Перейти до вмісту

Збройні сили Ісландії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Сухопутні війська Ісландії)
Збройні сили Ісландії
Прапор Ісландії (морський варіант)
Прапор Ісландії (морський варіант)
Засновані1920
Види збройних сил
Підрозділ кризового реагування
Сили берегової охорони
Штаб Рейк'явік
Командування
Верховний головнокомандувач Президент
Олафур Раґнар Ґрімссон
Міністр закордонних справГуннар Брагі Свейнссон
Генеральний директор СБО контр-адмірал
Георг Крістіан Ларуссон
Людські ресурси
Вік18 років[1]
Призоввідсутній[1]
Населення у
призовному віці		75.337, віком 16-49 (оц. 2010[1])
Придатних для
військової служби		62.781 ч., віком 16-49 (оц. 2010[1]),
61.511 ж., віком 16-49 (оц. 2010[1])
Щорічно досягають
призовного віку		2.277 ч. (оц. 2010[1]),
2.200 ж. (оц. 2010[1])
Активні службовці30 (ICRU) (2014)[2]
Резерв200 (ICG) (2013)[3]
Витрати
БюджетÍkr 509.100.000 (2015)
$ (2015)[4]
Відсоток у ВВП0,26% (2015)[1]
Історія
Військова історія Ісландії
Тріскова війна
Війна в Афганістані (з 2001)
Війна в Іраку
Однострої та звання
Військові звання Ісландії
Нагороди
Військові нагороди Ісландії
Збройні сили Ісландії у Вікісховищі

Ісландські сили оборони складаються з берегової охорони, яка відповідальна за патрулювання територіальних вод та повітряного простору, та інших служб, на зразок Національної безпеки Національного комісара та підрозділу спеціального призначення.[5][6][7] Незважаючи на це, Ісландія є єдиним членом НАТО, який не має постійної армії, хоча немає жодних юридичних перешкод для їх формування і ісландські служби виконують операції, які їх союзники по НАТО відносять до юрисдикції власних регулярних збройних сил.

Воєнна історія Ісландії

[ред. | ред. код]
Ілюстрація Hákon Hákonarson, король Норвегії та Skúli Bárðarson з Flateyjarbók

У період від заселення Ісландії у 870-х роках, і до того, як вона стала частиною королівства Норвегії, оборону Ісландії здійснювали кілька вождів («Goðar») та їхні вільні послідовники («þingmenn», bændur або liðsmenn), організовані відповідно до стандартної Північної військової доктрини того часу в експедиційних арміях, таких як leiðangr. Ці армії поділялися на підрозділи відповідно до якості воїнів і їх походження. Наприкінці цього періоду кількість вождів зменшилася, а їхня влада зросла, на шкоду їхнім послідовникам. Це призвело до тривалої та кровопролитної громадянської війни, відомої як Епоха Стурлунгів. У типовій її битві брали участь менше 1000 чоловік.

Десантні операції були важливою частиною війни в Ісландії в цей період, особливо в Вестфіордах, але великі морські бої були рідкістю. Найбільша така битва, відома як Flóabardagi, включала кілька десятків кораблів у Húnaflói (бухта).

За десятиліття до Наполеонівських війн кілька сотень ополченців на південному заході Ісландії були в основному оснащені іржавою та переважно застарілою середньовічною зброєю, включаючи алебарди 16-го століття. Коли британські капери прибули в Ісландію у 1808 році, після того як більшу частину Королівського дано-норвезького флоту було захоплено або знищено в битві за Копенгаген в 1807 році, кількість пороху в Ісландії була настільки малою, що губернатор Ісландії Фредеріх Крістофер Трампе, граф Трампе, не міг чинити жодного опору британцям.

У 1855 році ісландська армія відновлена ​​Андреасом Августом фон Колем, шерифом Вестманнаейяра. У 1856 році король виділив 180 риксдоларів на купівлю зброї та ще 200 ріксдоларів наступного року на цю ж ціль. Шериф став капітаном нової армії, відомої як Herfylkingin, «Батальйон». У 1860 році фон Коль помер, і командування прийняв Петур Б'ярнасен. Через дев’ять років Б’ярнасен помер, не призначивши наступника, і в армії почався розлад.[джерело?]

Офіцери оборони в траншеї на Vaðlaheiði у 1940 році
Агнар Кофоед Хансен навчає своїх офіцерів мистецтву війни в 1940 році

У 1918 році Ісландія відновила суверенітет як окреме королівство під керівництвом данського короля. Незабаром після цього Ісландія створила берегову охорону, але створити постійну армію було фінансово неможливо. Уряд сподівався, що постійний нейтралітет захистить країну від вторгнення. Але на початку Другої світової війни уряд був стурбований можливим вторгненням і вирішив розширити Національну поліцію Ісландії («Ríkislögreglan») та перетворити її резерви у військовий підрозділ. Головний комісар поліції Агнар Кофоед Хансен пройшов навчання в данській армії, і він переїхав навчати своїх поліцейських офіцерів військовій службі. ДЛя них придбано військові зброю та уніформу. Вони практикували стрільбу з рушниць і військову тактику поблизу Laugarvatn. Хансен ледве встиг навчити своїх 60 офіцерів перед вторгнення Великобританії в Ісландію 10 травня 1940 року. Перед ним Агнар хотів збільшити збройні сили країни, але міністр юстиції Ісландії відхилив його пропозицію.[8]

У середині 1941 року, залишаючись нейтральними, Сполучені Штати взяли на себе окупацію Ісландії від британців, але не без схвалення на це Ісландії. Розміщення збройних сил США в Ісландії тривало й після Другої світової війни, зрештою закріплене в Agreed Minute. У 1949 році Ісландія була одним із засновників НАТО і єдиним його членом, який не мав постійної армії, приєднавшись до НАТО за умови, що вона не буде створювати її. Однак її стратегічне географічне положення в Атлантиці зробило її безцінним членом Альянсу. Таким чином, розширення силових структур Ісландії охопило, в основному, ісландську берегову охорону, яка брала участь у серії зіткнень з британськими рибальськими суднами та військовими кораблями Королівського флоту, відомих як Тріскові війни. Жодна з Тріскових війн не відповідає жодним із загальних порогів для звичайної війни, і їх точніше можна описати як мілітаризовану міждержавну суперечку.[9][10][11][12]

Сили оборони Ісландії — військове командування Збройних сил США у 1951—2006 роках. СОІ створені на замовлення НАТО, виникли, коли Сполучені Штати підписали Угоду «Про забезпечення оборони Ісландії». СОІ складалися з цивільних ісландців та військових з інших країн НАТО. СОІ скорочено після закінчення Холодної війни. Але після 1991 року Повітряні сили США утримували в Ісландії від чотирьох до шести літаків-перехоплювачів на військово-морській базі Кефлавік, до 30 вересня 2006 року. З травня 2008 року країни НАТО періодично розгортають винищувачі для патрулювання повітряного простору Ісландії в рамках місії Icelandic Air Policing.[13][14] Під час суперечки Icesave з британським та голландським урядами Ісландія дала зрозуміти, що британське патрулювання в її повітряному просторі недоцільне з огляду на стан справ, і 14 листопада 2008 року Великобританія скасувала свої патрулювання та захист Повітряного простіру Ісландії, який до суперечки мав початися в грудні 2008 року.[15]

Після виведення американських військ у 2006 році Ісландія реорганізувала власну військову інфраструктуру у формі Ісландського оборонного агентства (Varnarmálastofnun Íslands), заснованого в 2008 році.[16] при Міністрі закордонних справ Ісландії. Агентство взяло на себе діяльність на морській авіаційній базі Кефлавік, але було закрито в 2011 році внаслідок економічної кризи, а його функції розподілено між департаментами Міністерства закордонних справ і Міністерства юстиції.[17] Берегова охорона Ісландії зараз займається військовою інфраструктурою в країні.

Безпекова угода зі США

[ред. | ред. код]

Існує угода з Сполученими Штатами, які до 2006 року утримували Військово-морську авіабазу Кефлавік для оборони Ісландії. Цю базу, якою зараз керує берегова охорона Ісландії, регулярно відвідують військові США та інші країни-члени НАТО.[18] У 2017 році Сполучені Штати оголосили зацікавленість реконструкцією ангару авіабази, щоб розмістити у ньому Boeing P-8 Poseidon ASW літак.[19]

Інші безпекові угоди

[ред. | ред. код]

Існують також угоди щодо військових та інших операцій безпеки з Норвегією,[20][21] Данією[22][23][24]та інші члени НАТО.

Участь Ісландії в навчаннях і операціях НАТО

[ред. | ред. код]

Ісландія проводить щорічні навчання НАТО «Північний вікінг». Останні навчання відбулися у 2022 році[25], а також навчання EOD «Північний виклик». У 1997 році в Ісландії відбулися перші навчання Партнерство заради миру (ПЗМ) «Cooperative Safeguard» — єдині багатосторонні навчання в рамках ПЗМ, у яких брала участь Росія. Інші великі навчання ПЗМ відбулися в 2000 році. Ісландія також надала миротворців ICRU до SFOR, KFOR та ISAF.

Участь Ісландії у війнах

[ред. | ред. код]

Ісландія ніколи не брала участі в повномасштабній війні чи вторгненні. Крім того, конституція Ісландії не містить механізму оголошення війни.[26]

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Ісландський Флагман ICGV Þór, 27.10.2011, Рейк'явік
    Ісландський Флагман ICGV Þór, 27.10.2011, Рейк'явік

Берегова охорона

[ред. | ред. код]
Докладніше: Берегова охорона Ісландії

Історія

[ред. | ред. код]

Невдовзі після того, як Ісландія відновила суверенітет у 1918 році, заснована ісландська берегова охорона. Її перше судно, колишнє датське дослідницьке судно, було озброєне 57 мм гарматою. У 1952, 1958, 1972 та 1975 роках уряд поступово розширював виключну економічну зону Ісландії до 4, 12, 50 та 200 морських миль (7, 22, 93 та 370 кілометрів). Це призвело до серії конфліктів з Сполученим Королівством, відомомих як «Тріскові війни». Берегова охорона Ісландії та Королівський флот кілька разів протистояли один одному протягом цих років. Хоча пострілів було небагато, напружених моментів було багато. Берегова охорона відповідальна за захист суверенітету та життєво важливих інтересів Ісландії, включаючи найцінніший природний ресурс — рибальські райони, — а також за забезпечення безпеки, пошуку та порятунку рибальського флоту Ісландії.

Функції

[ред. | ред. код]

Сьогодні берегова охорона залишається головною бойовою силою Ісландії, оснащеною озброєними патрульними кораблями та літаками та бере участь у миротворчих операціях в інших країнах. Берегова охорона підтримує систему протиповітряної оборони Ісландії, яка раніше була частиною ліквідованого Агентство оборони, тому веде спостереження з землі за повітряним простором Ісландії.[27][28]

Засоби

[ред. | ред. код]

Берегова охорона Ісландії налічує чотири кораблі і чотири літаки та вертольоти (літак із нерухомим крилом і три гелікоптери) і озброєна стрілецькою зброєю, морською артилерією та радарними станціями ППО.[27].

Файл:Типи суден берегової охорони Ісландії.jpg
Кораблі берегової охорони Ісландії. Týr у центрі.

Система протиповітряної оборони Ісландії

[ред. | ред. код]
Докладніше: Система протиповітряної оборони Ісландії
Структура збройних сил Ісландії

Ісландська система протиповітряної оборони або Íslenska Loftvarnarkerfið заснована в 1987 році і керує чотирма радіолокаційними комплексами, програмним забезпеченням і допоміжним об'єктом, а також командним і звітним центром. Входить до складу берегової охорони.

Союзники Ісландії по НАТО регулярно розгортають свої винищувачі в цій країні для патрулювання її повітряного простору в рамках місії Icelandic Air Policing.[14]

[Ісландський підрозділ з реагування на кризи

[ред. | ред. код]
Докладніше: Ісландський антикризовий підрозділ

Крім того, існує неозброєний Ісландський підрозділ з реагування на кризи (ICRU), яким керує Міністерство закордонних справ, яке є невеликою миротворчою силою Ісландії, які розгорнуті на міжнародному рівні з 2008 року.

Ісландський підрозділ реагування на кризи (ICRU) (або Íslenska friðargæslan або «Ісландська миротворча гвардія») — експедиційні миротворчі сили, які утримує Міністерство закордонних справ. Він укомплектований персоналом інших служб Ісландії, озброєним і неозброєним, включаючи кадри Національної поліції, берегової охорони, служби екстреної допомоги та системи охорони здоров'я. Оскільки більшість завдань ICRU — військового характеру, усі його члени проходять базову бойову підготовку піхоти. Ці тренування часто проводила Норвезька армія, але берегова охорона та спецназ також призначені для навчання ICRU.[джерело?]

Більшість камуфляжу та озброєння ICRU закуповується з-за кордону, з деякими місцевими розробками. Деяку зброю та уніформу також позичено у Сил оборони Норвегії.[джерело?]

Формування та використання підрозділу викликало суперечки в Ісландії, особливо серед прихильників лівих політичних поглядів. У жовтні 2004 року троє співробітників ICRU поранені під час вибуху смертника на Чікен-стріт у Кабулі, у результаті якого загинули 13-річна афганська дівчина та 23-річна американка.[29] Інцидент викликав різку критику командира групи, полковника Халгрімура Сігурдсон, який незважаючи на накази не залишати аеропорт Кабула без крайньої необхідності, повів групу на Курячу вулицю Кабула, щоб купити килими.[30][31][32][33]. Через кілька тижнів після теракту його командування передано підполковнику Гардару Форбергу,<ref>Örlygur Steinn Sigurjónsson (1 грудня 2004). Hefði óskað þess heitast að sleppa ferðinni. Morgunblaðið (Icelandic) . с. 6. Процитовано 1 липня 2022 — через Tímarit.is. публікація знаходиться у відкритому доступі</ ref>, а потім полковнику Ларусу Атласону.[джерело?]

У 2008 році співробітники ICRU у формі, які все ще були озброєні для самооборони, повернули свою зброю та переодяглися в цивільний одяг. Починаючи з 2008 року політика Групи полягає в тому, що, за винятком особливих обставин, персонал ICRU не носить уніформу чи зброю.[джерело?]

Місії ICRU

[ред. | ред. код]

ICRU працював або працює в:

Місії ICRU

Список стрілецької зброї, що використовується ісландськими силами

[ред. | ред. код]
  • Австрія Glock 17 — Бокова зброя (пістолет)
  • Норвегія AG-3 — Бойова гвинтівка
  • Німеччина Heckler & Koch MP5 — Пістолет-кулемет
  • Німеччина Blaser R93 — снайперська гвинтівка
  • Німеччина Rheinmetall MG3 — Кулемет загального призначення

Див. також

[ред. | ред. код]

Література/Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г CIA The World Factbook. «Central Intelligence Agency». Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 7 вересня 2015.
  2. ↑ Active Military Manpower. «Global Firepower». Архів оригіналу за 24 вересня 2014. Процитовано 7 вересня 2015.
  3. ↑ Active Reserve Military Manpower. «Global Firepower». Архів оригіналу за 16 вересня 2015. Процитовано 7 вересня 2015.
  4. ↑ Defence Budget by Country. «Global Firepower». Архів оригіналу за 11 грудня 2010. Процитовано 7 вересня 2015.
  5. ↑ Lög um breytingu á varnarmálalögum, nr. 34/2008. Архів оригіналу за 28 червня 2017. Процитовано 23 жовтня 2014.
  6. ↑ Varnarmálalög. Архів оригіналу за 17 серпня 2017. Процитовано 23 жовтня 2014.
  7. ↑ Landhelgisgæsla Íslands Hlutverk. Архів оригіналу за 6 липня 2014. Процитовано 23 жовтня 2014.
  8. ↑ Efling lögreglunnar (ісл.). Morgunblaðið. 20 липня 1940. Процитовано 12 лютого 2022.
  9. ↑ Steinsson, Sverrir (22 березня 2016). The Cod Wars: a повторний аналіз. European Security. 25 (2): 256—275. doi:10.1080/09662839.2016.1160376. ISSN 0966-2839. S2CID 155242560.
  10. ↑ { {Цитувати журнал |last1=Hellmann |first1=Гюнтер |last2=Герборт |first2=Бенджамін |date=2008-07-01 |title=Рибалка на м'якому Заході: демократичний мир і мілітаризовані міждержавні суперечки в трансатлантичному співтоваристві |journal=Огляд міжнародних досліджень |том=34 |випуск=3 |сторінки=481–506 |doi=10.1017/S0260210508008139 |issn=1469-9044 |s2cid=144997884}}
  11. ↑ Ірландія, Michael J.; Gartner, Scott Sigmund (1 жовтня 2001). Час боротьби: тип уряду та ініціювання конфліктів у парламентських системах. Журнал вирішення конфліктів. 45 (5): 547—568. doi:10.1177/0022002701045005001. JSTOR 3176313. S2CID 154973439.
  12. ↑ Prins, Brandon C.; Sprecher, Christopher (1 травня 1999). Інституційні обмеження, політична опозиція та ескалація міждержавних суперечок: Evidence from Parliamentary Systems, 1946–89. Journal of Peace Research. 36 (3): 271—287. doi:10.1177/0022343399036003002. ISSN 0022-3433. S2CID 110394899.
  13. ↑ Французькі ВПС в Ісландії. Міністерство закордонних справ. 5 травня 2008. Архів оригіналу за 11 травня 2011. Процитовано 2 жовтня 2010.
  14. ↑ а б Air Policing. Операційне повітряне командування НАТО. Архів оригіналу за 24 січня 2010 р. Процитовано 2 жовтня 2010 р..
  15. ↑ Місія ВПС Великобританії в Ісландії скасована. USA Today. 14 листопада 2008. Процитовано 15 листопада 2008.
  16. ↑ ?id_grein=87 Varnarmálastofnun. Архів [http:/ /www.varnarmalastofnun.is/grein.php?id_grein=87 оригіналу] за 3 лютого 2009. Процитовано 21 жовтня 2014.
  17. ↑ John Pike. Ісландія. Процитовано 23 жовтня 2014.
  18. ↑ Pettersen, Trude (10 лютого 2016 р.). США. військові повертаються до Ісландії. The Independent Barents Observer AS.
  19. ↑ Shawn Snow (17 грудня 2017). США планує нарощування європейських авіабаз на флангах Росії на 200 мільйонів доларів. Air Force Times.
  20. ↑ Ісландія та Норвегія підписали Меморандум про співпрацю щодо політики безпеки. Міністерство закордонних справ Норвегії. 26 квітня 2007 р. Процитовано 23 жовтня 2014.
  21. ↑ Англійський переклад норвезько-ісландського Меморандуму про взаєморозуміння на веб-сайті Міністерства закордонних справ Норвегії (PDF).
  22. ↑ Norway Post: Норвегія та Ісландія підпишуть оборонну угоду. Norway Post. Архів оригіналу за 29 вересня 2007 р. Процитовано 23 жовтня 2014.
  23. ↑ Aftenposten: Норвегія допоможе захистити Ісландію[Архівовано 2011-06-29 у Wayback Machine.]
  24. ↑ Danmarks Radio. 26 квітня 2007. Процитовано 23 жовтня 2014.
  25. ↑ Прес-реліз берегової охорони Ісландії. Процитовано 23 жовтня 2014.
  26. ↑ З Ісландії — запитайте історика: чи брала Ісландія коли-небудь участь у війнах Або Конфлікти. The Reykjavik Grapevine (амер.). 14 липня 2017. Процитовано 17 жовтня 2020.
  27. ↑ а б Архівна копія. Архів оригіналу за 20 квітня 2009. Процитовано 30 січня 2007.
  28. ↑ Повітряний контроль НАТО. NATO. Архів nato.int/page142085426.aspx оригіналу за 24 січня 2010. Процитовано 23 жовтня 2014.
  29. ↑ Látna afganska stúlkan var fyrirvinna átta manna fjölskyldu. Fréttablaðið (Icelandic) . 14 листопада 2004. с. 4—5. Процитовано 1 липня 2022 — через Tímarit.is. публікація знаходиться у відкритому доступі
  30. ↑ [https:/ /timarit.is/page/3737869 Sóttu teppi í skotmark hryðjuverkamanna]. Fréttablaðið (Icelandic) . 27 жовтня 2004. с. 1. Процитовано 1 липня 2022 р. — через Tímarit.is. публікація знаходиться у відкритому доступі
  31. ↑ Hafa réttarstöðu hermanna í NATO. Morgunblaðið (Icelandic) . 4 листопада 2004. с. 10. Процитовано 1 липня 2022 — через Tímarit.is. публікація знаходиться у відкритому доступі
  32. ↑ Маленький острів, який захопив світ. The Independent (укр.). 17 вересня 2011. Процитовано 29 січня 2021.
  33. ↑ Spjótunum beint að Hallgrími Sigurðssyni. Morgunblaðið (Ісландська) . 15 листопада 2004. с. 14. Процитовано 1 липня 2022 — через Tímarit.is. публікація знаходиться у відкритому доступі

Подальше читання

[ред. | ред. код]
  • Біргір Лофтссон, Острови Хернадарсага: 1170—1581, П'яксі. Рейк'явік. 2006 рік (Birgir Loftsson, Hernaðarsaga Íslands : 1170—1581, Pjaxi. Reykjavík. 2006)
  • Тор Уайтхед, «Союзник, який прийшов із холоду: огляд зовнішньої політики Ісландії 1946—1956», Центр міжнародних досліджень. Видавництво Ісландського університету. Рейк'явік. 1998 рік (Þór Whitehead, The Ally who came in from the cold: a survey of Icelandic Foreign Policy 1946—1956, Centre for International Studies. University of Iceland Press. Reykjavík. 1998.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Збройні сили Ісландії
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Збройні_сили_Ісландії&oldid=44543802