Тонкопалий гекон
Тонкопалий гекон | ||||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
Tenuidactylus (Szczerbak & Golubev, 1984) | ||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||
|
Тонкопалий гекон (Tenuidactylus) — рід геконів родини геконових (Gekkonidae). Станом на 2024 рік описано 8(9) видів[1]. Поширені в Південно-Західній, Центральній та Південно-Східній Азії. Мешканці пустель, аридних передгір'їв та гір.
Це дрібні та середнього розміру гекони загальною довжиною до 18 см, більшу половину якої складає хвіст. Пальці довгі, викривлені, 2 або 3 останні фаланги стислі з боків й з'єднані один з одним під кутом. Пальці з боків не мають бахроми з рогових зубчиків. Знизу пальці вкриті одним рядом підпальцевих пластинок. Зіниці вертикальні із зазубреними краями. Преанальні та стегнові пори розвинені тільки в самців. Преанальні пори не відокремлені проміжком від стегнових, вони розташовані майже по прямій лінії[2][3].
Тулуб зверху та з боків вкрито однорідною, більш-менш зернистою дрібною лускою, між якою в деяких видів розташовані великі, часто опуклі й ребристі луски або горбки. Голова зверху вкрита численними дрібними, округлими, злегка опуклими лусочками. Сегментація хвоста виражена добре. Невисокі хвостові горбки широко стикаються між собою в півкільцях одного сегменту, оточені 1—2 дрібними горбками й дрібною лускою[2][3].
Основний фон забарвлення верхньої сторони тіла, як правило, світло-сірий або піщаний. Візерунок витриманий у темно-охристих та коричневих тонах і складається на спині з 4—7 поперечних темних смуг, на хвості — з 7—12 смуг[2][3].
Представники роду поширені в Південно-Західній, Центральній та Південно-Східній Азії. 2 види ендемічні [1] [4].
Представники роду населяють глинясті та кам'янисті пустелі, напівпустелі, аридні передгір'я та гори до висоти 2300 м н. р. м. Часто трапляються в населених пунктах біля будівель та помешкань людини. Активні з березня по лютий залежно від погодних умов та місцевості, а також під час відлиг у теплі зими[2][5].
Живляться різноманітними безхребетними, переважно комахами, павуками та багатоніжками[2][5].
Тонкопалі гекони належать до яйцекладних плазунів. Самиці відкладають, як правило, 1—2 яйця в травні—червні. Зазвичай роблять 2 кладки за сезон[2][5].
Рід описаний у 1984 році українським герпетологом Н. Н. Щербаком і російським герпетологом М. Л. Голубєвим. Раніше представники роду в різний час включали до складу родів Cyrtopodion та Gymnodactylus[3][6].
Станом на 2024 рік описано 8(9) видів[1][4]:
- Tenuidactylus bogdanovi — Гекон Богданова
- Tenuidactylus caspius — Гекон каспійський
- Tenuidactylus dadunensis
- Tenuidactylus elongatus
- Tenuidactylus fedtschenkoi — Гекон туркестанський
- Tenuidactylus longipes — Гекон довгоногий
- Tenuidactylus microlepis
- Tenuidactylus turcmenicus — Гекон туркменський
- Tenuidactylus voraginosus
- ↑ а б в The Reptile Database: Tenuidactylus
- ↑ а б в г д е Щербак Н. Н., Голубев М. Л. Гекконы фауны СССР и сопредельных стран. — К. : Наук. думка, 1986. — 232 с. (с. 130—159)
- ↑ а б в г Атлас пресмыкающихся Северной Евразии / Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Даревский И. С. и др. — СПб. : Зоолог. ин-т РАН, 2004. — 232 с. (с. 37—40)
- ↑ а б RepFocus: Tenuidactylus
- ↑ а б в Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР / Банников А. Г., Даревский И. С., Ищенко В. Г. и др. — М. : Просвещение, 1977. — 415 с. (с. 94—103)
- ↑ Щербак Н. Н., Голубев М. Л. О родовой принадлежности и внутривидовой структуре палеарктических голопалых геконов (Reptilia, Gekkonidae, Tenuidactylus gen. n.). — Вестник зоологии. — 1984. — № 2 — С. 50—56
- Атлас пресмыкающихся Северной Евразии / Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Даревский И. С. и др. — СПб. : Зоолог. ин-т РАН, 2004. — 232 с. (с. 37—40). — ISBN 5-98092-007-2
- Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР / Банников А. Г., Даревский И. С., Ищенко В. Г. и др. — М. : Просвещение, 1977. — 415 с. (с. 94—103)
- Щербак Н. Н., Голубев М. Л. О родовой принадлежности и внутривидовой структуре палеарктических голопалых геконов (Reptilia, Gekkonidae, Tenuidactylus gen. n.). — Вестник зоологии. — 1984. — № 2. — С. 50—56
- Щербак Н. Н., Голубев М. Л. Гекконы фауны СССР и сопредельных стран. — К. : Наук. думка, 1986. — 232 с. (с. 130—159)