним походженням з одного центру. Перша група теорій по суті знімає питання про подібність, пояснюючи лише, чому зображуються звірі: такий рівень розвитку релігійних уявлень.
Друга група теорій ділиться на декілька, відповідно різним передбачуваним центрам походження звіриного стилю. Одні з дослідників вважають, що звіриний стиль Причорномор'я сходить до іонійського, а з Причорномор'я потрапляє в Сибір (А. Фуртвенглєр, (110/111) Б. Фармаковский, С. Прушевского). [2] Немає дослідників, що зводять скіфський звіриний стиль до іонійського, але друга частина теорії — про проникнення звіриного стилю в Сибір з Причорномор'я шляхом торгівлі та розповсюдження кочових форм побуту — має послідовників (Б. Н. Граков і А. І. Мелюкова) . Ця теорія не пояснює, однак, існування в Сибіру карасукського звіриного стилю. Інші дослідники вважали, що звіриний стиль, навпаки, потрапляє з Сибіру в Причорномор'я (Е. Міннз). Теорія Е. Міннза, висловлена в 1913 р, не підтвердилася після розробки хронології сибірських старожитностей.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/4/40/Sibir_18.jpg/220px-Sibir_18.jpg)
Скіфський звіриний стиль склався під впливом мистецтва Ірану і Передньої Азії, а в Причорномор'ї він зазнав значного впливу елінського мистецтва. У курганах Центральної Азії знаходять предмети, що з'єднують у своєму стилі риси елліністичного, сасанідського і китайського мистецтва. Так, за однією з версій, на формування унікального «скіфського звіриного стилю» вплинули бронзові вироби з провінції Ордос у Північно-Західному Китаї, так звані ордоські бронзи. Інше можливе джерело — Лурестан на південно-заході Іранського нагір'я, перський звіриний стиль, блискуче розвитий майстрами епохи Ахеменідів і Сасанідів. Елементи того ж стилю присутні в мистецтві іонійців періоду архаїки, що населяла острови Східного Середземномор'я і які знаходились під явним перським впливом. Висловлювалися версії про сибірське походження скіфського звіриного стилю і про вплив на його формування традиційного різьблення по дереву. Найранніші знахідки датуються IX століттям до нашої ери, але риси оригінального стилю складаються до VII століття до нашої ери.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/2/22/%D0%97%D0%B2%D1%96%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BB%D1%8C_2.jpg/240px-%D0%97%D0%B2%D1%96%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BB%D1%8C_2.jpg)
Для скіфського звіриного стилю характерні тонке спостереження природи, реалістична передача форм тварин і їх рухів, динамічні композиції, що змальовують боротьбу звірів. Найпоширеніші зображення травоїдних тварин, хижих звірів і птахів, а також фантастичних істот головно грифонів. Прийоми зображень різні: гравіювання по металу і литво, різьблення по дереву і кісті, аплікації з шкіри і повсті. Відоме татуювання людського тіла виконане у звіриному стилі.
Реалістичність зображень поєднувалася з певною умовністю. Як правило, тварини показані в певних позах, з перебільшено помітними лапами, очима, кігтями, рогами, вухами тощо. Фігури звірів розташовувалися з урахування форми речі, яку вони прикрашали.
Тварини зображалися в канонічних позах — скачуть, борються; копитні з підігнутими ногами; хижаки — інколи згорнуті в клубок. Просліджуються умовні прийоми і в передачі окремих частин тіла тварини наприклад очі у вигляді кружків, роги — завитків тощо. Інколи зображалася частина тіла звіра, що служила його символом — голови, лапи, кігті. Зустрічаються зображення звірів або їх частин, поміщені на зображення інших тварин.
Персонажів звіриного стилю небагато, вони повторюються і ясно підрозділяються на три групи відповідно трьом зонам міфологічного Світового Дерева: небесної (птаха), земної (копитні) і підземної (хижаки).
Серед птахів виділяються грифони грецького типу з архаїчними серпоподібними крилами, грифо-барани, фантастичні крилаті звірі, що мають аналоги в перському мистецтві.
З хижаків найбільш часті у скіфському мистецтві лев або барс. Зображують хижака в декількох строго певних позах, пов'язаних між собою[1]. У мистецтві скіфів Причорномор'я і на Алтаї антропоморфні зображення досить рідкісні, а в Минусинській улоговині та інших частинах скіфського світу їх майже немає.
Серед копитних зображуються олені, кози, бики, барани, коні. До «медіаторів» (лат. mediator — посередник) відноситься кабан, який вільно рухається з однієї зони в іншу (оскільки має двоїсту природу: він і копитний, і м'ясоїдний (хижак).
Однією з головних особливостей звіриного стилю є контраст чистих поверхонь, гладких об'ємів тіла тварини, створених характерним перетинанням площин, з гіпертрофованою фактурою деталей. Ця особливість почасти пояснюється технологією: скіфські майстри воліли не ліпити модель майбутнього виливка, а вирізувати ножем із широким лезом з м'якого воску. Звідси характер трактування форми тіла тварини — великі площини з різкими гранями, а також аналогії виробів із золота з різьбленими з дерева. Голови, очі, вуха, роги, копита звірів геометризуються, збільшуються в розмірі і, всупереч правдоподібності, довільно переносяться з місця на місце. Наприклад замість пазурів лапи звіра закінчуються пташиними головами. Аналогічний прийом зооморфних перетворень, інтерполяцій характерний для багатьох архаїчних культур, древньоамериканського, єгипетського мистецтва, виробів американських індіанців і аборигенів Полінезії.
Деякі вчені вважають, що в основі звіриного стилю лежать магічні уявлення скіфів про намагання оволодіти якостями, які притаманні звіру: прудкість, сила, влучність. Інші ж схильні вбачати зв'язок між звіриним стилем і міфологією, коли скіфські боги мали зооморфний образ. Інколи звіриний стиль розглядають як символічно-знакову систему, що втілювала загальні уявлення про світобудову. Фігури тварин мали охороняти їх володарів від бід. Але стиль був не тільки і навіть не стільки сакральним, як декоративним. Ці мотиви використовувались для оздоблення військової зброї, кінської зброї, ритуального посуду.
У сарматські часи схематизація і умовні межі помітно посилилися, зображення часто покривалися численними кольоровими вставками. У І тисячоліття нашої ери поширення християнського мистецтва на заході та мусульманського на сході призвело до того, що звіриний стиль поступово втратив своє значення.
- ↑ а б Членова Н.Л. Членова Н.Л. Происхождение и ранняя история племён тагарской культуры. // М.: 1967. 300 с. Архів оригіналу за 26 червня 2015.
- Універсальний словник-енциклопедія
- Большая Советская Энциклопедия
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Коротко про Звіриний стиль (непогана стаття на сайті студії Строй дизайн)
- Глиняна трипільська статуетка у звіриному стилі. БСЭ [Архівовано 6 грудня 2019 у Wayback Machine.]
- Відеолекція археолога Юрія Полідовича «Загадки скіфського звіриного стилю»
|