Староство

Старо́ство — адміністративно-територіальна і господарська одиниця в державних володіннях у Польському королівстві, Великому князівстві Литовському та українських і білоруських земель, що входили до їх складу.

Загальна характеристика

Королівські маєтки (пол. królewszczyzna) у Речі Посполитій королі передавали в пожиттєве держання старостам («до вірних рук»), в оренду та заставу на умові надання певної суми грошей чи виконання військових повинностей і становили основу прибутків тогочасної польської держави. 
Для сплати податків були підготовлені дуже детальні й точні описи староств, так звані люстрації.

Староства мали бути нагородою лише тими, хто зробив великі заслуги перед вітчизною, і їх стали називати «хлібом заслужених» (лат. panis bene merentium). Старостами однак часто були не особи з державними заслугами, а найбагатші.
Староста був майже спадковим паном, бо закон під назвою «загальне право» (лат. Jus commune) дозволяв вдові старости зберігати старостство довічно.

В Україні, де опір середньої шляхти магнатам не був таким організованим і послідовним, як в інших регіонах Речі Посполитої, процвітала практика зосередження в одних руках багатьох державних урядів і староств та широко практикувалася прижиттєва поступка права на старостинський уряд синам.

Залежно від того, чи були в старостві місто і суд чи ні, староства були «міськими» чи «неміськими» (пол. starostwo grodowe, starostwo niegrodowe), так як і старости.

• Староство міське — королівський маєток, що знаходився в користуванні (оренда, застава) старости (тенутарія), при цьому функції старости не поширювалися на місто, обмежуючись лише управлінням власне королівським маєтком;

• Староство неміське — комплекс королівських маєтків навколо резиденції міського старости, що знаходиться під його управлінням і призначений для утримання старости.

Історія

Першими за часом виникнення та суспільною значимістю були гродові староства упроваджені у Польщі під час правління короля Вацлава II (1300—05).

За Казимира III Великого (1333—70) було створене Руське генеральне староство, а за Юрій Коріятовича старостинське управління на Поділлі мало статус генерального і називалось Подільське генеральне староство (пізніше — Кам'янецьке генеральне староство).

Після Люблінської унії (1569) Річ Посполита складалася з двох частин: Корони Королівства Польського (пол. Korona Królestwa Polskiego, Korona Polska) та Великого князівства Литовського (пол. Wielkie Księstwo Litewskie) (у просторіччі — Литва).

Корона була поділена на дві провінції:

• Великопольська провінція (пол. Prowincja wielkopolska) — 14 воєводств
• Малопольська провінція (пол. Prowincja małopolska) — 11 воєводств

Велике князівство Литовське мало девять воєводств.

Воєводства здебільшого відразу поділялося на повіти, хоча іноді спочатку були землі, а вже там повіти.

Повіти вперше були запроваджені в Польщі в другій половині XIV ст. коли діяла система територіального поділу, заснована на судово-земельній системі. Його основу складали землі, що складалися з 2-3 судових округів. Для кожної землі засновувався уповноважений князівський суд із судді та підсудків, а також місцевих урядовців. Разом з околицями ці землі утворювали повіти, а управління маєтком правителя для кожної землі перебувало в руках спеціальних управителів (лат. procuratores), які з середини XV ст. називались старостами.

Провінції беруть свій початок від надання у 1347 р. Казимиром III Великим окремих статутів (пол. Statuty Kazimierza Wielkiego, які з’являються в історіографії під загальною назвою «Віслицько-Пйотркувські статути» (пол. statuty wiślicko-piotrkowskie) в XV столітті.

Воєводства і князівства

Великопольські воєводства і князівства

Малопольська провінція

Малопольські воєводства і князівства

Староства Правобережної України

Деякі староства Правобережної України:

• Барське староство (також відоме як Ровсько-Барське) існувало в 1540–1793 роки, керував ним староста Барський.

• Білоцерківське староство належало, зокрема, князю Василю-Костянтину Острозькому, згодом його синові Янушу

• Богуславське.

• Гадяцьке (утворене 1634.).

• Галицьке староство.

• Житомирське — тривалий час належало князям Заславським.

• Канівське.

• Корсунське староство перебувало в руках, зокрема, Даниловичів з кінця XVI ст.

• Любецьке.

• Овруцьке.

• Остерське.

• Переяславське.

• Черкаське староство.
  У 1638 князь Костянтин Вишневецький (†1641) уступив право на Черкаське староство своєму синові Олександру.

Староства Західної України

У західноукраїнських землях (Галичина, Галицьке Поділля, Буковина, Закарпаття), що з кінця XVIII ст. знаходились у складі імперії Габсбургів (з 1804 року — Австрійської імперії, з 1867 — Австро-Угорської), у 1918/1919–1939 рр. Польщі, очолюване старостою повітове управління, яке здійснювало адміністративну владу на території повіту. Апарат управління староства складався з секторів (рефератів) і відділів. Основне місце займали відділи безпеки. Адміністративні відділи здійснювали нарівні з органами суду і прокуратури каральну політику (так звана «адміністративно-каральна юстиція»), засуджуючи до тюремного ув'язнення строком до трьох місяців і до штрафів до 3 тисяч злотих. Другорядне положення в апараті повітових староств займали сектори і відділи охорони здоров'я, соціального забезпечення, сільського господарства тощо, оскільки цим галузям адміністрації в Західній Україні уряд Польщі приділяв мінімальну увагу.

Див. також

• Староства Кореї
• Староств Литви
• Старостинські маєтності
• Старостинські селяни
• Староста
• Старостинський округ

Джерела та література

• Майборода P.B. Староство // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 828. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Посилання

• Староство // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.