Сулятицький Степан Петрович
| Сулятицький Степан Петрович | |
|---|---|
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 24 серпня 1897 Середній Березів, Косівський район, СРСР |
| Смерть | 1978 Мюнхен, Німеччина |
| Громадянство |  ЗУНР |
| Псевдо | «Данило» |
| Військова служба | |
| Командування | |
| командант Коша Карпатської Січі | |
Суляти́цький Степа́н Петрович (* 24 серпня 1895, с. Середній Березів, (нині Косівський район, Івано-Франківська область) — † березень 1978, Мюнхен, Німеччина) — Сотник УГА, комендант коша Карпатської Січі, діяч ОУН.
Народився Степан Сулятицикий у багатодітній родині 24 серпня 1895 року в Середньому Березові Коломийського повіту, його родичі належали до роду березівської шляхти Сулятицьких, що засвідчують нобілітаційні документи, датовані 25 травня 1846 року. Батько був заможним господарем, а також 13 років був війтом у селі.
Степан навчався у Коломийській гімназії, був на фронті Першої світової. У 1918 році повертається у рідні краї, очолює скорострільну сотню Гуцульського куреня, який створив Григорій Голинський. У кінці листопада 1918 року курінь у складі 400 стрільців відбуває на фронт, був самостійним військовим підрозділом і діяв на правах полку в 11-й бригаді УСС, а на початку 1919 року увійшов у новостворену УГА. За героїзм і мужність у баталіях під Львовом військовий міністр ЗУНР Дмитро Вітовський нагородив курінь найвищою відзнакою, і його було піднесено «до гідності лицарів».
Влітку 1919 року курінь перейшов за Збруч і вів бої як з денікінською армією, так і з більшовицькими загонами.
Після визвольних змагань Сулятицький був інтернований поляками.
Пізніше переїхав до Чехословаччини, навчався у Празькому Карловому університеті на природничому факультеті, де здобув вчений ступінь доктора наук, однак, на переконання Степана: «чиста наука в умовах бездержав'я твоєї нації завелика розкіш», тому він стає членом УВО та Групи Націоналістичної Молоді, а з 1929 року — членом і одним із засновників ОУН.
У 1938 році провід ОУН направляє його як одного із найдосвідченіших вояків на Закарпаття для організації молодої Української держави. В березні 1939 року С. Сулятицький керував обороною м. Хуста.
Після падіння Карпатської України він очолював військову референтуру ПУНу, брав участь у створенні УЦК та Українського Допомогового Комітету в Кракові, був викладачем старшинської школи ОУН.
З початком німецько-більшовицької бойні Степан Сулятицький на чолі похідних груп прибуває до Києва, разом із Олегом Ольжичем формував адміністрацію міста, пропонував професора М. І. Величківського на посаду голови Української Національної Ради.
Після війни був провідником ОУН в Західній Німеччині.
Помер в березні 1978 року в Мюнхені.
Рідний брат Михайло, член УВО, у 1923 році був запроторений польською адміністрацією у сумнозвісні «Бригідки». На суді, де його адвокатом був колишній комендант куреня УСС Степан Шухевич, Михайло навідріз відмовився спілкуватися польською мовою. А наприкінці 1950 року за співпрацю з УПА отримав 25-літній термін. Потім відзначав, що присуду не підписав, на суді і в таборах розмовляв виключно українською мовою.
Небіж Степана Мирослав Сулятицький — «Кривоніс» працював на Львівщині зі своїм земляком, керівником СБ Миколою Арсеничем. Пізніше очолював крайовий провід СБ Буковини. Загинув в 1948 році.
Близьким родичем Степана по материнській лінії був греко-католицький священик о. Василь Малкович (1898–1971), колишній старшина УГА, у 1944 році емігрував на Захід, був консесторіальним радником і деканом у місті Інгельштадт (Німеччина) і відправляв заупокійну панахиду на похороні Степана Бандери у Мюнхені (1959).
Репресивна радянська машина будь-що намагалася дістати мужнього українського войовника, шантажувала родину. Скажімо, його небожа Олега Сулятицького, студента Івано-Франківського медичного університету, погрожуючи відрахуванням, змушували писати листи до стрийка Степана в Мюнхен (причому самі адресували і відправляли) з метою розсварити близьких людей, але їхні намагання були марними.
Меморіальна плита на будинку, де він народився, гласить: «На цьому місці народився Степан Сулятицький, син Петра (1897–1978), сотник УГА, доктор природничих наук, кількарічний керівник ОУН в Західній Німеччині».
- Степан Сулятицький, І-ий Пробоєвий Гуцульський Курінь, Українська Галицька Армія в 1918–1920 рр. Матеріяли до історії. Том II, Вінніпеґ 1960, вид. Дм. Микитюка.
- Іван Стебельський. Шляхами молодости й боротьби. [Архівовано 9 травня 2013 у Wayback Machine.]
- Гуцульський курінь у національно визвольних змаганнях 1918–1920 років [Архівовано 16 травня 2013 у Wayback Machine.]
- Лев ШАНКОВСЬКИЙ. БУЧАЧЧИНА В РОКИ ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ 1918–1920 [Архівовано 11 грудня 2012 у Wayback Machine.]