Староство
 | Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. |
Старо́ство — адміністративно-територіальна і господарська одиниця.
1. В державних володіннях у Польському королівстві, Великому князівстві Литовському та українських і білоруських земель, що входили до їх складу. До складу староства входили одне і більше міст та містечок й кілька сіл. Староство надавали вищим урядовцям (магнатам, багатій шляхті) за службу. В їхніх руках перебувала вся повнота влади, за винятком права надавання привілеїв.
Існувало два види староств:
- негродове (пол. starostwo niegrodowe, tenuta) — королівський маєток, що знаходився в користуванні (оренда, застава) старости (тенутарія), при цьому функції старости не поширювалися на місто, обмежуючись лише управлінням власне королівським маєтком;
- гродове (пол. starostwo grodowe) — комплекс королівських маєтків навколо резиденції міського старости, що знаходиться під його управлінням і призначений для утримання старости.
На Правобережній Україні, зокрема:
- Білоцерківське староство належало, зокрема, князю Василю-Костянтину Острозькому, згодом його синові Янушу
- Корсунське староство з кінця XVI ст. перебувало в руках, зокрема, Даниловичів
- Житомирське — тривалий час належало князям Заславським і т. д.
Широко практикувалася прижиттєва поступка права на старостинський уряд синам. Так, у 1638 князь Костянтин Вишневецький (†1641) уступив право на Черкаське староство своєму синові Олександру[1]. В Україні, де опір середньої шляхти магнатам не був таким організованим і послідовним, як в інших регіонах Речі Посполитої, процвітала практика зосередження в одних руках багатьох державних урядів і староств.
У 1540–1793 роки існувало Барське староство, або Ровсько-Барське, яким керував староста Барський. У 30—40 роки XVII ст. існували Білоцерківське, Богуславське, Гадяцьке (утворене 1634.), Галицьке староство[2], Житомирське, Канівське, Корсунське, Любецьке, Овруцьке, Остерське, Переяславське, Черкаське староства.
2. У західноукраїнських землях (Галичина, Галицьке Поділля, Буковина, Закарпаття), що з кінця XVIII ст. знаходились у складі імперії Габсбургів (з 1804 року — Австрійської імперії, з 1867 — Австро-Угорської), у 1918/1919–1939 рр. Польщі, очолюване старостою повітове управління, яке здійснювало адміністративну владу на території повіту. Апарат управління староства складався з секторів (рефератів) і відділів. Основне місце займали відділи безпеки. Адміністративні відділи здійснювали нарівні з органами суду і прокуратури каральну політику (так звана «адміністративно-каральна юстиція»), засуджуючи до тюремного ув'язнення строком до трьох місяців і до штрафів до 3 тисяч злотих. Другорядне положення в апараті повітових староств займали сектори і відділи охорони здоров'я, соціального забезпечення, сільського господарства тощо, оскільки цим галузям адміністрації в Західній Україні уряд Польщі приділяв мінімальну увагу.
- ↑ Boniecki A. Poczet rodów w Wielkim księstwie Litewskim w XV—XVI wieku.— Warszawa, 1887.— S. 371 (пол.)
- ↑ Сіреджук, Петро (1998). Люстрація Галича і староства 1629 року // Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України: матеріали Міжнародної ювілейної наукової конференції. Івано-Франківськ - Галич: "Плай". с. 101—105. ISBN 966-7365-30-1.
- Майборода P.B. Староство // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 828. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Староство // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.